0
"Главком", 11 серпня 2019
Патріарху Ілії II – 86 років. Його позицію визначає найближче оточення
Повне найменування Церкви Грузії - Апостольська католицька (всесвітня) автокефальна церква Грузії, на чолі якої стоїть єдиний з подібним титулом зі східних патріархів Святіший і Блаженніший католикос-патріарх всієї Грузії.
Церква Грузії - найдавніший духовно-національний інститут грузинської держави і суспільства, що існує практично без змін ось уже 1500 років. Цієї найпотужнішої і найвпливовішої для нації і держави організації ніяк не торкнулися структуральні та станові зміни і реформи, які пережила країна за багато століть. Тут варто зробити виняток, згадавши період русифікації Грузії (спочатку Східної, потім Західної) з 1801 року. Мова про захоплення Східної Грузії імперськими військами Росії і аж до 1917 (розвал Російської імперії). Саме в цей період Церква Грузії, як й існуючі тоді грузинські царства, піддалася найбільш сильним ударам, що похитнули всю її структуру. Церква фактично була позбавлена автокефалії.
Церкву позбавили патріаршого правління і «возз'єднали» з Російською православною. Грузинське духовенство очолив екзарх Грузії. Як з амвона звернувся митрополит Аджарії Димитрій Шіолашвілі (племінник патріарха): «Росія вчинила з Грузією так, як не зважувалися і не робили інші загарбники: араби, візантійці, перси, монголи, турки... Вона (Росія) підрубала два основних стовпи, на яких ґрунтувалася вся державність Грузії, позбавивши, таким чином, її двох корон (вінців) і тронів - монаршого (королівського) і патріаршого».
Ця історична преамбула підкаже, як і чому Церква Грузії знову набула настільки потужного впливу серед грузинів, як всередині країни, так і поза нею.
Грузинський патріарший престол було відновлено з проголошенням першої республіки Грузія в 1918 році. (На відміну від Російської православної церкви, створеної Сталіним і НКВС у 1943 році для особливих представницьких функцій серед західних союзників).
Грузія, століттями ізольована (після падіння Візантії) від Європи, перебувала як єдина християнська держава в глибокому тилу - оточенні мусульманських країн. Для збереження державності в такій ситуації потрібен був дуже чіткий структурно-становий розподіл соціальних верств суспільства. У цьому брала активну участь, поряд з монархічними інститутами, і Церква Грузії.
Вищенаведені історичні факти й події вказують на те, чому, на відміну від решти Європи, в Грузії дуже повільно розвивалися буржуазні відносини всередині суспільства, що жило за середньовічними канонами держави.
Згодом авторитет Церкви Грузії почав ще більше зміцнюватися після 1918 і 1921 років, коли її очолювали патріотично налаштовані патріархи Грузії – не тільки клірики, а й передові громадські діячі, як Кіріон III (Садзаглішвілі), Леонід (Окропірідзе), Амвросій (Хелая ), Христофор III (Цицкішвілі), Калістрат (Цинцадзе). Церква стала останньою фортецею незалежності в свідомості більшої частини суспільства. Деякі її предстоятелі були або фізично знищені, або зазнали гонінь. Це так само закономірно додало ореол мучеництва і святості багатьом служителям, які загинули в червоних катівнях за незалежність нації та Церкви.
Уже на межі 1980–1990 років XX століття Церква Грузії, яку радянська влада всіляко принижувала і обмежувала (реально діючих тоді було лише кілька монастирів), стає тим ядром, навколо якого об’єднуються національні патріотичні сили суспільства. Багато патріотів з національно-визвольного руху цілеспрямовано йдуть служити Церкві та стають духовними особами на тлі поширення патріотичних ідей у суспільстві. Серед них більшість нинішніх митрополитів і архієпископів Грузії, як Димитрій Шіолашвілі, Петре Цаава та інші. У цей період Церква Грузії традиційно й об'єктивно є об'єднуючим і цементуючим форпостом для цих сил.
Після 1991 року починається нове відродження Церкви, багато в чому завдяки вищенаведеним обставинам і авторитету енергійного і прогресивного католикоса-патріарха Грузії Ілії II. Церква отримує багато пільг від держави і звільняється від ряду податків, що ще більше сприяє її розквіту. Пізніше ці пільги в 2001 році закріплюються конкордатом між Церквою і державою. Деякі пункти конкордату особливо важливі:
Деякі агенти КДБ СРСР, що були прилаштовані ще в комуністичні часи, наприклад, прессекретарка патріархії Грузії Шорена Тетруашвілі, збільшують свій вплив всередині Церкви, що дедалі зміцнює свої структури. Вищенаведені пункти конкордату, що діють фактично ще з 1991 року, і особливий статус з досконалою відокремленістю та недоступністю інституту Церкви, відкривають можливості для ряду кримінальних елементів, - шукати і знаходити шляхи переходу в духовенство, що, безсумнівно, сприяє криміналізації всередині організації. У той же час, «сірі кардинали», подібні старим гебістським кадрам, як Тетруашвілі, і нові їх покоління (як Гіоргі Андріядзе), користуються можливостями практично повного контролю над духовенством і великою кількістю бізнесів, що безпосередньо підконтрольні клірикам, або ж створюються ними. Виникає низка запитань: хто і в якій формі міг (може) стояти за цими, не просто агентами впливу, а й організаторами - шефами всієї духовно-ділової мережі. Це могли (можуть) бути і іноземні держави, що лобіюють власні інтереси і проекти.
Церква Грузії, завдяки своїй надполітичній позиції й історично-суспільній, соціальній універсальності отримала величезний домінуючий вплив у суспільстві й у грузинській діаспорі за кордоном, де були засновані грузинські іноземні єпархії. Багато нужденних громадян на тлі важкого соціального становища звернулися і звертаються за допомогою і душевним спокоєм до духовних осіб, тобто до Церкви. Це стосується так само і можновладців, і фінансово заможних верств суспільства.
Як і в деяких загальнонаціональних європейських організаціях, що боролися за незалежність своїх країн у періоди окупацій, і таким чином мають необмежений авторитет, а потім (після набуття національної свободи) отримували плоди цього авторитету і глибоких зв'язків у суспільстві, так і Церква Грузії нині є величезним непорушним організмом всередині держави. Можна навіть сказати – гіперсиловою структурою країни. Структурою, що має реальну міць і фундаментальний вплив на політичну, силову, бізнесову сфери й таке інше. Структурою, що може висувати своїх кандидатів у цих сферах і має свої креатури навіть на пости силових міністрів і військових (аж до начальника генерального штабу). Такий вплив, можливість і водночас закритість цього інституту в Грузії, мабуть, перевершили навіть потенціал Ватикану в Європі.
Церква кілька разів вже демонструвала, що може вивести, коли вважає за необхідне, на вулиці від 300 тис. до півмільйона громадян на мирні демонстрації. Ієрархи - князі Церкви, як і століття тому, сьогодні є набагато більшими феодальними володарями, ніж католицькі кардинали. І якраз у князів Церкви реальна сила в їхніх єпархіях.
Деякі прогресивно налаштовані ієрархи, як наприклад, митрополит Чкондідський Петро (Цаава) і митрополит Потійський і Хобський Григорій (Бербічашвілі), в своїх єпархіях проводять роботу зі зміцнення своїх земель, прагнучи працевлаштувати населення в цих областях, приєднатися до єдиної міжнародної системи взаємовідносин. І ці персони вельми відкриті як для суспільства, західних дипломатів, так і для медіа
Є й іншого типу ієрархи, які зрадили своїм давнім національно-патріотичним позиціям (деякі навіть звинувачують їх в мракобіссі), як наприклад, архієпископ Схалтський Спиридон (Абуладзе), в народі прозваний «русі» (російський).
Державі, політичним і бізнес-елітам доводиться на все це зважати.
Церква Грузії є найбільшим у країні землевласником і власником нерухомості (зокрема цивільної). Це доводить нещодавнє дослідження однієї групи, що профінансована Фондом Сороса. Наприклад, серед ієрархів Церкви найбільшим власником нерухомості був митрополит Кутаїський Калістрат (за дослідженнями він був власником 35 000 кв. метрів житлової площі), який нещодавно помер. Сам митрополит заявляв, що ці площі символічно оформлені на нього, але насправді є власністю Церкви. Так само Церква та її представники переважно або ж частково мають цілу низку бізнес підприємств і об'єктів у різних сферах комерційної діяльності.
Позиція католикоса-патріарха – неоднозначна. Він завжди намагається бути медіатором між різними угрупуваннями у церкві. Нині літнього патріарха оточує група на чолі з прессекретаркою, яку вважають сірим кардиналом, Шореною Тетруашвілі. Фото: metronome.ge
Протягом останніх двох років на Грузинську церкву велася неприхована атака. Це стосується відверто штучно інспірованої справи про «священника-отруйника» Гіоргі Мамаладзе. З початком цього судового процесу було завдано удару по одному з найвпливовіших митрополитів Грузії - Димитрію (Шіолашвілі, племіннику патріарха), а також по його зятю Сосо Оханашвілі, що був раніше впливовим начальником охорони патріарха. Таким чином, прозахідно налаштованого митрополита Димитрія - як реального кандидата на патріарший престол - остаточно змусили піти у тінь.
Все говорить про те, що точиться серйозна боротьба за місце нового майбутнього предстоятеля Церкви Грузії, і тут простежується лінія Російської православної церкви і її адептів всередині Грузинської Церкви.
Варто зазначити, що найбільш принципову, християнсько-громадянську і відкриту позицію в цих останніх подіях зайняли митрополит Чкондідський Петро (Цаава) і митрополит Потійський і Хобський Григорій (Бербічашвілі). Саме ці та ще кілька ієрархів відкрито виступають проти засилля кремлівських агентів всередині патріархії.
Необхідно зауважити і те, що, за словами деяких ієрархів і архімандритів, деякі міжнародні проекти, які розглядає парламент Грузії (або такі, що готувалися до обговорення) були цілеспрямовано провалені завдяки чорному «піару», що продукувала сама Церква, точніше деякі її осередки. А згодом їх підхоплювала Росія. Ці проекти стосувалися як самої Грузії, так і зміцнення її Церкви за кордоном.
За останніми опитуваннями громадськості NDI, проведеними навесні 2019 року, Церква Грузії набагато випереджає за популярністю і довірою всі інші державні та громадські інститути країни.
Призначений місцеблюститель патріарха митрополит Шио (Муджирі), який раніше довго перебував в РФ, є ніби осібною духовною персоною (поза угрупованнями прозахідних єпархій і хорєпископа Якова). Але він був явно висунутий колами РПЦ на цей духовно-адміністративний пост відразу ж після приїзду офіційного представника від РПЦ у Тбілісі.
За інформацією грузинських ЗМІ, митрополит Шио є другом дитинства, а нині і духовним батьком експрезидента Грузії Георгія Маргвелашвілі. Його також пов'язує дружба з бізнесменом Леваном Васадзе (тісно пов'язаним з російським бізнесом), відомим своєю антизахідною і багато в чому ретроградною риторикою. Загалом, ця креатура Росії, як бачимо, зовсім не одинока і поза Церквою.
Так само неоднозначно в структурі Грузинської церкви була сприйнята і новина про надання Томосу Українській православній Церкві від Константинопольського Вселенського патріарха. У цьому питанні відкрито підтримали Церкву України митрополит Потійський і Хобський Григорій (Бербічашвілі) і митрополит Чкондідський Петро (Цаава), який зустрічався з послом України у власній єпархії в Мартвілі - Чкондіді.
Хорєпископ Яків не підтримав передачу Томосу Україні і на це є свої причини. Частина Святійшого Синоду Грузії, до якого належать вищі ієрархи Церкви, вважає, що відкрита підтримка Української Церкви спричинить повне відторгнення від Церкви Грузії єпархій Абхазії і Цхінвалі вже на основі церковних кордонів, які не мають нічого спільного з межами державно-політичних утворень. У цьому випадку РФ і РПЦ мають начебто важіль впливу на Грузинську Церкву.
Рік тому голова Верховної Ради Андрій Парубій закликав грузинського патріарха визнати Томос
Опонують цій точці зору названі вище прогресивні митрополити, які вважають, що це вже ніяк не змінить ситуацію на гірше, щяка склалася у зв'язку з тим, що грузинські священики вже давно не ведуть богослужінь на окупованих територіях, так як фізично не можуть туди потрапити, - їх не пропускають російська і проросійська влада сепаратистів.
Натомість, як зазначає Jamestown Foundation, лише три єпископи відкрито висловили свою підтримку Православній церкві України. Йдеться про митрополита Шемокмедського Йосипа, митрополита Чкондідського Петра і митрополита Поті й Хобі Григола.
Ще шість єпископів (митрополит Цілканський і Душетський Зосима, єпископ Бодбійський Яків, титулярний митрополит Цуртавський Вахтанг, єпископ Бельгійський і Голландський Досифей, єпископ Північно-Американський Сава, архієпископ Дманісскій і Агарак-Ташірскій, керуючий грузинськими парафіями у Великобританії та Ірландії Зінон) – вони, так чи інакше, висловлювали свою підтримку щодо ідеї надання автокефалії УПЦ.
Натомість інші 38 єпископів налаштовані проти визнання УПЦ. Примітно, що до їхньої когорти належить і потенційний наступник нинішнього глави Грузинської православної церкви – місцеблюститель патріаршого престолу митрополит Сенакський і Чхороцкуйський Шио.
Згадуючи останні протестні події літа 2019 року, під час яких висувалося різними організаціями і групами кілька основних умов (одна з яких – відставка міністра МВС Георгія Гахарії), не можна не згадати, що саме Церква в 2018 році виступила не тільки з критикою цього міністра, як креатури Росії, а й безпосередньо заявила, що «міністр Георгій Гахарія є явно проросійської кадром і, якщо він спробує просунутися в прем’єрміністри, то побачить, що з ним трапиться...» Відповідну заяву пресі зробив найвпливовіший хорєпископ Яків (Якобідзе). Чи є це випадковістю – важко з повною впевненістю стверджувати, хоча занадто багато збігів свідчать про зворотнє. Хорєпископ зі своєю групою впливу свого часу був на проросійських позиціях, але останні роки він і його група відвідали не раз США, де зустрічалися із сенаторами і змінили свої позиції.
Деякі вищі військово-силові чини в країні так само були висунуті ієрархами і є креатурами Церкви.
Враховуючи зазначені історичні, суспільно-політичні, соціальні фактори, варто наголосити, що Церква Грузії й нині є найвпливовішим інститутом, такою собі державою в державі, яка зберегла і зміцнила, з об'єктивних причин, свій вплив і на ментальному рівні в суспільстві.
Матеріал підготовлено у рамках проекту Південно-Кавказької філії Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння
Теймураз Туманішвілі, директор Кавказького Інституту стратегічних досліджень (GCSSI), Тбілісі, Грузія
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/76839/
