Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 роках

06.08.2018 19:53 0

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 роках

Іван Хома

"Дивись.info", 17 липня 2018

Якось, на одному з наукових семінарів історика Юрія Скіру запитали, скільки євреїв врятували монахи Студійського Уставу Греко-Католицької Церкви? Юрій Скіра відповів, що точної кількості не знаємо, але є окремі свідчення, що приблизно 200 євреїв.

Гадаю, той, хто запитував, як і аудиторія, очікували почути у відповіді, що тисячі. Коли Юрій Скіра розказав, опираючись на свої дослідження, про сам процес порятунку, складності тощо, то стає зрозумілим, що кожна врятована людина або група заслуговує уваги та окремого дослідження.

До приблизного числа 200 врятованих євреїв належать і ті, кого переховували монахи в центрі Львова на взуттєвій фабриці «Солід» у 1942-1944 рр. Ця тема була предметом окремого дослідження Юрія Скіри, короткий зміст якого подає на сторінках Дивись.інфо.

“Оркестр смерті”, Янівський концтабір, 1942

Місцем, де відбувалися події одного з найризикованіших переховувань євреїв у Львові під час Голокосту, була взуттєва фабрика «Солід» на тодішній вул. Трибунальській, 16. В деяких аспектах її можна порівнювати з «Emailwarenfabrik» Оскара Шиндлера в Кракові.

Діяльність фабрики «Солід» пов’язана з ієромонахом Йоаном (Петерсом) (1905-1995), який народився у м. Зідлінггаузен (Вестфалія, Німеччина). У молоді роки навчався у Лювенському та Мюнхенському університетах, завершив семінарію і вже у Папському орієнтальному інституті в Римі зацікавився філософією і традиціями східного християнства. Дізнавшись про діяльність митрополита Андрея Шептицького, він вирушив до Галичини, де прийняв рішення вступити до Унівської Святоуспенської Лаври Студійського Уставу.

14 жовтня 1937 р. Йоган Петерс прийняв обітницю монаха і отримав ім’я Йоан.

Важливим аспектом було те, що ієромонах Йоан (Петерс) мав громадянство Німеччини, і це в майбутньому у багатьох речах відіграло ключову роль. Вперше це принесло користь наприкінці серпня 1939 р. Під час свого проживання у Львові, він встановив дружні відносини з консулом Німеччини, який порадив покинути Польщу. Ігумен Студійського Уставу ієромонах Климентій (Шептицький) дав дозвіл, а архімандрит митрополит Андрей Шептицький призначив його священиком при церкві св. Варвари у Відні та надав повноваження для організації монашого студитського життя у Німеччині.

Коли німецькі війська зайняли Краків, ієромонах Йоан (Петерс) прибув туди і одержав посаду керівника відділу у справах Греко-Католицької Церкви при уряді генерал-губернатора Ганса Франка.

В липні 1941 р. ієромонах Йоан (Петерс) звільнився з вказаної посади під приводом проблем зі здоров’ям і приїхав до щойно окупованого німцями Львова. З цього моменту аж до свого арешту гестапо він почав жити подвійним життям: для німецької влади він був підприємцем, а в реальності – монахом Студійського Уставу. Курт Левін, який його бачив у монастирі св. Йосафата, згадував, що він, будучи монахом для конспірації, носив дорогий костюм, а не рясу.

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 рокахМешканки Львівського гетто, 1941-1942

У Львові, користуючись усіма перевагами прав громадян Третього Рейху на східних окупованих територіях, ієромонах Йоан (Петерс) розгорнув широку діяльність. Під час першої радянської окупації (1939-1941 рр.) у Греко-Католицької Церкви було конфісковано друкарню «Бібльос». За стараннями ієромонаха Йоана (Петерса) апаратуру було повернуто до Святоюрського комплексу. Як директор цієї друкарні він одержав дозвіл друкувати бланки і документи для Вермахту і адміністрації дистрикту Галичина. Але фактичним управлінням підприємства займався настоятель монастиря св. Йосафата ієромонах Никанор (Дейнега), який був близьким приятелем ієромонаха Йоана (Петерса). У цій друкарні, окрім офіційної німецької документації, друкували матеріали і для Львівської архієпархії.

Другим важливим підприємством, яке відіграло велику роль у матеріальному забезпеченні студійського монашества у Львові, була взуттєва фабрика «Солід».

На цій фабриці працювали як монахи Студійського Уставу, так і світські люди. Зокрема технічним керівництвом фабрики займався Володимир Качмарський, керівництвом фінансовими справами Євген Бирчак, справами постачання Іван Саляк. Ієромонах Йоан (Петерс) домігся одержання патенту для постачання взуття Вермахту. Також він забезпечив регулярне постачання на фабрику шкіри, яка була в умовах війни дефіцитом.

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 рокахЄвреїв направляють у гетто, 1941, вулиця Замарстинівська

Окремою групою робітників були євреї-шевці з щойно організованого наприкінці 1941 р. гетто. Брат Лаврентій (Кузик) свідчить, що ці люди щодня приходили зранку на фабрику і вечором поверталися назад у гетто. Майстром над ними був брат Теодор (Яськів) з Свято-Іванівської Лаври у Львові. Це були висококваліфіковані спеціалісти. Шевці з одного шматка шкіри мали вирізати сім пар чобіт. Вони ж вміли вирізати вісім, а деколи й дев’ять. Надлишок студити таємно виносили під плащами до монастиря св. Йосафата. Курт Левін зазначає: «Маючи шкіру, можна було вирішити багато питань. Обрізки можна було обміняти на харчі, паливо та ліки. Взуттєва фабрика допомагала Юрові, монастирям і сиротинцям. Сьогодні це здається дивним, але тоді шкіра була на вагу золота – вона давала студитам можливість допомагати братам, які голодували». Самим євреям, які там працювали, вона забезпечувала життя.

Як зазначає Яків Гонігсман у своїй праці «Катастрофа львівського єврейства (1941-1944)»: «У гетто лінія поділу суспільства проходила між двома групами – “придатних” і “зайвих”. Привілейованими були, між іншим, спеціалісти в галузі техніки, ремесла та медицини. Певні пільги мали працівники військових та цивільних підприємств – власності німців, а також співробітники тих фірм, які працювали для німецької армії».

Через свою працю на фабриці «Солід», яка виробляла взуття для Вермахту – її євреї-робітники входили в цю привілейовану групу. Це давало їм видимість потрібності, а отже, документи, які забезпечували життя під час періодичних «акцій». Їхні родини не були в безпеці, бо траплялися випадки вбивства і депортацій вдень, під час відсутності чоловіків, які були на роботі. Проте вони хоч якось могли вижити, оскільки мали продовольчі картки через роботу на німецькому підприємстві.

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 рокахНа вулицях Львівського гетто, 1941-1942, Підзамче

Яків Гонігсман пише, що «на ці картки щотижня видавали 1400 грамів хліба, 200-400 грамів борошна з висівками… Інколи німці виділяли грамів 200 жиру та 250 грамів мармеладу. У грудні 1941 р., у відповідь на клопотання Юденраду, всім євреям, що працювали на німецьких підприємствах, видали по 25 кілограмів картоплі». Наприкінці 1941 р. у гетто почався голод і цей невеликий заробіток був рятівним для його мешканців. Євреї платили великі хабарі, щоб влаштуватися на німецькі підприємства.

У гетто постійно, починаючи з останніх днів 1941 р., тривали перевірки документів про працевлаштування. Коли виявляли безробітного – його арештовували і вивозили за місто на розстріл. Євреям, які працювали на фабриці «Солід» вдавалося уникати таких небезпек. Проте ситуація невдовзі змінилась. Наприкінці липня 1942 р. Єврейське бюро праці ліквідувало усі підприємства в гетто, які не були пов’язанні з виробництвом для потреб німецької армії. На цей час це бюро перейшло в безпосереднє підпорядкування СС і німці розуміли, що за таких обставин безробітні євреї були приреченні на смерть. Це був підготовчий етап для реалізації «акції» 10-23 серпня 1942 р., коли загинуло близько 50 тис. осіб.

Серпнева «акція» 1942 р. стала вихідним пунктом у порятунку єврейських шевців та їх прибулих родин у підвалах взуттєвої фабрики «Солід». Як зазначає брат Лаврентій (Кузик), студити, бачачи гибель гетто, прийняли рішення врятувати своїх працівників. Директор фабрики ієромонах Йоан (Петерс) дозволив монахам розпочати цю небезпечну акцію порятунку в стінах його підприємства. Організаційну складову взяли на себе двоє осіб: брат Лазар (Когут) і брат Теодосій (Цибрівський).

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 роках

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 роках

Новоприбулих членів родин шевців взуттєвої фабрики «Солід» монахи тримали у підвалах. Вдень люди тихо сиділи, поки у майстернях працювали робітники, а увечері виходили з укриття і цілу ніч виготовляли взуття. Майстерні були на другому поверсі, тому на третьому перебували в ночі родини, допоки чоловіки працювали. Загальна кількість євреїв, яка там перебувала – шістнадцять осіб. Єдине прізвище, яке зафіксоване у джерелах цих людей, є Функ. Про цю родину розповів брат Теодосій (Цибрівський) рабину Давиду Кагане.

Таку велику кількість людей не могли врятувати лише двоє чоловіків, які до того ж були задіяні і в інших ініціативах архімандрита Студійського Уставу митрополита Андрея Шептицького. Для успішної реалізації задуму потрібна була допомога. І така допомога прийшла від довірених мирян Греко-Католицької Церкви. З довірених жінок була створена група, члени якої, по черзі, носили продукти і гарячу страву євреям, яких переховували в монаших спільнотах. Її учасники опікувалися і євреями ієромонаха Йоана (Петерса).

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 рокахОблава на єврейських жінок, 1942

Вся діяльність пов’язана з взуттєвою фабрикою «Солід» перебувала в площині смертельної небезпеки. Фабрика була в центрі міста, за декілька метрів від площі Ринок і перебувала під постійною увагою, як органів влади, так і простих мешканців. Небезпеки були як всередині фабрики, так і назовні. До перших належали робітники. Брат Лаврентій (Кузик) згадує ненадійність секретаря, який походив з фолькдойчів, і через нього студити перебували у напрузі і страху. До зовнішніх небезпек належали часті обшуки гестапо і особливо критичний момент – донос сусідів, про переховування євреїв в підвалах фабрики.

Але студитам постійно вдавалося долати виклики і проблеми. Ціною було те, як зазначає Курт Левін, що протягом двох років брат Лазар (Когут) і брат Теодосій (Цибрівський) не знали, що таке спокій. Вони були в тій самій небезпеці, як і євреї, яких вони переховували. Завдяки цій самопожертві всі ці люди пережили німецьку окупацію і входили у число трохи більше 800 євреїв, які дочекалися вступу радянської армії у Львів в липні 1941 р.

Як відбувався порятунок євреїв монахами Студійського уставу УГКЦ в 1942-1944 рокахКолона євреїв іде до тюрми на Лонцького, 1941

Варто зауважити, що переховування єврейських родин на взуттєвій фабриці «Солід» монахами Студійського Уставу було безпрецедентним актом в історії Греко-Католицької Церкви під час Другої світової війни. Такій великій кількості людей вдалося пережити Голокост, незважаючи на обшуки і доноси, що супроводжували їх протягом двох років. Цей випадок є унікальним, адже говорить також про співпрацю монашества і мирян. В цьому контексті потрібно наголосити, що ця сторінка взаємодопомоги є практично втраченою для дослідників. В поодиноких випадках натяки на неї трапляються у допитах репресованого духовенства Греко-Католицької Церкви радянськими органами держбезпеки.

Фото: photo-lviv.in.ua

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/72109/

Следующая новость
Предыдущая новость

Серебряные, золотые и позолоченные крестики в ассортименте Промышленные фильтры обратного осмоса Основы ремонта домашней электроники Благотворительный фонд Андрея Доценко Хороший массаж по доступной цене

Публикации