0Росія сьогодні стала величезною болячкою на тілі всього людства. Це саме людство, у більшості своїй, вбачає причини в істоті її чинного президента, плекаючи велику надію на те, що кардинальні переміни на вищих щаблях влади останньої у світі імперії призведуть до зміни її політики, до того, що Росія нарешті перестане руйнувати підвалини й так не дуже стійкого світового порядку.
Звичайно, видатні особистості відіграють величезну роль у житті держав, але є річ ще більш важлива, хоч і не надто помітна для неуважного погляду. Це – менталітет народу. Минають століття, розгораються й затухають війни, змінюється суспільний устрій, стара мова відходить у минуле, поступаючись місцем мові більш сучасній, навіть назви країн змінюються, але характер народу, якщо він певною мірою сформувався, не стає кардинально іншим. Китайці й сьогодні це ті самі китайці, якими були чотири тисячі років тому, німці – все ті ж німці, такі ж, як були в часи Священної Римської імперії германської нації, греки – ті ж самі елліни, що дали світові Аристотеля, Архімеда, Сократа та інших велетнів думки, хоча сьогодні інтелектуальний потенціал цього народу вже не фонтанує геніальними творами та ідеями.
«У глибинах національного характеру, себто в глибинах менталітету, – коріння й причини саме такої, а не іншої історичної долі народу, характеру його державності, майбутнього його держави, а також стосунків з іншими етносами, іншими державами» – писав у своїй статті «Ментальність орди» письменник Євген Гуцало. Відомий російський історик академік Д. Лихачов у статті «Нельзя уйти от самих себя...» зазначає: «Никакой особой миссии у России нет и не было. Судьба нации принципиально не отличается от судьбы человека...»
Більшість передових держав, що нині займають місце на мапі світу, пережили імперський період. Іспанія, Португалія, Франція Німеччина і. т.д., навіть маленька Литва мала своє досить сильне збірне князівство, навіть Україна в часи Київської Русі. Але мудріші й більш розвинені народи давно відмовились від імперських амбіцій, бо усвідомили їхню згубну, насильницьку суть і почали активно розвивати свої власні культуру та економіку.
Відчуття причетності до великої, могутньої країни, наповнює серце кожного її мешканця неабиякою гордістю, надихає на «подвиги», нехай навіть ці «подвиги» інколи вражають світ своєю безглуздістю. Росіянин вважає себе найсильнішим і найрозумнішим і тому такий нахабний, непоступливий, хамовитий, готовий при першій нагоді пустити в хід кулаки. Все, куди ступила його нога, він вважає своїм, скрізь він господар, і всі мусять його слухати.
Н. Шелгунов (ХІХ ст.), відомий російський революційний демократ і публіцист писав, що жадоба чужої землі — буквально в кожному великоросі, й ніяка чужа земля не чужа, просто він ще не рушив тяжким походом до неї, ще не дійшов, а рушив і дійшов – то й підтвердив, що таки його.
Путін каже: «Росія стане лідером у знаннях, інтелекті, соціальному і культурному розвитку». Ні, не стане. Ніколи. Бо Росія серед народів світу не є природним лідером. Лідерство пронизує всі наші структури. З самого початку Бог, щойно створивши двох людей, призначив їм лідера. Далі пішли племена, народи, держави, жодна з них і нині не може успішно функціонувати без так званої еліти, без царя, президента чи прем’єр-міністра. Так само й у колі народів землі. Обов’язково мусять бути народи-лідери. То є Божий закон, система, що дозволяє світові зберігати певний порядок у своєму прогресі.
Ось вони нинішні провідники людства, що увійшли у так звану G7: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада. Якщо згрупувати їх за етнічною ознакою, то найпотужнішу групу складуть народи, в основі яких є германська кров. Що вдієш, але це – факт. Франція – походить він германського племені франків, Британія утворилася від змішання численних германських племен – аглів, саксів, фризів, данців, норманів та ін. Сюди можна віднести й Канаду, де британці й французи складають більшість. Лишається Японія. До неї щільно прилягають Китай, Корея та інші монголоїди, що лідирують на протилежному боці планети.
Отже, маємо два блоки націй, що є ведучими серед народів світу. У другому після них ешелоні знаходяться італійці, іспанці, слов’яни, араби, перси, росіяни та деякі інші представники землян. Нового вони продукують небагато, і їхній рівень розвитку залежить від того, наскільки впевнено вони йдуть слідами лідерів. В цьому немає нічого образливого чи принизливого. Лідерство не пов’язане з рівнем інтелектуального розвитку. Дуже розумна людина може бути і лідером і виконавцем, так само, як і людина обмежена.
Наразі вимальовується троє претендентів на світове верховенство. Сполучені Штати, Китай і Росія. Якщо США неспростовно довели свій лідерський талант, а Китай впевнено починає реалізацію власних неабияких потенціальних можливостей, то Росія не має глибоко прихованих інтелектуальних резервів, накопичених протягом тисячоліть, як, скажімо, той же Китай, і навряд чи здатна якось посилити свою спроможність генерувати потужні оригінальні ідеї в галузях науки, техніки й культури на світовому рівні.
За останні тридцять років світ здійснив неймовірний стрибок у своєму, особливо технічному, розвитку. Ну і що запропонувала світові Російська Федерація? Може, саме там створили сучасні комп’ютери, може, це вона заполонила світ усіма цими терміналами, банкоматами, різною дивовижною автоматикою для швидкого самообслуговування населення у магазинах, може, саме росіяни винайшли і постійно вдосконалюють із неймовірною швидкістю різні засоби телекомунікації, може, це російські великі уми обплутали всю планету густою сіткою інтернету? Може, винайшли хоча б чай у пакетиках? Можна заглибитись і в минуле, і тоді, якщо відсунемо вбік намальованих імперською пропагандою численних «кулібіних», побачимо правдивих винахідників і літака, і телеграфу, і автомобіля і багато чого іншого, що вперше з’явилося там, «за бугром», а тоді було «позаімствовано» меткими московськими коробейниками і розповсюджено по всій «нєобьятной».
Те ж саме і в культурі. За свою куцу історію «вєлікій народ богоносєц і міролюбєц» не запропонував світові ні свого оригінального архітектурного стилю, ні відомих на весь світ музичних течій, ні знаменитих художніх жанрів. Звичайно, були й імена відомі світові, але всі вони прямували шляхом, що його проклала титанічною тисячолітньою працею велика європейська цивілізація.
Гнатися за лідером – це одвічна доля Росії. «Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру, або леопард – плями свої? Отак і ви…» (Єр.13:23). Звичайно, можна у якійсь окремій галузі ціною неймовірних зусиль та незліченних людських жертв вирватися вперед, але то не надовго, і з часом кожний стане на місце, відведене Богом.
Пригадую євангельську притчу про доброго самарянина (Лук.10:33). Розбійники пограбували чоловіка й жорстоко побили його. Бандюки й нині б’ють ними пограбованих. Саме тому й Росія, беручи з Заходу все, що там, як кажуть, погано лежить, в той же час його смертельно ненавидить. Заздрість, глибокий комплекс неповноцінності… Власне, нічого дивного: хто успішніший, талановитіший, багатший, того й ненавидять різні лузери, хоча й не відмовляються скористатися наслідками його успіхів.
Нині, бачачи свою економічну, технічну й культурну слабкість на тлі досягнень справжніх лідерів, росіяни плекають великі надії на свою нібито неперевершену духовність. Нещодавні намагання загнати світ у яму сатанинської ідеології комунізму завершилися крахом, та лукавий не вгаває. З-під стін Кремля виповзла нова гідра під назвою Русскій мір. Ідею, як завжди, запозичено: добре відомий з історії так званий Римський мир (Pax Romana), що охоплює близько двохсот років нового світу й нового порядку, – час найвищого розквіту Римської імперії. У кремлівському ж гібриді ідеться про об’єднання «русскіх людєй», що живуть нині на всіх континентах землі, звісно ж, навколо новітньої імперії зла під прапорами православ’я та роздутої удаваної величі. Там ще є багато чого цікавого, гадаю, кожному, хто слідкує за розвитком подій на землі, варто ознайомитися не стільки з численними текстами на цю тему, а з тим, що заховано, так би мовити, між рядками, аби зрозуміти, куди нині тягнуть демони наш Крим та Донбас і не піддатися на облудні вигадки та божевільну ідею всепланетного панування тих, котрі вкотре намагаються стрибнути вище власної голови.
Віктор Котовський
Росія сьогодні стала величезною болячкою на тілі всього людства. Це саме людство, у більшості своїй, вбачає причини в істоті її чинного президента, плекаючи велику надію на те, що кардинальні переміни на вищих щаблях влади останньої у світі імперії призведуть до зміни її політики, до того, що Росія нарешті перестане руйнувати підвалини й так не дуже стійкого світового порядку. Звичайно, видатні особистості відіграють величезну роль у житті держав, але є річ ще більш важлива, хоч і не надто помітна для неуважного погляду. Це – менталітет народу. Минають століття, розгораються й затухають війни, змінюється суспільний устрій, стара мова відходить у минуле, поступаючись місцем мові більш сучасній, навіть назви країн змінюються, але характер народу, якщо він певною мірою сформувався, не стає кардинально іншим. Китайці й сьогодні це ті самі китайці, якими були чотири тисячі років тому, німці – все ті ж німці, такі ж, як були в часи Священної Римської імперії германської нації, греки – ті ж самі елліни, що дали світові Аристотеля, Архімеда, Сократа та інших велетнів думки, хоча сьогодні інтелектуальний потенціал цього народу вже не фонтанує геніальними творами та ідеями. «У глибинах національного характеру, себто в глибинах менталітету, – коріння й причини саме такої, а не іншої історичної долі народу, характеру його державності, майбутнього його держави, а також стосунків з іншими етносами, іншими державами» – писав у своїй статті «Ментальність орди» письменник Євген Гуцало. Відомий російський історик академік Д. Лихачов у статті «Нельзя уйти от самих себя...» зазначає: «Никакой особой миссии у России нет и не было. Судьба нации принципиально не отличается от судьбы человека...» Більшість передових держав, що нині займають місце на мапі світу, пережили імперський період. Іспанія, Португалія, Франція Німеччина і. т.д., навіть маленька Литва мала своє досить сильне збірне князівство, навіть Україна в часи Київської Русі. Але мудріші й більш розвинені народи давно відмовились від імперських амбіцій, бо усвідомили їхню згубну, насильницьку суть і почали активно розвивати свої власні культуру та економіку. Відчуття причетності до великої, могутньої країни, наповнює серце кожного її мешканця неабиякою гордістю, надихає на «подвиги», нехай навіть ці «подвиги» інколи вражають світ своєю безглуздістю. Росіянин вважає себе найсильнішим і найрозумнішим і тому такий нахабний, непоступливий, хамовитий, готовий при першій нагоді пустити в хід кулаки. Все, куди ступила його нога, він вважає своїм, скрізь він господар, і всі мусять його слухати. Н. Шелгунов (ХІХ ст.), відомий російський революційний демократ і публіцист писав, що жадоба чужої землі — буквально в кожному великоросі, й ніяка чужа земля не чужа, просто він ще не рушив тяжким походом до неї, ще не дійшов, а рушив і дійшов – то й підтвердив, що таки його. Путін каже: «Росія стане лідером у знаннях, інтелекті, соціальному і культурному розвитку». Ні, не стане. Ніколи. Бо Росія серед народів світу не є природним лідером. Лідерство пронизує всі наші структури. З самого початку Бог, щойно створивши двох людей, призначив їм лідера. Далі пішли племена, народи, держави, жодна з них і нині не може успішно функціонувати без так званої еліти, без царя, президента чи прем’єр-міністра. Так само й у колі народів землі. Обов’язково мусять бути народи-лідери. То є Божий закон, система, що дозволяє світові зберігати певний порядок у своєму прогресі. Ось вони нинішні провідники людства, що увійшли у так звану G7: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада. Якщо згрупувати їх за етнічною ознакою, то найпотужнішу групу складуть народи, в основі яких є германська кров. Що вдієш, але це – факт. Франція – походить він германського племені франків, Британія утворилася від змішання численних германських племен – аглів, саксів, фризів, данців, норманів та ін. Сюди можна віднести й Канаду, де британці й французи складають більшість. Лишається Японія. До неї щільно прилягають Китай, Корея та інші монголоїди, що лідирують на протилежному боці планети. Отже, маємо два блоки націй, що є ведучими серед народів світу. У другому після них ешелоні знаходяться італійці, іспанці, слов’яни, араби, перси, росіяни та деякі інші представники землян. Нового вони продукують небагато, і їхній рівень розвитку залежить від того, наскільки впевнено вони йдуть слідами лідерів. В цьому немає нічого образливого чи принизливого. Лідерство не пов’язане з рівнем інтелектуального розвитку. Дуже розумна людина може бути і лідером і виконавцем, так само, як і людина обмежена. Наразі вимальовується троє претендентів на світове верховенство. Сполучені Штати, Китай і Росія. Якщо США неспростовно довели свій лідерський талант, а Китай впевнено починає реалізацію власних неабияких потенціальних можливостей, то Росія не має глибоко прихованих інтелектуальних резервів, накопичених протягом тисячоліть, як, скажімо, той же Китай, і навряд чи здатна якось посилити свою спроможність генерувати потужні оригінальні ідеї в галузях науки, техніки й культури на світовому рівні. За останні тридцять років світ здійснив неймовірний стрибок у своєму, особливо технічному, розвитку. Ну і що запропонувала світові Російська Федерація? Може, саме там створили сучасні комп’ютери, може, це вона заполонила світ усіма цими терміналами, банкоматами, різною дивовижною автоматикою для швидкого самообслуговування населення у магазинах, може, саме росіяни винайшли і постійно вдосконалюють із неймовірною швидкістю різні засоби телекомунікації, може, це російські великі уми обплутали всю планету густою сіткою інтернету? Може, винайшли хоча б чай у пакетиках? Можна заглибитись і в минуле, і тоді, якщо відсунемо вбік намальованих імперською пропагандою численних «кулібіних», побачимо правдивих винахідників і літака, і телеграфу, і автомобіля і багато чого іншого, що вперше з’явилося там, «за бугром», а тоді було «позаімствовано» меткими московськими коробейниками і розповсюджено по всій «нєобьятной». Те ж саме і в культурі. За свою куцу історію «вєлікій народ богоносєц і міролюбєц» не запропонував світові ні свого оригінального архітектурного стилю, ні відомих на весь світ музичних течій, ні знаменитих художніх жанрів. Звичайно, були й імена відомі світові, але всі вони прямували шляхом, що його проклала титанічною тисячолітньою працею велика європейська цивілізація. Гнатися за лідером – це одвічна доля Росії. «Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру, або леопард – плями свої? Отак і ви…» (Єр.13:23). Звичайно, можна у якійсь окремій галузі ціною неймовірних зусиль та незліченних людських жертв вирватися вперед, але то не надовго, і з часом кожний стане на місце, відведене Богом. Пригадую євангельську притчу про доброго самарянина (Лук.10:33). Розбійники пограбували чоловіка й жорстоко побили його. Бандюки й нині б’ють ними пограбованих. Саме тому й Росія, беручи з Заходу все, що там, як кажуть, погано лежить, в той же час його смертельно ненавидить. Заздрість, глибокий комплекс неповноцінності… Власне, нічого дивного: хто успішніший, талановитіший, багатший, того й ненавидять різні лузери, хоча й не відмовляються скористатися наслідками його успіхів. Нині, бачачи свою економічну, технічну й культурну слабкість на тлі досягнень справжніх лідерів, росіяни плекають великі надії на свою нібито неперевершену духовність. Нещодавні намагання загнати світ у яму сатанинської ідеології комунізму завершилися крахом, та лукавий не вгаває. З-під стін Кремля виповзла нова гідра під назвою Русскій мір. Ідею, як завжди, запозичено: добре відомий з історії так званий Римський мир (Pax Romana), що охоплює близько двохсот років нового світу й нового порядку, – час найвищого розквіту Римської імперії. У кремлівському ж гібриді ідеться про об’єднання «русскіх людєй», що живуть нині на всіх континентах землі, звісно ж, навколо новітньої імперії зла під прапорами православ’я та роздутої удаваної величі. Там ще є багато чого цікавого, гадаю, кожному, хто слідкує за розвитком подій на землі, варто ознайомитися не стільки з численними текстами на цю тему, а з тим, що заховано, так би мовити, між рядками, аби зрозуміти, куди нині тягнуть демони наш Крим та Донбас і не піддатися на облудні вигадки та божевільну ідею всепланетного панування тих, котрі вкотре намагаються стрибнути вище власної голови. Віктор Котовський
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/77229/
