0Україна — дуже цікава й чи не найскладніша країна у Європі та на пострадянському просторі з огляду на співіснування на її території різноманітних релігійних конфесій. Після розпаду Радянського Союзу 50% усіх релігійних організацій, які діяли в колишньому СРСР, зосередилися на нашій території. Про це розповів старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди Національної академії наук України кандидат історичних наук Ігор Козловський під час експертного засідання «Підсумки й виклики державно-конфесійної та етнонаціональної політики в Україні». Про це пише Урядовий кур’єр.
«Україна — одна з найскладніших унікальних країн з точки зору релігійної ситуації й палітри. У Росії від Радянського Союзу залишилося 25% конфесій і 25% — в інших 13 державах. Така тенденція постійного зростання релігійної мережі характеризується саме своєрідністю для України. І це виклик для нас усіх», — наголосив фахівець.
За його словами, тепер перед Україною постали нові виклики, що пов’язано з об’єднавчим процесом навколо новоствореної Православної Церкви України, яка переживає непростий період становлення, і протидією інших православних гілок, які існують на території нашої держави. Водночас, зауважив науковець, складні процеси відбуваються і всередині інших релігійних організацій. Ігор Козловський наголосив на важливості релігійної безпеки, звернувши увагу на виклики, пов’язані з війною на сході, спричиненою агресією РФ.
«Переслідування вірян і репресії на окупованих територіях Криму, Донеччини та Луганщини — зона відповідальності Російської Федерації. Але ж ми не можемо стояти осторонь, бо це наші громадяни. І ми повинні постійно нагадувати, і не тільки нашому суспільству, а й міжнародному також, про утиски на цих територіях», — наголосив експерт.
За спостереженнями науковців, нині релігійні організації стають набагато активнішими учасниками становлення громадянського суспільства в Україні. Його представники працюють волонтерами, допомагаючи армії й цивільному населенню, яке постраждало внаслідок збройної агресії Росії.
Нині розглядають питання створення повноцінного інституту капеланства. Це може бути, наприклад, медична служба, де капелан — священник і професійний лікар, або військова служба, де він священник і офіцер.
Доктор історичних наук, професор, директор Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Володимир Євтух зауважив, що національні меншини, які проживають на території держави, недостатньо залучено до формування законодавства, покликаного захищати їхні права. Це стосується їхніх мов, віросповідань, освіти, яку здобувають їхні діти, збереження традицій та пам’яті. А ухвалення відповідних документів могло б запобігти і конфесійним конфліктам всередині держави, і міжнародним на кшталт нещодавнього з Польщею. Корінь проблеми в тому, що цим питанням приділяють надто мало уваги.
Серед досвіду, який ми могли б перейняти за кордоном, ішлося про філантропію — коли працездатна людина щомісяця зі своїх податків відраховує 2% на напрями суспільного життя, які їй цікаві й розвитку яких вона хоче сприяти: спорт, культуру чи релігію.
Більшість науковців зійшлися на тому, що на часі відродити в Україні державний орган у справах релігій на рівні Кабінету Міністрів, який би опікувався всіма цими питаннями, залагоджував конфлікти і вчасно реагував на виклики сьогодення. Обговорено питання можливості й доцільності скасування релігійного збору та державної реєстрації релігійних організацій.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/church_state_relations/76870/
