Ув’язнення і шлях до безсмертя. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького

01.08.2019 15:59 3

Ув’язнення і шлях до безсмертя. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького

Іван Матковський

"Фотографії старого Львова", 31 липня 2019

Праведник Народів Світу бл. свщмч. Климентій Шептицький

Архимандрита Климентія було арештовано в його келії під час молитви.

Управлінням МДБ у Львівській області прийняло постанову про його арешт ще 30 травня 1947 року. Підставою арешту для начальника управління, генерал-лейтенанта Олександра Вороніна (1908–1990), стала одержана від майора Божка інформація про «ворожу радянському ладові» як організаційну, так і безпосередню діяльність архимандрита Климентія у період до 1941 року, під час німецької окупації Галичини, та після 1944 року. [Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 1]

«Шептицький Клемент, — писав у постанові майор МГБ Божко, — був впливовою особою у формуванні націоналістичного руху й відіграв важливу роль у практичній боротьбі ОУН-УПА проти радянської влади». Цей же майор Божко й арештував о. Климентія на підставі ордеру Львівського управління МДБ. Він же проводив ретельний обшук у келії, результатом чого стало «виявлення» антирадянської літератури та двох плакатів ОУН із зображенням у центрі національного тризуба та підписом «Слава Україні! Героям слава!», захованих у дивані спальні. [Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 7]

Ув’язнення і шлях до безсмертя. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького

Ордер на арешт архимандрита Климентія Шептицького

Архимандрит Шептицький ніколи не спав на дивані, а на дерев’яному ліжку, яке мало невеликі розміри, адже аскет спав сидячи.

Опис особистого майна, яке було вилучене під час арешту, складений 5 липня 1947 р., містив 7 пунктів: свідоцтво про народження, паспорт, антирадянська література: брошури, вирізки з газет, два згадані вже плакати та гроші у сумі 4436 крб. (Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк.7). Наступного дня працівники МДБ провели ще один обшук, після якого було додатково конфісковано періодику масою 6 кг, бібліотеку Святоуспенської Унівської Лаври, яка налічувала 3000 томів, та меблі (Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк.8–9). Оскільки в бібліотеці було знайдено антирадянську літературу, то, з метою її використання проти о. Климентія під час слідства, його ж визнано власником бібліотеки. Основним звинуваченням було оскарження щодо друку «ідейно ворожої» літератури, яку, як стверджувало слідство, найбільш наочно відображали цитати «Пам’ятки з Унева», виданої 1937 року. У «Пам’ятці» зазначалося, що «важкі часи переживає нині наш народ, а ще важчі часи стоять попереду нас…Кровожерлива більшовицька Москва надумала й розпочала знищувати Церкву та ім’я Бога на всій земній кулі…». Іншим звинуваченням були зв’язки з керівниками підпільних структур ОУН та УПА. Зокрема, слідство взяло також контакти, які о. Климентій використовував під час спроби налагодити переговори між УПА й радянською владою 1945 року. Також було зібрано докази про надану ченцями Студійського Уставу допомогу пораненим воякам УПА, переховування їх в Унівській Лаврі та навіть про систематичні богослужіння за полеглих у боротьбі за незалежну Україну. Звинувачували також о. Климентія у поширенні католицизму (Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 2).

У матеріалах кримінальної справи фігурує Климентій Шептицький, тоді як за документами Архимандрит студитів — Казимир Шептицький.

По арешті о. Климентія двічі допитували у внутрішній в’язниці УМДБ — у т. зв. тюрмі на Лонцького. Його звинуватили в антирадянській діяльності та у співпраці УПА й Ватиканом. Покарання за це було передбачено статтями 54 — 1 «а» та 54 — 11 КПК УРСР. Проте архимандрит Климентій категорично заперечив свою вину та винесений вирок, наголошуючи на тому, що жодної антирадянської діяльності не здійснював, а вилучена література належить безпосередньо бібліотеці монастиря Студійського Уставу (Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 23). Незважаючи на протест обвинувачуваного, перший етап процесу слідства був завершений скеруванням його до в’язниці м. Києва як «особливо небезпечного злочинця». За розпорядженням органів держбезпеки УРСР за №3/4/1571 (від 26 червня 1947 р.), архимандрита Климентія 27 червня поточного року переведено до м. Києва, у внутрішню в’язницю МДБ УРСР, у якій він перебував до завершення слідства (Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 337).

Для внесення ясності зазначимо, що стаття 54 Кримінального кодексу УРСР, за якою звинувачували о. Климентія, передбачала відповідальність за «контрреволюційну діяльність» та «зраду Батьківщини». Уведена до Кримінального Кодексу УРСР 1927 року, в момент оскарження діяла в редакції від 20.07.1934 року. «Зрада Батьківщини» передбачала розстріл або позбавлення волі на 10 років з конфіскацією всього майна.

Слідство у справі о. Климентія у Києві вів офіцер органів державної безпеки Олександр Защітін (1913–1995). У своїх спогадах Митрополит Йосиф Сліпий згадує його як «звіра»: «Слідчий-звір, начальник тюрми в Києві в 1961 році, що тероризував мене по-звірськи і навіть хотів бити, але інші слідчі відтягнули його, кажучи: «Нельзя». Той начальник проводив слідство з єпископом Чарнецьким, який зі страху порозповідав усе про екзархів, про архиєрейські свячення і що я іменував адміністраторів». [Сліпий Йосиф. Спомини / За ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-тє вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 155]

За тодішнім законодавством, відповідно до ст. 113 і 157 КПК УРСР, термін слідства завершувався 5 серпня 1947 р., а капітану Олександру Защітіну так і не вдалося довести склад злочину о. Климентія. Через це, з метою забезпечення «ефективної» роботи та «успішного» завершення слідчого процесу, він звертається до заступника міністра МДБ УРСР генерала Данила Єсипенка (1901–1984) з клопотанням продовжити термін слідства та утримання під вартою ув’язненого до 5 вересня поточного року. Таке звернення капітан Защітін порушуватиме перед військовим трибуналом п’ять раз поспіль, змінюючи у тексті лише дати. За постановою, основною причиною продовження слідства було «намагання підсудного Климентія Шептицького приховати від слідства інформацію».[Кримінальна справа Шептицького Казимира…]

Ув’язнення і шлях до безсмертя. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького

Вокзал у Владімірі над Клязьмою (Російська Федерація). Нині цією будівлі вже не має, але саме сюди привезено архімандрита Климентія і вже звідси доставлено у в’язницю

У протоколах допиту збереглася ключова фраза, яку постійно адресували о. Климентію: «Ви не відверті й намагаєтеся приховати правду. Слідству відомі факти вашої діяльності. Вимагаємо від вас правдивих свідчень». На що він відповідав: «Я свідчу слідству правдиво …»; «я монах і політикою не займаюся»; «вважаю це своїм християнським обов’язком» або «з огляду на давність часу, не пам’ятаю».

У кримінальній справі досьогодні збереглися протоколи 45-ти допитів Архимандрита. Переважна більшість із них відбувалася вночі — година допиту вказувалася в протоколі.

Із київського періоду перебування о. Климентія під слідством залишились спогади Романа Новосада, в’язня, який деякий час перебував у камері з блаженним Шептицьким. [Новосад Р. Зустріч і спільне перебування з архимандритом Климентієм (Шептицьким) у камері внутрішньої тюрми МГБ у Києві в 1948 р. / Р. Новосад // Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу / Наук. ред. схм. Венедикта (Щурат-Глуха) та ін. — Львів, 2001. — Вип. 9. — С. 76 – 79]

У Києві слідство тривало 7 місяців, і 15 січня 1948 р. працівники слідчої частини МДБ УРСР доповіли про його завершення. Цього дня були спалені основні докази «злочинної» діяльності — вилучені у архимандрита Климентія під час арешту речі. Ця практика була в ті часи широко застосовувана, щоби добре маскувати сліди фальсифікування кримінальних справ. У постанові зазначалося, що «матеріали не мають для справи вагомого значення та не представляють для обвинувачуваного» жодної цінності. [Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 333]

21 січня 1948 р. було винесено обвинувачувальний вирок за статтями 54 – 1А та 54 – 11 КПК — «зрада Батьківщини». Постановою засідання особливої наради при МДБ УРСР від 28 лютого1948 р. Шептицького Казимира Івановича, 1869 р. н., засуджено до 8 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна на підставі статей 54 – 1А, 54 – 11 КПК УРСР, враховуючи термін від 5 червня 1947 р. [Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 348]

Ув’язнення і шлях до безсмертя. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького

Вигляд на місто Владімір над Клязьмою (Російська Федерація). У нижньому правому кутку біліє в’язниця

За вироком, Архимандрит Шептицький мав відбути до Москви у внутрішню в’язницю МДБ СРСР, та о. Климентію довелося ще кілька місяців перебувати у Києві, і 10 березня 1948 року помічник начальника відділу «А» Кривицький зробив запит на ім’я заступника начальника в’язничного управління МВС СРСР Стефанова про призначення місця відбування терміну для ув’язненого.[Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 346]

За кілька днів, 15 березня 1948 року, начальником в’язничного управління МВС СРСР полковником Юрієм Волхонським видана постанова про скерування Шептицького у Владімірську в’язницю в Росію. [Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 347]

У місті Владімірі над Клязьмою, перша згадка про яке походить із 988 року — року хрещення Русі-України, — архимандрит Климентій Шептицький пробув до весни 1951 року. Є інформація, яку складно перевірити, що він перебував і в інших місцях позбавлення волі, зокрема в місті Ухта, де зустрівся зі студитом братом Віталієм (Володимиром Матковський). Документально, однак, це не підтверджено.

1 травня 1951 року о 21 год. 30 хв. лікарі медичного корпусу Владімірської в’язниці констатували смерть архімандрита о. Климентія — Казимира графа Шептицького. У медичній довідці лікарів Владімірської в’язниці МДБ СРСР повідомлялося про те, що 1 травня 1951 р. о 21 годині у в’язничній лікарні помер в’язень Шептицький Казимир Іванович, 1869 року народження. За медичним актом, архимандрит Климентій перебував на стаціонарному лікуванні під лікарським наглядом від 10 травня 1948 р. з діагнозом: загальний артеріосклероз, гіпертонія, декомпенсований порок серця, «стареча немічність». [Кримінальна справа Шептицького Казимира, арк. 351]

Ув’язнення і шлях до безсмертя. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького

Акт про смерть архимандрита Климентія Шептицького

Приблизно в той же час було розгромлене монашество, яке відроджував Митрополит Андрей та розвивав о. Климентій. Про його стан після ліквідації греко-католицької Церкви та пропозицію знищення пише Петро Вільховий, уповноважений у справах релігійних культів в Україні при РМ УРСР в листі до Микити Хрущова від 29 вересня 1949 року:

«На сьогоднішній день на території Української РСР греко-католицька (уніятська) церква з усіма її адміністративно-церковними органами повністю припинила своє існування, за винятком кількох греко-католицьких чоловічих та жіночих монастирів, дислокованих у наступних областях: Львівській — 3, Станіславській — 6 і Закарпатській — 2 монастирі.

Згруповані у зазначених монастирях монахи та окремі групи монахинь виступають носіями реакційних та націоналістичних настроїв, довкола яких концентрується бродячий елемент, що включає найбільш ортодоксальних уніятів, які ставляться вороже до всіх заходів Радянської влади. До найбільш характерних монастирів за контингентом монашествуючого елементу можна зарахувати греко-католицький чоловічий монастир в с. Міжгір’я (Унів було перейменовано в Міжгір’я, щоб у такий спосіб затерти з часом історичну пам’ять про це відпустове місце — І. М.) Перемишлянського району Львівської области, в якому нараховується 81 монах, з яких 27 священиків-монахів [єромонахів], що належать до категорії найбільш активних уніятів, є членами бельгійського ордену «редемптористів», на чолі яких до останнього часу був протоігумен Де-Вохт, нещодавно висланий за межі СРСР.

Другим гніздом концентрації реакційно-націоналістичного духовенства є греко-католицький (уніятський) чоловічий монастир ордену «василіянів», розташований в с. Гошів Болехівського району Станіславської області, в якому постійно проживають 14 монахів, з яких 7 священиків.

Монахині жіночих монастирів здебільшого по суті перестали вести ізольоване монаше життя, зняли монаший одяг і влаштувалися на роботу в лікарні, ремісничі артілі або займаються сільським господарством.

У зв’язку з ліквідацією греко-католицької церкви та всіх її адміністративно-церковних органів, вважаємо політично доцільним та цілком своєчасним поставити питання про ліквідацію всіх греко-католицьких монастирів, яку треба закінчити в першому півріччі 1950 року. [Цит. за: Боцюрків Б., Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава…— С. 169–171; ЦДАГО. — Ф. 1. — Оп. 24. — Спр. 783. — Арк. 267-268.]

Ув’язнення і шлях до безсмертя. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького

Колись костел св. Казимира, а нині храм УГКЦ під покровом блаженного священомученика Климентія Шептицького

На закінчення розділу зазначимо, що, на відміну від попередніх етапів життя о. Климентія, період від 1944 року й до смерті досліджений відносно добре. Цьому сприяє також наявна джерельна база. Назвемо ті важливі джерела, які ми цитували. В першу чергу слід наголосити, що станом на сьогодні є розсекреченою кримінальна справа о. Климентія, яка акумулювала в собі сотні сторінок з його діяльності у радянський період:

[І. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі ГДА СБУ) Ф. 6. Кримінальні справи на реабілітованих осіб. 1919 — 1991 рр. Спр. 74978 ФП. Кримінальна справа Шептицького Казимира Івановича, 1947 – 1948 рр., Т. І, 357 арк.;

ІІ. ГДА СБУ Ф. 6. Кримінальні справи на реабілітованих осіб. 1919 — 1991 рр. Спр. 74978 ФП. Кримінальна справа Шептицького Казимира Івановича, 1989 – 1999 рр., т. ІІ, 73 арк.]

Окрім цього, звертаємо увагу на низку збірок документів радянських органів державної безпеки, які є, з однієї сторони, неоціненним свідченням із тих часів, а з іншої — можуть містити у ставленні до Шептицьких необ’єктивність та упередженість, ступіть яких ніхто не аналізував, що має велике значення у контексті достовірності фактів і розміщених там повідомлень:

[І. Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — 920 с.;

ІІ. Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т.ІІ. — 804 с.;

ІІІ. Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939–1944 рр.) / За заг. ред. проф. В. Сергійчука, упоряд. С. Кокін, Н. Сердюк, С. Сердюк. —К.: Українська видавнича спілка, 2005. — 480 с.;

1.Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки (1939-1987): у 2-х т. / Упоряд. Сергійчук В. — Т. І. — К., 2012. — 656 с., Т. ІІ — К., 2012. — 480 с.;

2.ХРЕСНОЮ ДОРОГОЮ. Функціонування і спроби ліквідації Української Греко-Католицької Церкви в умовах СРСР у 1939-1941 та 1944-1946 роках. Збірник матеріалів та документів / Упорядкував Михайло Гайковський, Львів: «Місіонер», 2006. — 652 с.;

Серед досліджень цієї теми заслуговують на увагу публікації Вікторії Чорнописької, Світлани Гуркіної та Лесі Клебан:

[I. Чорнописька В. Ліквідація радянською владою студитського чернецтва у Східній Галичині в перші повоєнні роки // ХVІ Міжнародна наукова конференція студентів і молодих науковців «Болісні травми минулого: історична правда та імперативи сумління», 12-13 квітня 2013. — С.57-65.

Чорнописька В. Останній період життя архімандрита Климентія Шептицького (1947-1951 рр.) // Чорноморський літопис. — Миколаїв, 2012. —Вип. 6. — С.47-52.

III. Гуркіна С. Архимандрит Климентій Шептицький у 1944-1947 рр. / Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / Відп. ред. О. Є. Лисенко. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010. – Вип. 13. – С. 341-353.

1.Клебан Л. Архимандрит Климентій Шептицький і радянська влада: відносини після смерті Митрополита Андрея (на основі друкованих документів радянських спецслужб) // Вісник комерційної академії. — Випуск 13. — Львів, 2015. — С. 106–11.

На цьому завершується ще один період із життя о. Климентія Шептицького. Чому період? Бо після смерті, а ми не маємо в цьому сумнівів, його шлях триватиме вже в інших вимірах. Залишиться він у пам’яті людей, в історії греко-католицької Церкви та, як приклад, стане натхненням для своїх братів-монахів у підпіллі. Деякі з них переживуть «імперію зла» та увійдуть у нову епоху, в якій відродять знищене. Тоді з новою силою воскресне пам’ять про братів Шептицьких — Митрополита Андрея та Архімандрита Климентія, — яка спонукатиме до продовження, як Шептицькі називали, «справи Святого Йосафата Кунцевича».

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/76714/

Следующая новость
Предыдущая новость

Готовим пиццу! Выбираем оборудование для салона красоты Именно в правильной очистке канализации кроется ключ к ее бесперебойной и постоянной работе. Подарили цветы в коробке, а вы не знаете, что с ними делать, тогда мы вам расскажем История создания храма Святого Климента в Одессе

Публикации