Українські протестанти про Єдину Помісну: підтримуємо, але й застерігаємо

30.05.2018 14:49 9

Українські протестанти про Єдину Помісну: підтримуємо, але й застерігаємо

Михайло ЧЕРЕНКОВ

Українські протестанти знають ціну свободі. Вони насолоджуються плодами національної незалежності і сприймають релігійну свободу як один з її найбільших здобутків. Вони добре пам’ятають переслідування з боку атеїстичної радянської влади, але не забувають і про гоніння з боку імперського православ’я. Тому вони бояться одноманіття — як атеїстичного, так і православного.

Лише в умовах незалежної української держави протестанти вийшли з підпілля і стали важливим учасником суспільних процесів. Разом з іншими Церквами вони долучилися до формування оновленої національної ідентичності на засадах християнських цінностей, державно-конфесійного і міжцерковного партнерства. Тому сьогодні ми говоримо про Україну не як «православну», а як демократичну країну.

У цьому сенсі протестанти є послідовними прихильниками демократії, плюралізму і віротерпимості, тому не вбачають трагедії у церковному розділенні. До останнього часу протестанти думали про внутрішнє розділення православ’я як позитивну особливість українського релігійного життя, як запоруку міжконфесійного миру. Здавалося, якщо православні можуть бути різними, то і для протестантів десь знайдеться місце, адже позитивне ставлення до власного внутрішнього різноманіття — це крок до прийняття іншого. Навіть коли міжправославні відносини загострювалися, то здавалося, що для протестантів і це добре — до них буде менше уваги з боку православних «сектознавців».

Агресія «русского міра» багато чого змінила, вірніше, остаточно відкрила очі на антиукраїнський і антихристиянський характер дій РПЦ. Протестанти були разом з іншими Церквами на Майдані, утворивши єдиний національний фронт «розкольників, уніатів і сектантів» (так ідеологи «русского міра» називали практичний екуменізм, продемонстрований вірними УПЦ КП, УГКЦ і протестантами під час подій 2013-2014 рр. на Майдані). А згодом протестанти першими відчули на собі переслідування з боку «православних армій» на окупованих територіях і вперше заявили на увесь світ про «православний тероризм» московської Церкви.

Саме тому протестанти солідарні з українськими православними в їх прагненні до автокефалії. Але у своїх заявах про це завжди додають певні застереження.

Так, єпископ Анатолій Калюжний, голова Собору незалежних євангельських церков України, прямо заявляє про небезпеку одержавлення православної Церкви і руйнування нашого унікального християнського різноманіття: «З одного боку, це дуже позитивний момент — створення української Церкви, тому що необхідно якимось чином поставити на місце московську Церкву, яка робить багато зла українській державі. Це, мабуть, кращий інструмент для того, щоб поставити їх на місце. Але якщо дивитися з позиції наших інтересів, то велика потужна помісна Православна Церква буде заважати розвитку протестантських церков. Тому те, що ми маємо сьогодні, воно нас в цьому плані влаштовує. Тут є, як кажуть, палка з двома кінцями. З одного боку, треба Москву ставити на місце та її Церкву, з іншого боку потрібно… Ми тішимося тією свободою і рівністю, які зараз Церкви мають в Україні — і протестантські, і католицькі, і православні» [1].

Більш детально про цю небезпеку говорять баптисти, для яких релігійна свобода є засадничим принципом (перші українські баптисти говорили про свій ідеал так: «вільна церква у вільній державі»). Як висловився керуючий справами Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ) пастор Володимир Кондор, «Україна сьогодні може стати прикладом для багатьох інших країн в плані співіснування різних релігійних організацій, конфесій і можливості експериментувати навіть у певних міжконфесійних взаємовідносинах. Не дивлячись на те, що сьогодні мова йде про автокефалію Православної Церкви, щоб Україна мала свою автокефалію, я сподіваюся, що все ж таки Церква не буде державною, вона буде мати свою автокефалію, і ми будемо визнавати українську Церкву, але при цьому, в цьому контексті всі інші будуть мати те саме місце, що ми маємо сьогодні» [4].

Отже протестанти сподіваються, що створення єдиної помісної Церкви не зашкодить міжцерковному миру і залишить достатньо місця для кожної з Церков, що нова Православна Церква не скористається державною підтримкою для примусового перерозподілу релігійної карти.

Баптисти уважно рахують всі можливі плюси і мінуси «єдиної помісної». Перший віце-президент ВСЦ ЄХБ пастор Ігор Бандура попереджає, що прагнення до єдності може створити нові розділення: «Загалом ми ставимося позитивно. Плюси: єдність розділених християн, захист національних інтересів в умовах агресивної зовнішньої політики Росії, можливість презентації православ’я поза контекстом «скреп». Можливий негатив (сподіваємося, тимчасовий): новий виток протистояння і ворожнечі між церквами МП і нової автокефальної Церкви, спокуса нової Церкви відійти від формату рівноправних взаємовідносин між усіма конфесіями до формату домінування; зростання впливу націоналізму на церковну свідомість» [2].

Отже, рух за «єдину помісну» — це рух у правильному напрямку, але з багатьма ризиками. Рухатись треба, але з відкритими очима, враховуючи всі особливості маршруту , виконуючи всі необхідні умови.

Старший єпископ Української церкви християн віри євангельської (УЦХВЄ) Михайло Паночко у своєму виступі під час круглого столу «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин. Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян: тенденції 2010-2018 рр.» звернув увагу на те, що автокефалія — це лише часткове рішення, лише технічне питання, за яким справжні зміни лише починаються: «Ми за. Це нормально. Це давно би мало так бути, тому що ми маємо повну автокефалію в Україні, наша церква. І кожна церква має право на самовизнання… Але чи це додасть духовності, як сказав один мудрий чоловік, це питання відкрите» [4].

На жаль, для складних питань простих і швидких рішень не буває. Автокефалія — це лише перший (і може, не головний) пункт у довгій та складній боротьбі українців за незалежну і справжню Церкву.

Тому протестанти підтримують бажання своїх православних братів отримати Томос від Константинопольського Патріарха, але нагадують, що Томос — це далеко не все, що визнання нас з боку Константинополя має завершитися тим, що ми визнаємо одне одного; що Церква може бути «єдиною» лише тоді, коли в ній знайдеться місце і для різних православних, і для різних протестантів.

Протестанти цінують різноманіття. Тому з насторогою приймають слова про «єдину» Церкву. Єдність Церкви завжди є бажаною, але до неї веде довгий шлях, що складається з маленьких кроків.

Як мудро підсумовує Михайло Паночко, «Об’єднати усіх — це досить складна справа. Хто любить Бога, той любитиме і людей, і не шукатиме різниці, а пропонуватиме альтернативу, запрошуватиме до власного досвіду, може, й інакшого, але не менш цінного. Хто не любить Бога, той і людей не любитиме, хоча може і зватися християнином. Отож може ми і не станемо цілковито єдиними, зате дружити сім’ями будемо, ділитися досвідом — також. Щось добре є в нас — ми готові ділитися, щось в інших — готові переймати. Це добра конкуренція, а не заздрість чи піднесення. Це дружба і співпраця, яка не змушує усіх мислити за єдиним шаблоном, а відкриватися на досвід іншого. Що ближче ми до Ісуса, то тим більше між нами єдності» [3].

Єпископ Паночко висловив думку більшості протестантів: шлях до єдності слід починати з малих спільних справ і малих кроків назустріч, з добросусідства і міжцерковної співпраці. Прагнення православних до автокефалії матиме успіх, якщо стане частиною більшого і ширшого руху всіх християн України до примирення і єднання, щоб різні були разом — навколо Христа, у служінні своєму народу.

Джерела:

  1. Анатолій Калюжний. Інтерв‘ю Михайлу Черенкову. 29 травня 2018 р.
  2. Ігор Бандура. Інтерв’ю Михайлу Черенкову. 29 травня 2018 р.
  3. Михайло Паночко: «Реформація у наш час — це відвага жити за Божим Словом» // https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/68639/
  4. Пряма трансляція круглого столу «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин» 26 квітня 2018 // http://www.youtube.com/watch?v=_OyRBaWQQSs#action=share

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/authors_columns/mcherenkov_column/71304/

Следующая новость
Предыдущая новость

Емейл-рассылки - эффективная реклама в сети Качественные памятники и гранитные изделия, в наличии и под заказ любой сложности Строительные люльки ZLP – 630 с полной комплекцией Фотообои в спальню на любой вкус Велосипеды в Кривом Роге

Публикации