3
"Високий замок", 9 серпня 2019
Інтер’єр храму Святої Трійці УПЦ
«У Львові, на вул. Антоновича, 100, на місці цеху колишнього заводу „Кінескоп“, цього тижня розпочалося активне будівництво церкви УПЦ Московського патріархату. На вході немає жодної вивіски». Такий пост на своїй сторінці у фейсбуці розмістила Оксана Кормило. Вона додала також фото, на якому священник оглядає будову. Поруч працюють майстри… Журналіст «ВЗ» пішла за вказаною адресою, щоб дізнатися, яка релігійна громада зареєстрована тут.
Місце будови розташоване неподалік нашої редакції. Піднімаюся вулицею Антоновича. Запитую жіночку у світлій хустці, яка йде назустріч, де знаходиться церква? «Якраз йду з церкви, — каже. — Побачите металеві палі… Над дверима — ікона Пресвятої трійці. Там є перший поверх храму. Зараз будується другий».
Це вхід до церкви у колишньому заводському цеху.
Користуючись нагодою, цікавлюся у співрозмовниці: чи це церква Московського патріархату? «Офіційна назва: «Українська православна церква», — відповідає жіночка. Видно, що вона має проблеми зі здоров’ям. Йде на милицях. — Це її журналісти називають «московською», але у документах цього не зазначено. «А табличка там є?» — допитуюсь. «Я не бачила», — відповідає розгублено.
Натомість на моє зауваження, що церква підпорядковується Росії, жінка реагує миттєво: «У нас духовний зв’язок з патріархом Кирилом. Ми один за одного молимося. Політика — не наша справа. Ми з Богом… Глава нашої церкви — Господь, Ісус Христос. Все». «А куди йдуть ті пожертви, які ви робите?» — запитую. «Усе залишається у нас. Ми нікому нічого не віддаємо».
Біля приватної медичної клініки помічаю будівництво. З вулиці видніються величезні металеві палі. Чесно кажучи, вони вже добряче поіржавіли… Через паркан проглядається баня каплички…
Баню каплички видно з вулиці Антоновича.
Заходжу у двір. Зустрічаю чоловіка, який показує вхід у церкву. Ще раз уточнюю, чи це церква Московського патріархату? «Тут був заводський цех. Потім його купила наша парафіянка. Так, це церква Московського патріархату», — підтверджує.
Коли заходжу всередину, бачу усюди ікони… Стіни розписують двоє майстрів. Відчуття змішані, коли знаєш, що це приміщення колишнього заводу…
«А чому цех заводу у церкву перетворили? Колись на цьому місці була церква?» — запитую жінку, яка розписує стелю. «Це треба батюшку питати… Не завжди легко знайти землю чи місце, щоб побудувати нову церкву. Треба, щоб землю виділили. А так приміщення продається, ти купуєш, і воно вже твоє, ти можеш все, що хочеш, там зробити».
Зізнаюся щиро: «Я ще такого не бачила!». «У Львові все, що хочеш, є. Навіть монастир — у квартирі», — каже з усмішкою жінка.
«Одна парафіянка мені сказала, що молиться у цій церкві за Кирила», — кажу цій жіночці, яка теж є вірянкою цієї церкви. «Наша церква незалежна від Росії, — береться пояснювати мені моя співрозмовниця. — Вона має лише євхаристичний, молитовний зв’язок, — такий, як між всім православ’ям. Вона не має залежності якоїсь світської, фінансової».
«Ви маєте називатися Російською православною церквою», — кажу. «Чому ви так вважаєте? Я — українка і живу на території України. І нікуди звідси не їду. Чому я маю так називатися? Ми маємо зв’язок з африканською церквою, японською…».
Далі жіночка заглиблюється в історичні факти… А на моє зауваження, що українська церква не повинна мати жодних зв’язків з країною-агресором, відповідає так: «А вас не бентежить, що є зв’язок, наприклад, японської церкви з російською церквою?». «Ви перебуваєте в Україні і молитися за Кирила» , — не відступаю. «Так, я молюся за патріарха Кирила. І не тільки я. Ви в курсі, що за Кирила молиться ваш Епіфаній?» (предстоятель Православної церкви України Епіфаній випоминає Кирила серед інших православних патріархів, а не молиться за нього. — Авт.).
Далі жінка помічає, що нашу розмову я записую на телефон. Коли представляюся журналістом, спілкуватися зі мною відмовляється.
Відтак підходжу до чоловіка, який щойно зайшов до церкви. Представляюся. Він каже, що у нього донька вчилася на журналістиці, від спілкування не відмовляється. «А чому ви не називаєтеся Російська православна церква?» — питаю. «Чесно скажу вам, це моя точка зору, це було б правильно. Але священне начальство вважає по-іншому. Я парафіянин. Я корюся думці священника».
Дізнаюся, що священник вже поїхав. Чоловік телефонує до нього і передає мені слухавку. Однак отець Володимир від спілкування відмовляється. Каже, що мусить спочатку отримати погодження на розмову від свого керівництва. Крім того, не дозволяє також й іншим зі мною розмовляти… Чоловік, з яким я щойно розмовляла, просить мене вимкнути телефон.
Коли виходжу з території «Кінескопу» (зараз тут багато різних фірм), охоронець розповідає, що до тієї церкви йдуть переважно старші жінки. «Розмовляють російською. Хто їм тут дозволив бути?!» — знизує плечима чоловік.
Журналіст «ВЗ» дізналася, що у листопаді 2003 року це приміщення колишнього «Кінескопу» купила парафіянка цього храму. Все тому, що Львівська міська рада довго не надавала їм земельної ділянки. Отже, вдалися до доволі хитрого кроку… Однак релігійна громада Української православної церкви парафії Святої Трійці зареєстрована за… приватною домашньою адресою у Галицькому районі.
Начальник відділу релігій та національностей ЛОДА Тарас Гринчишин каже: «Прийняті 20 грудня 2018 року зміни до Закону „Про свободу совісті та релігійні організації“ (ст. 12) зобов’язують таку релігійну громаду відобразити у її назві належність до релігійної організації за межами України. Тобто у цьому випадку до Руської чи Російської православної церкви. Або Московського патріархату. Однак досі звернень щодо перейменування від від цієї релігійної громади УПЦ до облдержадміністрації не надходило».
У Львові до Московського патріархату належать храм Святого Георгія на вул. Короленка, храм Святого Володимира на Сихові та парафія Святої Трійці на вул. Антоновича, 100. Крім того, за домашньою адресою є жіночий монастир Московського патріархату у районі вулиці Зеленої.
Фото авторки
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/77064/
