0"Depo", 14 червня 2018
"Є дві лаври: Києво-Печерська і Почаївська. Кому вони будуть належати? Українській церкві, бо це українські святині і вони не можуть належати російській церкві. Якщо в Україні буде одна Помісна православна церква, а друга буде російська, то неприродно, щоб українські святині належали російській церкві. Неприродно і незаконно. Тому і Києво-Печерська лавра, і Почаївська лавра свого часу будуть передані Українській церкві", - заявив в інтерв'ю "Українській правді" предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Він розповів ще багато цікавих речей, про які ми також згадаємо, проте лаврське питання, що й не дивно, викликало найбільший резонанс. Адже одні сприйняли слова патріарха як довгоочікуване відновлення історичної справедливості, а інші – як небезпеку переділу церковного майна, чого не було з 90-х.
Звідси, власне, випливає дві моделі переходу церковних об'єктів від УПЦ МП до Української православної церкви: еволюційний та радикальний. Враховуючи тривалу напругу у взаєминах між православними церквами в Україні, далеко не факт, що буде обрано перший. Філарет каже, що звернення до патріарха Варфоломія щодо надання УПЦ помісного статусу підписали біля десяти ієрархів Московського патріархату, але публічно про це заявили лише двоє. Інші бояться покарання в разі провалу отримання Томосу. Всього ж, вважає предстоятель УПЦ КП, приблизно 2/3 священиків МП готові приєднатися до процесу створення української церкви. Тобто, в ідеалі перехід має відбутися безболісно. Проте тут слід врахувати кілька нюансів, які суттєво впливатимуть на ситуацію.
Перший нюанс – ієрархи УПЦ МП змінюватимуть підпорядкування за умови гарантій перебування на своїх посадах і при своїх економічних вигодах. Простіше кажучи, щоб їх згодом не люстрували і не відібрали скромні свічні заводики. Ні для кого не секрет, що церква – це бізнес, причому дуже прибутковий, враховуючи відсутність сплати податків, пільги з оплати комуналки і т.д. Це дає можливість деяким церковним чинам не бідувати.
Коли вже мова йде про Лаври, то для прикладу візьмемо настоятеля Києво-Печерської Лаври, любителя дорогих "Мерседесів" Павла (в миру Петра Дмитровича Лебедя). Журналісти ТСН розповідали про його маєток в селі Вороньків під Києвом. Поряд із розкішною резиденцією отця Павла вони знайшли велетенську ферму з сотнями корів та свиней, а також повідомили про те, що підрядники, які працюють з Лаврою, мають ділитися своїм прибутком з керівництвом святині. У Лебедя, як відомо, натягнуті стосунки з каналом "1+1", проте цей факт не спростовує наявності маєтку, ферми та іншого бізнесу панотців. Так от, коли йтиметься про еволюційний перехід Києво-Печерської Лаври до помісної церкви, відразу постане питання про долю нинішнього настоятеля. З одного боку йому вигідно залишитися у Лаврі при справах, і якщо йому гарантують там хоча б посаду завгоспа, то риторика одного із провідників "русского мира" може зазнати суттєвих змін. Це ж стосується й іншої лаврської братії. Звідси питання: чи зможе Філарет або хтось інший, хто очолить помісну церкву, гарантувати їм "намолені" місця навіть попри репутаційні втрати для себе. Коли так, тоді ця святиня має шанс перейти до української церкви мирно. Проте досвід церковних стосунків в нашій країні свідчить: мирний шлях – утопія. Не меншою мірою це стосується і Почаївської Лаври, ченців якої в брутальній формі можуть попросити на вихід навіть швидше, аніж печерських.
Другий нюанс також стосується бізнесу, але навколоцерковного. Паломництво, сувеніри, прохачі, псевдоюродиві, виготовлення і продаж церковного краму – скрізь крутяться величезні гроші. Люди, які на цьому заробляють, хочуть заробляти і далі. Тобто, вони не менше за московських батюшок зацікавлені у нинішньому становищі. Мабуть, не варто пояснювати, що нова церковна влада укладатиме угоди з тими, з ким працює зараз, а не з обслугою Московської патріархії. І тут справа не в патріотизмі, а в спільному заробітку.
Це ж стосується й організацій, які займаються прибутковим паломницьким бізнесом. Вони добре розуміють, що з ринку їх посунуть або ж суттєво обмежать у маршрутах. Приміром, зараз паломницький відділ Києво-Печерської Лаври пропонує поїздки до Санкт-Петербургу, в Оптину пустинь, на Валаам, Соловки та в інші місця, де "русский дух и Русью пахнет". Зі зміною підпорядкування лавочка закриється, а це фінансові збитки. Простіше кажучи, навколоцерковний бізнес не чинитиме супротиву, якщо розумітиме, що помісна церква – вигідна інвестиція. Тому учасники процесу створення УПЦ вже зараз повинні мати бізнес-план, в якому буде закладений інтерес тих, хто годується з церкви.
Третій нюанс – політичний. Філарет каже, що після утворення помісної церкви залишки Московського Патріархату під назвою Російська Православна Церква в Україні користуватимуться тими ж правами, що й інші релігійні громади, але вже не матимуть такого впливу, як зараз. Відтік громад до помісної церкви прогнозовано буде значним, проте, по-перше, як довго він триватиме, а, по-друге, наскільки суттєво зачепить східні і південні регіони, де домінує УПЦ МП. Також звертає на себе увагу, що Філарет не каже про третю Лавру – Святогірську, яка знаходиться на Донеччині. Або ж її і не планують переводити під помісну церкву, щоб не створювати додаткову напругу в регіоні, або ж, можливо, лаврський статус Святогірського чоловічого монастиря з часом скасують. Нагадаємо, такий статус йому було надано в березні 2004 року. Окрім цієї святині, під московськими попами залишиться дуже багато об'єктів. Тому процес українізації церкви залишатиметься незавершеним, а розкол остаточно неподоланим.
Також дуже ймовірно, що РПЦ після отримання Києвом Томосу піде на утворення в Україні свого екзархату. Такий екзархат існував з 1917 до 1990 року, його завданням було завадити автокефальним настроям у середовищі українських священиків. У випадку подібного кроку з боку Москви церковний конфлікт лише посилиться, РПЦ розповідатиме про гоніння, ця тема обов'язково стане на порядку денному під час майбутніх виборів. Проросійські кандидати усіляко захищатимуть "істинне православ'я", опозиція ж звинувачуватиме владу у нездатності довести справу до кінця. Плюс – це буде чинник впливу на православні церкви, аби ті не поспішали визнавати автокефалію.
Формально визнання після Томосу непотрібне, але тут мета інша – формувати в українському суспільстві думку про небажання православного світу підтримувати "авантюру" Києва й Константинополя. Простіше кажучи, створення образу меншовартості помісної церкви.
То ж владі необхідно чітко розуміти: або вона надає максимальну допомогу становленню помісної церкви, у тому числі в разі появи екзархату РПЦ всіляко обмежує його діяльність навіть попри крики про гоніння та занепокоєності з боку різних правозахисних організацій, або за справу візьмуться політики, які гратимуть на невизначеності. І тоді реалізуватиметься радикальний сценарій, подібний до церковних воєн 90-х. Правда, із суттєвою відмінністю: битися за лаврські храми з різних боків будуть не віряни з вилами і палицями, а мілітарні утворення, озброєні вогнепальною зброєю.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/71505/
