Останній Митрополит. Йосип Тукальський загинув 1675 року, це дозволило Московії поглинути українську православну церкву

12.09.2019 19:03 0

Останній Митрополит. Йосип Тукальський загинув 1675 року, це дозволило Московії поглинути українську православну церкву

Олесь Кульчинський,

сходознавець, перекладач, журналіст

"Тексти", 11 вересня 2019

У його резиденцію влучило ядро з московської гармати, після поранення він тяжко захворів і згодом помер. Нового Митрополита так і не висвятили, а через 11 років це право отримала Московія. Мощі митрополита виявилися нетлінними і популярними серед вірян. Петро І наказав їх замурувати. Вони й зараз знаходяться десь у Мгарському монастирі. За сприяння Текстів україно-турецька наукова експедиція попередньо визначила місце поховання Йосипа Тукальського.

Передісторія

Зазвичай захоплення Росією Української церкви пов’язують з 1686 роком. Тоді Константинопольський Патріярх Дійонісій видав грамоти, що лише дозволяли Москві висвячувати київських митрополитів. Водночас українські землі офіційно й далі належали Великій Церкві Христовій, як іменують Константинопольський Патріярхат. І тільки недавно оприлюднено, як наші сусіди спотворили зміст грамот, щоби заволодіти Київською митрополією.

Адже грамоти 1686 року, ймовірно, не з’явилися б… Якби перед цим мішенню для гармат Московського царства не став останній Київський митрополит, поставлений зі Стамбула.

Йдеться про Йосипа Тукальського. Містичний лик української історії... Ось як налякано змальовував його глава Посольського приказу Москви, доповідаючи цареві про ситуацію в Козацькій державі. «А того, володарю, митрополита Тукальського всі народи руські заступником у вірі називають і в рівню йому нікого не ставлять!»

Митрополит Йосип Тукальський

Кремль тривожився небезпричинно. Цей од юности суворий чернець Тукальський, з непохитним авторитетом серед населення, став одним із реалізаторів ідеї козацького підданства Османській імперії XVII століття. Його ж смерть 1675 року спричинила тривалу кризу влади в Київській митрополії. Скориставшись нею, Москва щонайдужче знесилила українське духовенство. Далі Півночі залишалося тільки висвятити на Київський престол свого висуванця — єпископа Гедеона Четвертинського — та заскочити цим кроком Вселенського Патріярха.

«Османський» митрополит

Тукальському 1663 року — на час його обрання митрополитом — було літ під сорок. Та відтоді на нього й чатують усі зиґзаґи біографії. Ворог Речі Посполитої, він разом зі «старцем Гедеоном» — постриженим у чернці богобоязливим Юрієм Хмельницьким — спершу мордується в польській в’язниці.

Коли ж 1667 року Польська Корона з Москвою ділять між собою «українні» землі по берегах Дніпра, митрополит пристає до козацьких еліт, що шукають стамбульської протекції. Сама ідея підданства султанові зріє в козацьких надрах ще від часу Богдана Хмельницького як альтернатива польській удавці з одного боку та царському зашморгові — з другого.

Степове буття й одвічна взаємодія козаків із Кримським ханатом видаються природним підґрунтям для їхніх пошуків «падишагського покрову». Також старшині імпонують міжрелігійні відносини, запроваджені в Османській Імперії. Скажімо, мусульмани вимагали від іновірців нерівноправного податку, що передбачав шаріат, але й поділ держави на великі та самостійні релігійні спільноти дозволяв зберігати власну ідентичність, як це вдавалося румунам і Молдавському князівству.

Утім вочевидь: турецький вибір Тукальського диктували не тільки відраза до північного спотворення релігії чи опір католицькому натиску. Для українського духовенства Стамбул означав і Константинополь — християнське першоджерело. Ба! Ще сам Хмельницький обстоював перед «войськом запорозьким» і «народом руським» підданство магометанському володареві, також і як «ойцівську» протекцію Вселенського Патріярха над ними.

Політик

Своїм релігійним авторитетом Тукальський активно підтримує правобережну старшину, що шукає османського підданства. Її очолює гетьман Петро Дорошенко. Найімовірніше, його посли до Царгороду за підтримки Османів і привезли митрополиту грамоту від Вселенського Патріярха, яка затвердила його в сані.

Ієрарх послідовно відстоює турецькі орієнтири. Львівський єпископ Йосип Шумлянський свідчив, що той найдужче впливав на політику Дорошенка та цілу Україну. Уніатський митрополит Кипріян Жоховський також змальовував Тукальського як головного «винуватця турецької війни».

Довідка: 1672 року Османи розв'язали війну з Короною Польською за правобережні землі як такі, що належні їхнім підданцям — гетьманові Дорошенку з військом «Жовтого Комишу»; отак вони самі кликали козаків. Війна блискавично увінчалася гучною турецькою перемогою.

На впливовість митрополита, що доти скасовує поминання в церквах московського царя, змушена зважати й російська сторона. Очільник Посольського приказу Москви доносив цареві: османо-козацькі стосунки вдасться зруйнувати, лише відірвавши Київську митрополію від Константинополя.

Проте Тукальський — вірний Дорошенкові, навіть коли протурецька політика зазнає краху.

1672 року Османи, утвердивши Дорошенка гетьманом частини Правобережжя, забирають собі Поділля, як власну область з центром у Кам'янці. Турки також відмовляються розширяти кордони нових підданців до меж решти українських територій, де на іншій частині Правобережжя й далі орудує Річ Посполита, а Лівобережжя в російських руках.

Хоч реальність не виправдала сподівань, але дорошенківська старшина присягає на вірність падишагові. І Тукальський іменем Великої Церкви особисто засвідчує козацьку клятву ісламському володареві перед хрестом. Тільки ситуацію годі порятувати.

Виснажена війною та скрутою, оброблена російськими інформаторами низка правобережних міст вирішує піддатися Московському царству та здіймає бунт супроти Дорошенка.

Почалася нова війна. Російські й лівобережні козацькі полки вступають до Правобережжя на підтримку заколотників, Тукальський і гадки не має втікати. Отож під час осади гетьманської столиці — Чигирина — його резиденцію обстрілюють гармати Московського царства.

Якщо розглянути план тогочасного міста, легко дійти висновку: цей обстріл — сплановано. Адже споруда стояла відразу біля Петро-Павлівської церкви, що поза мурами чигиринського замку, досить далеко від них.

Уражений митрополит осліп; у нього відмовляють ноги. Сам кримський хан присилає до Тукальського лікаря, одначе й це не рятує. 1675 року спочилого ієрарха хоронять у згаданій церкві.

Останній Митрополит. Йосип Тукальський загинув 1675 року, це дозволило Московії поглинути українську православну церкву

Схема чигиринської фортеці. У правому нижньому куті цифрою 20 позначена резиденція Митрополита

Забутий

Історичні ж джерела (дивитись: Матвей Астрябъ, Лубенскій Мгарскій Свято-Преображенскій Монастырь, Полтава 1915; Кіевскій месяцословъ на лето от рождества Христова 1797, Тип. Київської Академії при Києво-Печерській Лаврі, 1796) засвідчують: після смерті тіло Тукальського залишається нетлінним, тобто стає — мощами. У християнстві це основна ознака святості, аскетичного, жертовного життя.

Щоправда, відтоді митрополича таємниця тільки починається. Чигирин опиняється в російських лабетах. І за кілька років по кончині Тукальського Османи розпочинають війну за гетьманську столицю вже з Московським царством.

Ще трохи — і в цій першій турецько-російській війні місто буде зруйноване дощенту. Тоді козаки виносять мощі Тукальського з охопленого полум'ям міста, і з волі колишнього духівника Тукальського, чигиринського ієромонаха Макарія, переміщають їх до Мгарського чоловічого монастиря.

Давній опис цієї обителі оповідає, що мощі оберігали в соборі Преображення Господнього. Віряни прикладалися до них, як і до іншого тамтешнього святого, Константинопольського Патріярха Атанасія Пателярія. Ще за Хмельниччини колишній патріярх дорогою до османських теренів із Москви, куди їздив за пожертвою, зупинився в Мгарі, де несподівано помер. Прикметно, що це згодом Тукальський, ставши Київським митрополитом, і велів возвеличити Пателярія як святого.

У кожному разі вже цар Петро І, відвідавши монастир, особисто наказує замурувати мощі самого Тукальського в помсту за його минуле. «…Великий монарх звелів указати Атанасія наверху держати, а Йосифа Тукальского з відомих йому причин на тому ж місці засклепити», — свідчить опис обителі.

Отак упродовж кількох століть «османського» митрополита забуто з ідеологічних мотивів.

На пошуки

Понад те, до кінця XVIII століття історичні джерела розповідають (дивитись: Матвей Астрябъ, Лубенскій Мгарскій Свято-Преображенскій Монастырь, Полтава 1915; Кіевскій месяцословъ на лето от рождества Христова 1797, Тип. Київської Академії при Києво-Печерській Лаврі, 1796), що Тукальський лежить у склепі «нетлінний». Якось зі стіни, де він замурований, обвалилася цегла, і віряни переконалися в цьому на власні очі.

У християнській традиції митрополита — за умови канонізації — можна було б уважати приналежним до одного з найвищих сонмів православних святих — великомучеників. Він не тільки став узірцем чеснот, але й помер, зазнавши мук за Велику Церкву, через важкий недуг, що спіткав його від ворожої руки.

І все ж на нашому шляху до прославлення митрополита — ще чимало перешкод. Свідчення про те, де саме у Мгарі покояться його мощі, суперечливі. Отож вагомість Тукальського для Церкви й історії спонукала на пошуки його праху першу наукову та навіть міжнародну експедицію. Від Києва до Лубен, далі — до Мгару разом із автором вирушають: представник Туреччини — русист Магір Аслан, а також українські тюркологи Олександр Галенко та Ольга Пишньоха. Усіх цікавить і об’єднує загадкове «османське» минуле митрополита.

Дорога плавно пролягає лісостепом; минаємо на маленькій автівці річки з тюркськими назвами: Супій, Удай, насамкінець — Сулу. Забираємося в полтавську глухомань. Щодо самого Мгарського монастиря, то він і нині розкидається серед лісів, ніби середньовічна фортеця, віддалік від Лубен. Ще одна історична особливість — у таких чернечих нетрях часто й кували українську премодерну культуру.

За ХХ століття тут, звісно, по-варварському наслідили більшовики. Обитель відроджено лише 1993 року, проте, як і багато давніх комплексів, вона потрапила до рук РПЦ.

Хай що, а рельєфи, ліпнина на її Преображенському храмі збереглися, неначе нові. Білі янголи в перуках, буцім могилянські спудеї, грифи та двоголовий орел нагадують про початок епохи Петра І.

Заразом відгомін козацького бароко приковує увагу величезними віконними отворами у формі хрестів. П’ять бань зі стрункими вежами, переливи світла всередині — це все оптимістична архітектура Гетьманщини. Починали зводити храм за проектом архітектора-німця при гетьманові Самойловичу, завершували — певна річ, коштом Івана Мазепи.

Останній Митрополит. Йосип Тукальський загинув 1675 року, це дозволило Московії поглинути українську православну церкву

Мгарський монастир

«У фрамузі такій»

За логікою опису монастиря, Тукальського замуровано навпроти мощей уже згаданого Константинопольського Патріярха Атанасія Пателярія. Проте інше джерело запевняє: тіло митрополита містилося відразу при вході до храму, так званому передсінні. Утім, місце мощів Пателярія давно відоме. За грецькою традицією, той, як патріярх, містився в кріслі, а не лежав. У ХХ столітті останки святого перенесли до Харкова.

Отож, ми в храмі підходимо туди, де «сидів» Пателярій. Собор усередині обабіч від його центру перетинають масивні муровані арки, ділячи його на три паралельні смуги, або ж мовою архітектури — нави: широку центральну та дві вужчі бічні. У кінці лівої нави, за кілька метрів од вівтаря, і спочивав Пателярій. Опис розповідає, що Тукальський лежав навпроти Пателярія у «фрамузі такій». На той час запозичене з польської мови слово «фрамуга» означало нішу. Полуденне сонце, акурат після літургії, таємниче й кидає свої промені на одну з ніш у лівій стіні церкви, достоту навпроти місця, де «сидів» Пателярій.

Можливо, святі спочивали поруч, але й — навпроти один одного в одній наві, щоби паства з прочанами прикладалися відразу до них обох. Мощі також часто розміщують у храмах зліва. Сонце після літургії мало б осявати й Пателярія, і Тукальського заразом. Таким чином ми здогадуємося, що, власне, під арковою нішею (отакою фрамугою) у лівій стіні храму й донині заховано Тукальського.

Підмурівок під нішею навіть ледь вивищується порівняно з аналогічною «фрамугою», що в протилежній частині храму. Це вкотре навертає на думку: тут колись і замурували святого.

Експедиція доходить згоди. Наші міркування підтверджує й монастирський священник УПЦ МП отець Борис. Він охоче зголошується допомогти. Приязно бесідуючи з ним, ми тактовно оминаємо політичні кути, одначе об’єктивні в церковних оцінках: Тукальський — мученик. Зрештою, чи не є митрополит тією постаттю, що навіть нині здатна своїм авторитетом сприяти в Україні діялогу між двома православними церквами?

Останній Митрополит. Йосип Тукальський загинув 1675 року, це дозволило Московії поглинути українську православну церкву

"Фрамуга така". Ймовірне місце, в якому замуровано Митрополита Тукальського

Спадок Великої Церкви

Загалом, Мгарський монастир — це унікальна данина нашим християнським першоджерелам. Адже, окрім Тукальського та Пателярія, на його території спочив і третій ієрарх Великої Церкви — Константинопольський Патріярх уже XVIII століття Серафим ІІ, що провів у Мгарі кілька останніх років свого життя. 1776 року Серафим, як атонський чернець, перебрався з османських теренів до українського монастиря після того, коли в Греції зазнало поразки національне повстання, до якого він сам активно закликав свою колишню паству. Та ще задовго до повстання Османи скинули його з патріяршого трону за антиімперську політику. Отже, чим не місце паломництва для сучасних греків — глухоманний Мгар?

У самій обителі згаданих патріярхів неабияк шанують, і від Тукальського також не відмовляються.

— Да, було-було, десь тут у нас покоївся сам «києвський митрополіт». Звати Ійосіф, — приязно киває головою бабуся-свічарниця.

Місце Тукальського у наших зв’язках із Константинополем — геть особливе. Останній київський митрополит Царгороду… Замурований розпусним царем; лікований кримським ханом; знищений унаслідок великого наступу «Патріархії країн північних», як мовили наші попередники, на землі «Всхідньої Церкви».

Що за дивовижну сакральність криє в собі постать митрополита? Очевидно, незалежно від ідеологій, його мощі давно мають осяятися сонячними променями.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/77123/

Следующая новость
Предыдущая новость

Прокат необходимой мебели Порошенко: Україна очікує визнання автокефалії від Церкви-Матері Красивый книжный переплет с гарантией Оборудование и мебель для салонов красоты Строительные люльки ZLP – 630 с полной комплекцией

Публикации