Побожна ботаніка: для чого в церквах освячують зілля і фрукти

11.08.2017 13:41 3

Побожна ботаніка: для чого в церквах освячують зілля і фрукти

о. Назарій ЛОЗИНСЬКИЙ,

викладач Львівської православної богословської академії

Українці – народ працьовитий. Але не метушливий. У той час, коли інші народи і племена тинялися від заходу до сходу і від півночі до півдня, випасаючи стада різного поголів'я, наші далекі предки вирішили, що краще осісти на одному місці і жити від того, що подарує земля: і спокійніше, і корисніше для здоров'я. Такий же вибір на зорі людства зробив Авель, і хоч довго не прожив, але Богові догодив більше від брата-скотаря.

Українець любив свою землю. А оскільки любов – це почуття, що вимагає взаємності, то земля стала в українця живою, стала його матір'ю-годувальницею, його богинею. Матір потрібно шанувати, а богиню – вшановувати, тому культ землі, так званий землеробський культ, став основною релігією у давнього українця. Будь-яка релігія передбачає свою обрядовість. Навіть ті релігії, які максимально відкидають культ, мають у своєму арсеналі кілька обрядів. Ну, не може людина жити без цього: вона мусить не просто відчувати зв'язок із Богом (божествами), а має неодмінно "помацати", "почути", "торкнутись" цього божественного зв'язку.

Якщо земля – це божество, то вона може бути доброю, якщо її задобрити, або злою, якщо її образити. Вона може допомагати людині, даючи їй щедрі врожаї та цілющі рослини, а може мститись, насилаючи катаклізми та вирощуючи терня і осот. Вона може захистити від злих сил, а може наслати своїх духів-шкідників. Власне ця віра підсвідомо живе у наших душах – душах спадкових землеробів. На підтвердження цього існують тисячі народних пісень, у яких оспівуються рослини-символи: дуб, верба, тополя, барвінок, калина, розмай, лілія, ружа… перераховувати можна ще багато. А ще більше існує приказок та прислів'їв на цю тему. Але дослідженням цього нехай займаються етнографи та міфологи – це їх робота. Нас цікавить зовсім інше: чому ж у сучасній церковній традиції має місце рослинна сакралізація? Не одного дослідника (читай – критика) християнства цікавило це питання. І нічого кращого, як звинуватити Церкву у язичництві, темноті та окультизмі вони не втрафили. Насправді все набагато цікавіше і глибше.

Церква проповідує Істину. Так задекларовано в Біблії: "Церква Бога Живого – стовп і утвердження істини", – каже святий апостол Павло. І проповідуючи Істину, вона повинна бути чесною зі своєю паствою та з усім навколишнім світом. Християнство – це не релігія терору, це релігія розумної свободи і любові. Воно дає волю людині обирати ті способи прославлення Бога, які для неї є найкомфортнішими (якщо вони, звичайно, не переступають межу моральної та догматичної чистоти). Тут можна згадати царя Давида, який прославляючи Бога, танцював, скакав і співав псалми. За аналогією у багатьох парафіях в далеких, але дуже радісних і веселих краях, на богослужіннях звучить місцева народна музика, яка супроводжує запальні танці, бо насправді християнський Бог – це Бог радості. Давні християни-місіонери це розуміли (сподіваємось, що і сучасні розуміють), тому один із учнів святих Апостолів, священномученик Ігнатій Богоносець, у повчанні до свого учня – Полікарпа Смирнського – писав: "Вникай в обставини часу!". Так і чинили перші Христові благовісники: адаптовували місцеві звичаї та традиції до нової реальності – реальності Євангелія.

Нічого нового не відбувалось і на землі наших предків. Коли християнство прийшло до Київської Русі, воно зустріло тут чудових трударів-землеробів з чималим календарем свят. Усі ці свята були пов'язані з природою та мали хтозна-скільки обрядів, традицій і забобонів. Церква розуміла, що заборонити язичницькі свята можна, а от викорінити любов українця до матері-землі (і, звичайно, усі народні вірування) є неможливим. А ще Церква пам'ятає пораду найкращого місіонера, Апостола Народів – ревного Павла, який сказав: "…для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для пiдзаконних був як пiдзаконний, щоб придбати пiдзаконних; для тих, що не мають закону, – був як такий, що не має закону [не будучи таким, що не має закону перед Богом, але пiдзаконним Христу], щоб придбати тих, якi не мають закону; для немiчних був як немiчний, щоб придбати немiчних. Для всiх я став усiм, щоб спасти хоч деяких. Це ж роблю задля Євангелiя, щоб бути спiвучасником його” (1 Кор. 9: 19-23). Отож, будучи релігією не терору, а розумної свободи і любові, християнство, воцерковило те, чого не могло викорінити.

Побожна ботаніка: для чого в церквах освячують зілля і фрукти

Це все, звичайно, не дуже клерикальна версія. Але вона має повне право на існування. Якщо ж говорити мовою віри, а вона нічим не поступається у правді мові фактів, то насправді багато обрядів і культів дохристиянського періоду нашої історії були християнізовані. І нічого крамольного, святотатського і взагалі поганого у цьому немає. Ми чудово розуміємо, що прекрасні українські колядки – це перетворені обрядові пісні на честь слов'янського бога Коляди, ми розуміємо, що веснянки і гаївки – це обрядові пісні на честь приходу весни, що багато українських народних пісень – це ритуальні піснеспіви, пов'язані із особистим та суспільним життям давнього українця. Але чи це приносить шкоду Церкві? Чи теперішня християнська колядка не прославляє нашого Бога? Чи не є вона, як і ікона, певною проповіддю Євангелія? Риторичні питання.

Схожу ситуацію маємо і з різного роду освяченнями в церкві. Близько шести разів ми освячуємо всіляке зілля. Зілля – це дар землі, а землю, як пам'ятаємо, ми дуже любимо. То чому цю любов до землі та її дарів не християнізувати? Чому це зілля, яке ми приносимо, приурочене до різних свят, не зробити символом? Адже символів у церкві дуже багато: від облачення священнослужителів, до архітектури храмів. А що таке символ? Це спосіб нагадування і метод навчання. Кожне свято, крім зовнішньої форми, має внутрішній зміст, що яскраво виражене у молитвах освячення.

Побожна ботаніка: для чого в церквах освячують зілля і фрукти

Вербу на Вхід Господній в Єрусалим ми несемо у храм не для того, щоб сильніше вдарити нею ближнього, бажаючи йому Пасхи дочекатись, а для того, щоб вона цілий рік (десь там за образами) нагадувала нам, що ми легко зраджуємо тих, кому кричимо "осанна". Квіти на Успіння Пресвятої Богородиці несемо не для того, щоб похизуватись, хто кращі виростив (читай – купив) на своєму городі, а для того, щоб виявити свою шану і любов до Тієї, Яка біля підніжжя Хреста стала нашою Матір'ю, а разом зі шаною і любов'ю вчитись від неї бути покірними Божій волі. Мед, мак і фрукти несемо не тому, що це потрібно Богові, а для того, щоб навчитись жертвувати. Цей плід – це пам'ять про те, як перші плоди урожаю людина приносила в жертву Богові, з вдячності за благословення. Це ж стосується і маку, і меду, які освячуємо 14 серпня. Це також наші перші плоди. І ніякого відношення мак до братів Маккавеїв, яких вшановуємо цього дня, не має. Бо тоді ми мали б нести до храму молоти чи молотки, адже саме це означає прізвисько славних героїв старозавітної історії.

Побожна ботаніка: для чого в церквах освячують зілля і фрукти

А якщо це лише символ, то і відношення до нього – символічне. Освячені плоди і зілля – це не ікони, не церковні книги і навіть не речі церковного вжитку, це – знак наших переконань. І як ми до них ставимось, показує, які у нас переконання. Якщо ми їх вважаємо амулетами, оберегами, фетишами – то ми дохристиянські трударі-землероби, а якщо з вірою приносимо додому, завдяки їм осмислюємо значення свята, а потім спалюємо, щоб не викидати освячену річ на сміття – то ми християни, вірні релігії розумної свободи і любові.

Символ – це не забобон, це не окультизм, не магізм і навіть не натуралізм. Символ – це метод навчання. І якщо колишні язичницькі символи стають символами християнськими, то у цьому немає нічого поганого, як і у тому, коли колишні язичники стають християнами. А для тих, хто ну вже дуже сильно хоче трохи "магії", можна нагадати, що після гріхопадіння Господь сказав до Адама: "Проклята через тебе земля", якщо проклята земля, то прокляте і те, що вона народжує. І через молитви та окроплення освяченою водою ми це прокляття "знімаємо" і самі зовсім трошечки освячуємось. Тож нехай допомагає нам у цьому Бог.

Побожна ботаніка: для чого в церквах освячують зілля і фрукти

Світлини зі сайтів громади УПЦ КП в Харкові, "Українського села", бібліотеки в с. Млиниська, сайту "Тернопільська липа"

Источник

Следующая новость
Предыдущая новость

Участник АТО пронесет украинский флаг по паломническому пути "Эль Камино де Сантьяго" Играть в онлайн казино Reel Emperor На Тернопільщині біля храму УГКЦ вивісили списки, хто скільки не здав на ремонт Честность онлайн-казино — в лучшей версии рунета Сделать праздник запоминающимся поможет «Yes!Catering»

Публикации