0
Євген Солонина11 Січень 2019
Священики ПЦУ представляють томос про автокефалію для Православної церкви України після Різдв’яної Літургії в Софійському соборі в Києві, 7 січня 2019 року
Українські віряни і священики поступово переходять до новоствореної Православної церкви України (ПЦУ). Від 6 січня, коли Вселенський патріарх Варфоломій надав новоствореній ПЦУ томос про автокефалію, десятки релігійних громад українських міст і сіл заявили про свій перехід з підконтрольної Москві УПЦ (МП) до нової, визнаної Константинополем, української церкви. Експерти, політики та церковні діячі, яких опитало Радіо Свобода, радять робити це мирно, поетапно і уникати фатальних помилок.
Українська релігійна громада (об’єднання людей одного віросповідання або його течії в місті, селі чи районі) – сама вільно вирішує, до якого духовного центру вона належить. І має повне право змінити своє підпорядкування – це право захищене у статті 8 закону «Про свободу совісті та релігійні організації».
Після того, як Синод Вселенського патріархату скасував право Москви призначати Київського митрополита, нагадавши, що Україна є його канонічною територію, а згодом і затвердив томос про автокефалію для новоствореної Православної церкви України, низка українських релігійних громад та місцевих священиків серйозно замислилася про приєднання до канонічної (визнаною Вселенським патріархатом) української церкви. Близько 40 громад вже оголосили про свій перехід до ПЦУ, ще низка – у процесі переходу, свідчить інтерактивна мапа, яку наповнює Релігійно-інформаційна служба України.
Громади змінювали своє підпорядкування і до томосу: цей процес активізувався після Революції гідності. Однак у кількох випадках більшість вірян і священик займали протилежні позиції, а релігійна громада після переходу до іншої церкви втрачала доступ до храму та іншого свого майна.
Які кроки має зробити громада, яка хоче перейти до іншої церкви (зокрема, до ПЦУ), і при цьому мінімізувати ризики?
Щоб сформулювати покроковий «план дій», Радіо Свобода опитало експертів, політиків та церковних діячів.
1. Ініціативна група. Діалог зі священиком
Все починається з ініціативи найактивніших членів релігійної громади. Вони мають координувати подальші дії, причому найкраще, коли й священик місцевого храму – на їхньому боці.
Таку думку висловив Радіо Свобода священик ПЦУ Іван Сидор, клірик Трапезного храму Софії Київської (інша назва – «Тепла Софія»), який також тимчасово виконує обов’язки речника митрополита Київського і всієї України Єпіфанія.
Може бути момент, що громада – за, а священик – проти: бо в нього в голові – «русский мир». Але він має послухати вірян, тому що майно і храм належать не священикові, а громаді священик Іван Сидор
«Найперше – це бажання громади, тобто жителів села, міста, що ходять до церкви. Було б добре, щоб було і бажання священика. В такому разі ніяких проблем не буде! Але може бути момент, що громада – за, а священик – проти: бо в нього в голові – «русский мир», він прагне бути частиною російського православ’я. Але якщо громада – за перехід, він має послухати вірян, тому що має розуміти: майно і храм належать не священикові, а громаді».
Приєднання громади до ПЦУ можливе, навіть, якщо священик проти, наголошує отець Іван Сидор. За його словами, в такому разі має відбуватися діалог між священиком і людьми, йому має вистачити мудрості піти з цієї громади. Їй дасть іншого священика та церква, до якої прагнуть долучитися віряни.
2. Інформаційна кампанія
Ініціативна група релігійної громади має обійти її членів, опитати їх, та викласти свою позицію щодо переходу до нової Православної церкви України. Можливо, на цьому етапі варто запросити лектора – фахівця, представника церкви, який розповість про історію та сучасність релігійного життя в Україні, який відповість на всі запитання вірян.
Запрошувати лектора, зокрема, радить автор брошури щодо переходу релігійних громад «Право віруючих на зміну підлеглості», заступник голови Львівської обласної ради Володимир Гірняк.
В умовах потужної інформаційної кампанії УПЦ (МП) проти переходу парафій до ПЦУ, ініціативна група фактично займатиметься контрпропагандою, спростуванням фейків та інформаційною безпекою громади.
3. Підготовка зборів релігійної громади. Юридична підтримка
Ініціативна група має скласти або уточнити список членів релігійної громади. Адже йдеться не про всіх мешканців села, міста чи району. Якісь люди виявляться атеїстами, якісь – представниками інших течій християнства або взагалі інших релігій. Закон передбачає збори саме конкретної релігійної громади – вірян, що відвідують конкретний храм. Щоб провести збори, ініціатори мають зібрати підписи більшості вірян, наголошує релігієзнавець, заступник голови комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Він посилається на поданий ним законопроект 4128, де алгоритм зміни підпорядкування релігійної громади – деталізовано, і ризики зриву чи фальсифікації цього процесу – зведені до мінімуму.
Ще на етапі підготовки до переходу громади від однієї церкви до іншої дуже бажано покликати на допомогу юристів, наголошує Віктор Єленський.
Буває, що обходяться і без юридичної підтримки. Але вона дуже бажана Віктор Єленський
«Буває, що обходяться і без такої підтримки. Але вона дуже бажана. Є відома історія в селі Птича Рівненської області: прості люди хотіли перейти, і їх спровокували на, скажімо, «юридично безглузде» рішення. Кажуть: хочете перейти – то переходьте. Реєструйте громаду Київського патріархату. Вони й зареєстрували. Після цього (представники меншості села) кажуть: прекрасно, тепер забирайте свої речі з храму, адже у вас нова громада! І таким чином переважна більшість села опинилася в дуже складній ситуації», – розповів народний депутат.
Свято-Успенська церква у селі Птича Рівненської області
За його словами, у селі Птича – стара церква, яка зазнала руйнувань під час війни, і яку відновлювали своїм коштом селяни, діди та прадіди нинішніх вірян. Відтак релігійна громада не може змиритися із втратою храму та братися за будівництво нового.
На користь юридичного супроводу висловлюється і отець Іван Сидор. За його словами, може виявитися, що земля, на якій стоїть храм, – у приватній власності. І якщо власник не хоче переходу громади до ПЦУ, то і храм не зможе змінити підпорядкування, наголошує священик.
Іван Сидор уточнює: наразі відбувається розбудова структур Православної церкви України. Ці структури затвердить Синод ПЦУ, який відбудеться найближчим часом. Після Синоду в складі церкви буде створений і юридичний відділ, який, зокрема, допомагатиме вірянам і релігійним громадам у цих питаннях.
4. Збори громади та зміна статуту
Збори релігійної громади певною мірою нагадують збори ОСББ: мають бути обраний голова та сформована президія зборів, рішення ухвалює більшість, порівнює Віктор Єленський. Однак, за його словами, якщо порядок зборів ОСББ детально прописано в законі, то щодо релігійної громади – такої визначеності в законодавстві немає: збори проводяться так, як це передбачає статут громади.
Проте, додає народний депутат, мають відбутися саме загальні збори вірян конкретного віросповідання, а не «локальний референдум», як намагаються представити цей процес в РПЦ.
Стаття 12 чинного закону «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що статут ухвалюють або змінюють загальні збори вірян. За законом, що створення статуту «з нуля», що його доповнення та перереєстрація – відбуваються за однаковою процедурою.
Між тим, у статутах місцевих громад можуть бути закладені певні «пастки»: наприклад, там може йтися про те, що збори громади скликає лише настоятель храму чи єпархія, а не самі віряни, а то й взагалі статут може містити заборону на перехід до іншої церкви, хоча це й суперечить українському законодавству.
Також в Україні є релігійні громади без зареєстрованого статуту: стаття 8 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» говорить, що «повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим».
Проте в разі переходу громади, наприклад, від УПЦ (МП) до ПЦУ, перереєстрація статуту в органах влади стає обов’язковою процедурою.
5. Перереєстрація статуту релігійної громади
Якщо збори громади, наприклад, вирішили переходити до ПЦУ більшістю голосів, то зміни (про підпорядкування цій церкві) вносяться до статуту громади. І тоді оновлений статут має перереєструвати місцева влада. За чинним законом, це зобов’язані робити обладміністрації, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
На реєстрацію місцеві посадовці мають місяць, на повідомлення про своє рішення – ще 10 днів. Якщо для розгляду статуту чи змін до нього обласні посадовці захочуть долучити експертів, представників міських чи сільських рад, то цей термін розтягується до трьох місяців.
Що цікаво, закон дозволяє залучати до ухвалення цього рішення і представників конкретної релігійної громади та церкви, однак їхній голос вважається «дорадчим».
Місцева влада може відмовити в реєстрації лише у разі, якщо знайде у статуті про щось таке, що суперечить українським законам. В такому випадку громада може йти до суду.
Активісти мають діяти оперативно, не заявляти про перехід до того, як цю зміну внесуть до статуту, попереджає директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.
«Якщо громада заявила про перехід, але не відбулася оперативна перереєстрація, може відбутися захоплення протилежною стороною і храму, й інших приміщень. Зараз бачимо, як такий конфлікт триває на Вінниччині. Перехід єпископа до ПЦУ спонукав до того, що УПЦ (МП) поставила іншого. І цей єпископ претендує на ті ж приміщення, що належать Вінницькій єпархії», – уточнює експерт.
Ситуація з реєстрацією та перереєстрацією єпархій, монастирів та церковних навчальних закладів багато в чому схожа на зміну підпорядкування місцевої релігійної громади. Однак закон передбачає, що реєстрацією опікується центральний орган виконавчої влади (наразі це – Міністерство культури).
6. Подальша робота активістів та священиків
На реєстрації статуту все не закінчується. Після юридичного оформлення переходу від однієї церкви до іншої актив релігійної громади та священик «проводять інформаційну роботу з утвердження віруючих у своєму виборі», радить у своїх рекомендаціях Володимир Гірняк.
Тарас Антошевський говорить про те, що Російська православна церква та підпорядкована їй УПЦ (МП) активно протидіє переходу парафій до ПЦУ на всіх етапах, веде потужну інформаційну кампанію та має базу даних щодо настроїв вірян і священиків у різних населених пунктах. Там, де ризик переходу є найбільшим, – російська церква веде потужну пропаганду серед вірян, тож її наслідки доведеться долати і в разі, якщо громада отримала і оновлений статут, і зберегла свій храм.
«Має тривати пояснювальна робота, зокрема через місцеві медіа. Можливі різноманітні способи впливу, крім державного тиску, бо це у нас не виключено. З іншого боку, мають працювати правоохоронні органи – фіксувати протиправні дії представників УПЦ (МП), які тероризують людей, або ж цілі єпархії, як на Вінниччині. З одного боку, є право на масові акції. З іншого, якщо вони організовані ззовні, як ті ж сепаратистські виступи на сході держави, правоохоронні органи мають на це реагувати», – зазначає Тарас Антошевський.
Наразі триває судовий процес між УПЦ (МП) та митрополитом Вінницьким і Барським Симеоном. Митрополит, який перейшов до ПЦУ, подав позов щодо рішення УПЦ (МП) про зняття його з посади. В Українській православній церкві (Московського патріархату) це пояснили «стресовим станом» митрополита Симеона.
Сам митрополит Симеон пояснив на сайті Вінницької єпархії ПЦУ, що «після рішення Синоду Вселенського патріархату від 11 жовтня Синод УПЦ втратив свою легітимність, а тому його подальші рішення не мають канонічної сили».
«Чому я пішов до суду? Тому що указ, підписаний митрополитом Онуфрієм, можна трактувати як покарання за ухилення від моїх обов’язків. Крім цього, поставлені під сумнів мої людські якості, такі як порядність і честь. Я – не розкольник і не дозволю себе так іменувати!» – пояснив свої дії представник ПЦУ.
Експерти не виключають, що судова тяганина та інформаційне протистояння щодо тих чи інших релігійних громад і священиків триватимуть і після їхнього переходу до Православної церкви України.
Про протидію інформаційним вкиданням на всіх етапах розбудови нової церкви говорить і представник ПЦУ священик Іван Сидор.
За його словами, нині прихильниками російського православ’я поширюється, зокрема, неправдива інформація про те, що, мовляв, люди мають пройти «повторне хрещення» в разі переходу до ПЦУ, або ж про «насильницьке» долучення вірян і священиків до нової церкви. Іван Сидор називає такі повідомлення навмисними «вкиданнями» і спростовує їх.
«Це вкидання робляться силами, які проти української незалежної Церкви. Моя відповідь: «перехрещувати» дітей, які отримали таїнство хрещення в Московському патріархаті, не потрібно. Якби ми це робили – ми б лише поглиблювали прірву між людьми… Ми повинні згадати Ісуса Христа, який є главою Церкви, і ставити собі запитання: як би вчинив Христос? А він приймав усіх. Навіть найбільших грішників та розбійників, і вони, зрештою, змінювали своє світобачення… Наразі ми говоримо не про перехід парафій (там забрали, тут додали), а про об’єднання навколо Київського престолу», – наголошує Іван Сидор.
Раніше новопризначений очільник ПЦУ, митрополит Київський і всієї України Єпіфаній заявляв: «Двері нашої церкви відкриті для всіх». І відкидав можливість будь-якого примусу в зміні підпорядкування релігійних громад.
________________
15 грудня 2018 року на Об'єднавчому соборі в Софійському соборі митрополитом Київським і всієї України та першим главою Православної церкви України був обраний митрополит Єпіфаній.
6 січня у Стамбулі, в резиденції Вселенського патріархату на Фанарі, Вселенський патріарх Варфоломій урочисто вручив главі новоствореної Православної церкви України митрополитові Епіфанію томос про визнання канонічної автокефалії ПЦУ. Обидва предстоятелі спільно відслужили службу Божу.
Вселенський патріарх Варфоломій (ліворуч) і митрополит Київський та всієї України Єпіфаній під час спільного богослужіння. Стамбул, 6 січня 2019 року
Усі кроки до здобуття українською православною церквою канонічної автокефалії і незалежності від Російської православної церкви, і особливо нинішнє отримання томосу, викликали вкрай різку реакцію в Росії, а також у проросійських структурах в Україні та загалом у світі.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/74281/
