0Ринок землі: аграрний план Маршала для України.
(стаття з агропорталу)
Опрацювати правильну модель ринку землі є дуже важливим кроком до добробуту України. Філософія землі та приватної власності постійно піднімається в Біблії. Феноменом є те, що без соціальної доктрини Церкви є неможливим створити ефективний ринок землі. І проблем є кілька: соціальну доктрину Церкви вірні не знають, медіа світські та релігійні не розкручують дане вчення, є мало спеціалістів в даній сфері. Але є одне: без соціального вчення Церкви багато релігійних конфесій стають неактуальними для молодого покоління. Якщо Церква бажає розвиватися, то повинна подати вчення відповідно до духу часу, особливо тоді, коли Вона його має та показала його ефективність в історії. Не навчати людей соціальної доктрини - є гріхом, бо без неї людина губиться у своєму щоденному виборі в діяльності та приорітетах.
Успішна економіка - це люди,
що реалізовують свої таланти
для власного та суспільного добробуту.
Історія України - це переважно, війна за землю і ресурси: від панщини до політики конфіскації землі з боку різних кримінальних ідеологій, такі як царизм, імперіалізм, комунізм, соціалізм. Бо всі люди діляться на дві категорії: одні бажають вчитися, працювати, жити за свій рахунок, а інші думають, як придумати схеми і жити за рахунок інших. Історія завжди повторюється, бо людська пам’ять коротка, але суть не змінюється. Всі ці ідеології бажали оволодіти приватною власністю людей, а конфіскувавши її, контролювати і людську свободу та плоди праці людини. Проте необхідно визнати, що українське село не було так знищене різними імперіями протягом століть, як за 20 років незалежності України, і все це через кілька причин: тіньове лобі монополій, планування ринкової економіки через застарілі комуністичні інституції, небажання людей брати ініціативу на себе, небажання владних структур дати людям реальну свободу. Як казала Маргарет Татчер: українці отримали свободу, але не всі зуміють скористатися її перевагами. Селянам дали по кілька гектарів землі, але забрали фінансове обслуговування та правильну агро-політику.
Тому, перед тим, аніж говорити про ринок землі в Україні, вартувало б поставити перед собою риторичні питання:
- Чи є концепція розвитку держави Українаі яка роль агросектору?
- Чи ми усвідомлюємо, що земля є одним з факторів виробництва,а також, що без правильної концепції щодо приватної власності є неможливим зберегти стратегічний розвиток та гарантувати людям свободу підприємництва? Крім того, приватна власність на землю є гарантом індивідуальної свободи людини для життя.
- Чи прописана в нас філософія власності? Наприклад, одне - мати у власності велику рогату худобу, інше - територію для випасу, де може випасатися худоба інших власників. Чи відчуваємо різницю між абсолютною приватною власністю та правом на користування?
- Якщо ми кажемо, що добробут буде тоді, коли земля матиме власника, то чому ж ми дали приватизувати промисловість, але не бачимо загального добробуту населення, хоча більшість стратегічних заводів вже є приватизовані? Чи існує аналіз, на якому етапі були помилки в приватизації? Або це були “заплановані помилки”, і як їх не допустити в сільському господарстві? Переважно Україна мала так-званий “керований хаос”, коли політики створювали штучні проблеми для населення, а згодом пропонували рішення через контрольовані бізнес-структури. Це було у всьому: від тендерів, завищених цін, імітації реформ у приватизації.
- Чи існує правильна урбанізаційна політика держави? Тобто, бідність змушує мігрувати сільське населення у міста або за кордон. Потрібно створювати правильну стратегію розвитку міст, коли більше розвиваються міста, де є ґрунти нижчої якості, і зберігати землі сільськогосподарського призначення високої якості. Або чи є стратегія створення сфери послуг в сільській місцевості. Є багато коефіцієнтів визначення урбанізації та методів розвитку держави, особливо, коли стирається межа між селом і містом, міщанином і селянином. Автор статті кілька разів брав участь в тренінгах сталого розвитку територій та мав досвід планування окремих міст. Необхідно визнати, що такого поняття “села” як було колись, то вже не буде. Будуть менші і більші містечка, або еко-території та еко-села з послугами фермерства та туризму. Ніхто вже не буде утримувати органи влади в селі, чи інші соціальні структури, бо це не матиме доцільності через мобільність та швидкість транспорту, електронні послуги держави. Є потреба загального плану розвитку для раціонального використання бюджетних коштів.
- Україна вибирає розвиток сільського господарства чи розвиток сільських територій? Це два різних підходи. Європа вибрала шлях розвиток сільських територій, в якому сільське господарство - це лише частина всього комплексу реформ та позитивних результатів.
- Який пріоритет держави: фінансові чи соціально-економічні показники? Тобто, великий аграрний чи малий і середній аграрний бізнес? Великий аграрний бізнес має можливість для повної автоматизації і не потребує робочої сили, а тому не посприяє розвитку робочих місць, проте більш організований для експорту. Великий бізнес є більш мобільний і має більші виробничі потужності, зможе залучити інтелектуалів, проте також має свої виклики. Серед них: політичне лобі та організація схем уникнення від податків. Малий і середній бізнеси більш консервативні, проте набагато більше створюють робочих місць і є відкриті до інноваційних старт-апів. Крім того, вони є основою для розвитку територіальних об’єднаних громад. Проте показники ВВП, НВП - це показники для відсталих колонізованих держав. Розвинуті держави все більше використовують системи індикаторів ОЕСР, Humandevelopmentindexта інші. Тобто, якщо бажаємо правильно планувати, то застосовуймо відповідні індекси і показники. Європа та Америка націлені на якість. В Україні потрібно все більше застосовувати показники сталого розвитку ООН: це допомагає не робити помилок, за які будуть розплачуватися майбутні покоління вже через 10-15 років. Правильна форма економіки створює щоденний добробут, а не лише фінансові показники.
- Хіба є гарантії, що великий бізнес буде інвестувати в переробну галузь? Якщо так, то чому досі великі аграрні компанії активно не інвестували, маючи монополії на експорт і контроль над сировиною? Вважати, що ринок землі посприяє переробці, це не завжди вірно. Можна поглянути на досвід Африки, Азії та латинської Америки, тобто країн, що як і Україна, були колоніями. Багато країн мають систему протекціонізму (навіть у Європі - квоти для сировини, українських товарів та продуктів): це пов’язано з харчовою безпекою та підтримкою місцевого виробника, який має сильні політичні лобі в європейському парламенті. Ринок продуктів має свою сертифікацію і документацію, і тому для більшості великих іноземних компаній більш доцільно буде продовжувати вирощувати агросировину в Україні і переробляти її в країнах Європи чи Америки. Крім того, кардинально змінюється політика США та Європи: все більше до влади приходять політики, що будуть провадити наступні 10 років політику протекціонізму місцевого виробника через збільшення безробіття в їхніх країнах. Сільське господарство дуже пов’язане з політикою. Якщо проаналізувати вимоги та систему регуляції, то найвищі обмеження є в тих країнах, де аграрний сектор є пріоритетом, проте ціни на купівлю помірні, і навпаки, там, де аграрний сектор не є провідним, то ціни на гектар часто високі, але обмежень менше. Додатково, потрібно аналізувати історію: країни, що мали загарбницьку експансивну політику, та не вважали доцільним розвивати сільське господарство, тому що привозили (грабували) продукти харчування з інших колонізованих країв (Британія). І, навпаки, колонізовані держави не мали інтелектуальних ресурсів, потенціалу для розвитку промисловості, тому зупинялися на рівні сільського господарства (серед них - Україна).
- Якщо для нас є прикладом аграрний ринок Європи, то чи враховуємо ми, що існували дуже високі дотації. ЄС розпочинався з обговорення спільної аграрної політики, і для цього було розроблено план Маршала. Крім того, дотації для агросектору в різні роки досягали до 50 % усього бюджету ЄС або біля 58 мільярдів євро. Тому сказати, що швидко продамо землю і в нас буде добробут - це ризиковано. Є система аграрних тіньових лобі, коли земля викуповується в інших державах, але розвиток стримується на рівні сировини, щоб більше продавалось їхніх продуктів з доданою вартістю. Тому є потреба опрацьовувати показники аграрної ефективності. Потрібно перестати бути гречкосіями, а високотехнічними інноваторами. Кількість населення землі збільшується, і тому вирощувати і виробляти продукти харчування завжди буде актуально, хоча не завжди це матиме високу та швидку прибутковість.
- Чи ми сформували портрет і стандарти фермера? Хто він? Яка освіта? Професія? Ціна землі має два фактори: пропозиція гектарів і попит, тобто, скільки людей чи компаній бажає працювати і придбати землю. Приклад етики праці в статті: https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/10-pravyl-biznesu-vid-andreya-sheptyckogo
Тому питання: перед тим, аніж продавати землю іноземцям, чи створили ми фінансові передумовидля своїх громадян, особистих селянських господарств, фермерів та підприємців для того, щоб вони реалізували себе і свої старт-апи? Бо українці не потребують дотацій, а довгих дешевих кредитів. А для цього потрібна правильна фінансова політика в державі, серед них - заснування земельного напівдержавного банку у перехідний період.
- Чи ми прописали стандарти продовольчої безпеки держави? Збільшення експорту сировини чи органічних продуктів - це ще не ознака добробуту, а навпаки. Це часто означає, що немає сприятливих умов для розвитку товарів з високою доданою вартістю, тобто, браку інтелектуального потенціалу, етики праці. А крім того, невміння турбуватися про здоров’я свого народу. Бо чому ми експортуємо найкращі продукти, а наші діти мають їсти щось набагато гірше? Це ж основа здоров’я. Крім того, поведінка політиків в аграрному питанні говорить про їхні реальні задуми: розвивати сільське господарство бажають ті, хто бачить майбутнє своїх дітей в Україні. Ті, хто не бачить, бажає все спродати, використати момент і виїхати з держави.
- Чи є в нас прописані екологічні нормищодо збереження ґрунтів? Яка відповідальність за них? В багатьох державах встановлюють не тільки адміністративну, але і кримінальну відповідальність за руїну ґрунтів.
- Чи прийняли ми антирейдерські закони? Це має бути основою щодо захисту приватної власності, що є основою ринкових відносин. Відповідальність має бути біля 20 років ув’язнення за рейдерство та за навмисне нанесення шкоди продуктів підприємства найманим працівником. Такі суворі закони існують в США поруч з ефективною судовою системою. Крім того, потрібно скасувати останні закони про охоронні фірми або дуже обмежити їх щодо зброї та за рейдерство. Те саме щодо колекторів. Все це замінити господарськими судами та ефективною співпрацею з правоохоронними органами та вибраними дільничними, “шерифами”. Це також було б добре і для охоронних фірм, що б зняли з себе негатив “розборок” і б передавали правоохоронцям справи. Всі ми потребуємо права, а не диких відносин.
- Чи можемо ми дозволяти купляти землю громадянам тих держав, які не дозволяють українцям купляти в них? Гостинність не завжди сприймається як щедрість та доброта, а як глупість та невміння захистити свої інтереси. Земля може стати сильним фактором переговорів: тобто ми - вам, ви - нам. І важливо зробити реєстр країн, які добре і гостинно ставляться до українців, і їм віддавати пріоритет. Україна повинна перестати мати багатовекторну політику і максимально співпрацювати з тими державами, що і їй пропонують співпрацю. Громадянам держав, що ведуть ворожу політику проти України та не дозволяють купляти їхню землю українцям - теж не дозволяти. На жаль, тут повинно бути все чітко. Бо є багато країн, які не позволяють і гектара купити у їхній країні навіть пустелі. Крім квартир, але нерухомість - це не фактор виробництва.
- Чи вирішили ми питання так-званої соціальної доцільності? Тобто, наприклад, держава вирішила побудувати автобам, сучасну дорогу: як буде викуплена приватна земля і на яких умовах?
- Чи прийнято зрозуміле законодавство щодо надр? Якщо власник знайде золоті копалини, то чиї вони? Хто несе відповідальність за підземні води?
- Ми маємо біля 40 тисяч фермерів, і називаємо себе аграрною державою, хоча в інших державах кількість фермерів досягає мільйона. Можливо, нам попрацювати над тим, щоб збільшити кількість українських фермерів? Для цього: ефективна програма підтримки сімейних ферм, підвищення продуктивності особистих селянських господарств, створення інноваційних аграрних програм. І замість продажу земель аграрних академій - передача їх для старт-апів тим же студентам та їхнім випускникам?
Усі країни, що виходили з пост-соціалістичного табору, мали свої закони щодо реституції майна до того, як прийшов “соціалізм-комунізм”. Тобто, відновлення історичної справедливості. Воно було в різних формах, повернення майна або грошова компенсація, але це була необхідна умова для того, щоб зберегти історичну пам’ять і повернути майно особам та інституціям, що розвивали цей народ і цю землю. Питання реституції майна потрібно буде розглянути, якщо Україна забажає стати членом Євросоюзу. Крім того, повернення майна тим, хто відіграв важливу роль в історії, виробляє стандарти та етику господаря. Наприклад, Українська Греко-Католицька Церква мала біля 80 000 гектарів землі, нафтову компанію, 46 заводів, ліси утворила освітній фонд, і завдяки прибуткам, утримувала біля 2000 шкіл, ліцеї, академії та інститути, надавала стипендії талановитим дітям, художникам, будувала доми для інвалідів, залізницю (у Карпатах) та транспорт по важким районам, створила фонд для бідних та безробітних, де скористалося біля 100 000 осіб. Найкращі музеї у Львові та Галичині були засновані завдяки УГКЦ. Майже все майно було юридично для громад та вірних. УГКЦ заснувала земельні банки, які надавали дешеві довготермінові кредити, товариство ЗЕМЛЯ для викупу латифундій та розподілу поміж безземельними родинами, що хотіли працювати. Розвивалися такі організації як МАСЛОСОЮЗ, товариство продажу ВРХ, Центросоюз, які, в окремі роки, контролювали до половину усього експорту Польщі в міжвоєнний період 1921-1939 рр. Крім того, будувалися читальні, бібліотеки, народні доми культури такі як ПРОСВІТА. Одночасно освітою сільського населення займалися товариство “Сільський господар”, хліборобський вишкіл молоді, скаути і т. д. Наприклад, у Заліщиках є коледж імені Храпливого - особи, що розвинула багато громад та сіл через навчання молоді. Були утворені національні парки в Карпатах до 40 000 гектарів, де зберігалися природні ландшафти, засновувані лікарні та народні лічниці-санаторії мінеральних вод. Загальна кількість майна та коштів, що конфіскував Радянський Союз від УГКЦ та митрополита Андрея Шептицького - біля 13 мільярдів 550 мільйонів доларів. І потрібно зауважити, що майже всі кошти та капітали УГКЦ виділяла на дуже важливі освітні, культурні та соціальні проекти для людей. Про це можна почитати в статті https://zbruc.eu/node/68086. Крім того, необхідно зауважити, що це майно в західній Україні, конфісковане радянським режимом в 1939 та в 1944-46 рр.. А історично унійна (греко-католицька) Церква розпочалась та розвивалася на центральній та східній Україні аж до кінця 18 століття, а в деяких областях - до середини 19 століття, поки її не знищив російський царизм через арешти та розстріли монахів та священиків. Там було набагато більше забрано майна для російських “дварян”, що визискували селян та споювали їх алкоголем, доводячи до повної інтелектуальної деградації. Греко-католики лише під тиском російського війська згодом перейшли до Австро-Угорщини.
Майже всі основні освітні заклади в Україні були засновані при участі, підтримці Римо-Католицької Церкви чи на основі її попередніх установ: університети, ліцеї, гімназії у Львові, Києві, Умані, Острозі, Одесі та інших містах. Римо-католицька Церква мала майно і утримувала лікарні, сиротинці, народні школи. Вартість майна римо-католицької Церкви, конфісковане Радянським Союзом, є біля 10 мільярдів доларів в сучасних вимірах. Важливу соціальну і освітню роль також виконувала православна церква, її братства, організації.
З одного боку, великі цифри, але це як майно кількох сучасних олігархів в Україні, що тримають свої кошти та активи в офшорах для своїх родин. Крім того, якщо це майно розподілене між кількома тисячами містечок, сіл та громад, то це не є великі капітали. Але роль Греко-католицької, римо-католицької, православної Церков надзвичайний для освіти простого народу, благодійної та освітньої діяльності,
Були підприємницькі роди Симиренків, Терещенків, Галаганів, Скоропадських, Ханенків, Войнаровських, Цегельських, та інші, які піднімали депресивні села, містечка, але яких знищили в арештах, гулагах та репресіях. І тому питання: маючи таку славну історію в аграрному секторі, ми бажаємо спродати наші ресурси незрозумілим юридичним особам? Не відроджуючи гідність свого народу? Економіка - це не просто “купи-продай”, а інновації, створені науковцями, фізиками, хіміками, поварами, фермерами. Це історична багатовікова інтелектуальна праця і творча культура.
Чому це важливо? Історична пам’ять будує культуру приватної власності, етику господаря. Були в Україні і егоїстичні загарбники, які тільки закріпачували народ, робили прибуток і вживали для себе. Але про них ніхто не пам’ятає і не бажає пам’ятати.
Автор статті досліджував це питання і може прописати біля 10 варіантів реституції майна, що стане великою користю для України і не були б жодним навантаженням для держбюджету, про це б дуже розвинуло с/г, вирішило різні соціальні проблеми, а держава б зменшила витрати на різні соціальні видатки. Один з невеликих кроків було б передавати деякі “довгобуди” або сільські школи, що закриваються, у безоплатну власність даним конфесіям з умовою освітньої, виховної та благодійної діяльності. Таким чином, держава могла б вирішити різні соціальні проблеми, з дітьми з особливими потребами, сиротами, інвалідами, алкоголіками та людьми похилого віку. Під час викладів в Рим, автор статті детально вивчав форми відносин між релігійними організаціями та державою та може подати біля 10 версій різних форм “конкордатів”, тобто відносин між релігійними організаціями та державою. Прикладом є Польща, яка прийняла дуже ефективні закони в реституції майна і є найсильнішою економікою в східній Європі. Якщо прикладом в агросфері для України є Європа та Америка, то вартує знати історію, хто відіграв велику роль у формуванні культури та етики праці їхнього фермера. Крім того, важливо пам’ятати історію створення Європейського Союзу: він розпочався з обговорення питання про розвиток аграрного сектору християнськими демократами, щоб вирішити питання забезпечення продуктами харчування.
Тому, з чого розпочати аграрний план Маршала?
11.Заснувати державний аграрний спеціалізований банк з регіональними кредитними місцевими спілками для комплексного обслуговування. Згодом, держава залишить тільки 10-15 % акцій, а все інше передасть під контроль аграріїв та фермерів.
12.Замість Мінагро, держгеокадастру, міністерства екології заснувати Міністерство Сталого розвитку. Міністерство екології нічого не вирішує сьогодні, а створює лише перешкоди для ведення якісного бізнесу. Воно не може завадити жодних екологічних проблемам, тому що не є прив’язане до реальної діяльності та розвитку суспільства. Ministryofsustainabledevelopment- це бренд, який зрозумілий і визнаний у світі. І ми маємо бути першими з поміж екс-совєтських республік у реформах.
Це перші пункти для українського аграрного плану Маршала. До кожного пункту є розписана програма, яка базується на сучасному європейському досвіді та українській ментальності. В наступних статтях обговоримо про те, як створити капітали та інвестиції для агросектору.
Зіновій Свереда,
Доктор соціальної економіки
Експерт з сталого розвитку та соціального підприємництва.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/76843/
