6Велику тайну нашого спасіння відкриває нам Господь через свого посланця Гавриїла. Цей ангел сповіщає Діві Марії, що cходженням на Неї Святого Духа і отіненням сили Всевишнього Вона народить Божого Сина.
«Нічого бо немає неможливого в Бога», - каже святій Обраниці Гавриїл, розвіюючи Її здивування, і наводить приклад Єлизавети, яка також у своїй старості уже шостий місяць під серцем носить сина. «Ось Я - Господня слугиня: нехай зо Мною станеться по твоєму слову!» - відповіла ангелу, а значить Богові, Марія. Цими словами Вона повністю довірилася Творцеві і продемонструвала своє велике смирення, любов і готовність служити Йому. Цю чесноту великої віри Марії, сповнившись Святим Духом, Її родичка Єлизавета висловила такими словами: «Щаслива Та, що повірила, бо здійсниться сказане Їй від Господа». На це Марія відповіла: «Величає душа Моя Господа і дух Мій радіє в Бозі, Спасі Моїм, бо Він зглянувся на смирення слугині Своєї; ось бо віднині ублажать Мене всі роди» (Єв. від Луки).
Отже, власне, за смирення Небесний Отець вибрав Діву Марію на Матір Свого Сина.
«Навчіться від Мене, бо Я - лагідний і смиренний серцем, тож знайдете спокій душам вашим», - закликав своїх послідовників Ісус. Ось у чому можна здобути справжній душевний спокій. Господь не просить наслідувати Його в молитві, пості, в науках і т. д., які без смирення нікому не принесуть правдиве земне щастя і нікого не спасуть. Бо й любов, за науками святих, не може бути без смирення, як і правдиве смирення не може бути без любові.
«Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать», - вчать святі апостоли Яків і Петро. То ж, у кого немає смирення, той у полоні гордині. Правда, цей перший смертний гріх, який є коренем усіх гріхів, може бути не явним, не очевидним, а захованим у глибині серця. Опанована гординею людина зовні у своїй поведінці та у взаємовідносинах з іншими може поводитися ввічливо, з повагою, але, в той же час, цією показовою порядністю і повагою може підкреслювати свою особливість і вищість над іншими. Така людина, за наукою св. Василія Великого, в усьому шукає і прагне тільки переваги. В такий згубний стан також можуть впасти священнослужителі і навіть монахи. Хто ревніше молиться, краще читає, співає, проповідує, сповідає, наставляє і т. д., той є під великими спокусами впасти в гріх гордині. Будучи в усьому успішним, важко мати правдиве смирення і до інших ставитися як до кращих, згідно з наукою Христа.
А скільки зневаги, зловтіхи, принижень, осміянь, наклепів та очорнень є (навіть між нами, священнослужителями) в розмовах про тих, кого немає поряд з нами? І забуваємо, що все це є явним перед Божими очима. Якими ми є тоді перед Господом? Думаю, що про це не важко здогадатися: лукавими, дволикими, немилосердними, лицемірними, фальшивими, зарозумілими, гордими. А учні Христові, як Він Сам сказав, можуть тільки єдиною прикметою свідчити, що є Його послідовниками, якщо матимуть любов між собою. А якщо такої чесноти немає, то чиї ж ми тоді учні, чию волю чинимо і кого наслідуємо?
На жаль, існує також і фальшиве смирення. Це коли ми правдиво і відкрито перед ближніми визнаємо якісь свої хиби, помилки, пристрасті та гріхи і цим засвідчуємо свою «високу духовність»... Та, не дай Боже, щоб хтось інший зробив нам зауваження на наші прогрішення... О, тоді ми їм і запитаємо: «А ви хто такі? Та ви проти мене...». І тут можна почути все, що завгодно... Та чи буде усвідомлення нечистоти свого серця, бо в такому стані в ньому не може бути любові?
Про яку праведність і надію на спасіння таких християн можна тоді говорити?
Звичайно, досконале смирення як найкращий приклад для наслідування для всіх показав Сам Христос. Він жодного разу нікому не відповів злом на зло, хоча Йому так багато його заподіяли. Ісус безмежно всіх любив, бо й прийшов, щоби спасти всіх. Тому навіть за своїх катів-розпинателів Він молився.
Найбільшою мірою з усіх на світі людей мала смирення Пресвята Богородиця. Вона ні на кого не нарікала: ні на розпинателів Її Сина, ні на свою долю. І, до того ж, ніколи і ні перед ким не вивищувала Себе, а з усіма поводилася просто, скромно, дружелюбно, щиро, з великою повагою і любов'ю.
Також і апостоли, як вірні учні Небесного Вчителя і Його послідовники, великою мірою своїм життям у Бозі свідчили спасенне смирення. Так святі апостоли Яків та Петро, зробивши багато для проповіді Євангелія, з глибокого смирення говорили: «Ми, раби, нічого не варті». Вони добре розуміли слова Христа, Який сказав: «Без Мене не можете робити нічого», - тому Йому, як Першоджерелу всього добра, віддавали всяку славу, честь і поклоніння. Гарні науки і приклади смирення для наслідування залишили нам своїм життям багато святих. Ось декілька з них.
Св. Макарій Великий говорив, що єдиною ознакою і критерієм християнства є смирення, за яким можна визначити, чи є ми християнами, чи язичниками, чи є в нас благодать Божа, чи немає; з Богом ми чи без Бога; щасливі ми чи нещасливі... Тільки смирення найбільшою мірою свідчить про любов і тільки цією чеснотою досягається спасіння.
Великі святі вчителі сприймали смирення як досконалу любов, яка всім і завжди пробачає всі образи. А преп. Іван Касіян казав, що смиренна людина - це чудо з чудес. Ця чеснота свідчить про нашу досконалість. Тільки в ній можна поєднатися з нашим Господом і наслідувати правдиве і непроминаюче щастя. Тому святі отці закликали: «Не шукай чудес, а шукай смиренну людину, яка і є чудом із чудес». Такими чудесними були вони, власне, святі: без образливості, гнівливості, мстивості, злопам'ятства... Свою смиренність, за прикладом Ісуса, вони засвідчували великою любов'ю до своїх кривдників.
Наприклад, коли в лісі на св. Серафима Саровського напали три розбійники, він кинув на землю сокиру, яку тримав у руках, покірно схрестив на грудях руки і сказав їм: «Робіть зі мною, що вам завгодно». Розбійники майже до смерті побили святого старця його ж сокирою. А коли їх звинуватили в злочині і притягнули до відповідальності, то страждалець просив суддів не карати їх, а відпустити... Зі сльозами на очах просили прощення у святого його кривдники. І він, як рідний батько, щиро, з усього серця пробачив їм.
Серед таких святих був і святитель Тихон Задонський. Коли один гордий і злостивий поміщик вдарив його по обличчю, то Владика впав йому до ніг і просив у нього прощення.
За церковним переказом, св. Патріарх Олександрійський Іван Милостивий і святий Григорій Палама, архієпископ Фесалонікійський, стосовно своїх кривдників виказували велику любов.
А великий оптинський старець ієросхимонах Амвросій, який на молитві навіть піднімався в повітря, всіх, хто чинив йому будь-яке зло, вважав доброчинцями і закликав своїх прихильників та вірних сприймати кривдників як людей, які своїми образами, ніби щітками, очищують душі ображених від усього їхнього гріховного сміття.
Так, непросто, нелегко, а іноді майже неможливо не образитися, а щиро пробачити нашим кривдникам велике зло, вчинене нам. Їм можна дорікати, їх можна сварити, та тільки в одному випадку, коли ми впевнені, що наші зауваження та критику вони вислухають, приймуть до уваги, визнають свої провини і щиро попросять пробачення. А якщо ні, то нам залишається одне-єдине: за прикладом Спасителя, Богородиці та всіх святих без перепрошення кривдників, щиро від серця в душі пробачити їм за все, вчинене ними нам зло, ніколи їм цього не згадувати і, щонайважливіше, - молитися за них. І це буде свідченням нашого правдивого смирення і любові, які спасуть нас.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/75333/
