0
Декілька днів тому церковні медія були прикуті до моніторів комп’ютерів, чекаючи на довгоочікуване рішення Синоду Елладської Церкви. Воно стосувалось визнання ПЦУ. Хоча ще десять днів тому ніхто особливо не чекав доленосних ухвал на серпнову засіданні. Всі чекають жовтня, саме тоді, відповідно до статуту Елладської Церкви, відбуватиметься Синод Єрархії (по-нашому Собор єпископів). Зібрання усіх єпископів, а їх зараз у Церкви Греції більше 140 – все ж таки більше презентабельний захід, аніж звичайний Синод з 12 митрополитів. Саме Синод Єрархії, як більш представницький орган, мав би прийняти рішення про визнання ПЦУ.
Однак буквально за тиждень стала з’являтись інформація, що тема України може фігурувати вже наприкінці серпня. І дійсно, на Синоді було заслухано звіт двох комісій, які вивчали українське церковне питання. Вони дали позитивний відгук, зокрема, підтвердили канонічне право Вселенського Патріархату надавати автокефалію, а також привілей предстоятеля Елладської Церкви щодо остаточного розв’язання цього питання.
Річ у тому, що визнання Церквою Греції ПЦУ означає вступ в офіційні зносини і перш за все спільне причастя. Саме для вирішення цих питань Синод і визнав привілей предстоятеля опікуватись такими питаннями.
В той же час архиєпископ Афінський і всієї Еллади, розуміючи який шалений тиск та інформаційна атака буде здійснена проти нього Московським патріархатом при визнані ПЦУ, вирішив заручитись підтримкою усіх єпископів своєї Церкви. Грубо кажучи, він просто хоче не персональну, а колективну відповідальність за прийняти рішення і хоча би частково зменшити долю бруду з боку Росії на свою адресу.
Саме Синод Єрархії має поставити останню крапку у питанні офіційного визнання Афінами ПЦУ, тим паче, що фактично вже були прецеденти співслужіння єпископату ПЦУ та Елладської Церкви. Отже, де-факто вже певне визнання є. Лишилось оформити його де-юре. Саме для цього і були заслухані комісії та вироблено рішення Синоду.
В експертних колах давно говорять про те, що процес визнання гальмується тим, що жодна Церква не хоче бути першою. Причина банальна – бояться Москви. Хтось боїться оприлюдення компромату, хтось перекриття фінансових потоків, а хтось і побоюється за власне життя.
Варто зазначити, що казати про «повільність» визнання ПЦУ немає підстав. Адже Церква є достатньо консервативною інституцією, і час в ній плине дещо інакше. До прикладу, Московський Патріархат 4 роки чекав поки його не визнають інші Патріархати. Адже первину Грамоту про затвердження патріаршества у Москві було підписано Константинопольським Патріархом у 1589 р., а визнання з боку Олександрії, Антіохії та Єрусалиму сталося тільки у 1593 році.
Наразі у світовому православ’ї відразу кілька автокефальних Церков доволі дружнє ставляться до України і готові визнати ПЦУ у коротко строковій перспективі.
Окрім Елладської Церкви з певним оптимізмом до нас ставиться Церква Кіпру. В неї було єдине питання щодо хіротоній, звершених представниками ПЦУ. У відповідь на це Вселенський Патріарх надіслав їм історико-канонічне дослідження стосовно визнання хіротоній, звершених у розколі, за умови наявності апостольського наступництва. Переклад цього тексту є на порталі Cerkvarium. Щодо питання апостольського наступництва, то нещодавно було опубліковано аналітичний матеріал стосовно цього. Більше того, Архиєпископ Кіпру Хризостом ІІІ на початку цього року взяв на себе місію з примирення та подолання розколу у православному світі.
Також є значний оптимізм стосовно Румунської Церкви. У Бухаресті немає заперечень стосовно хіротоній чи інших канонічних питань, їх лише цікавить доля румуномовних парафій на Буковині. Синод ПЦУ утворив в межах України Православний румунський вікаріат, який підпорядковується напряму предстоятелю – Митрополиту Епіфанію. Така сама структура, тільки для українців функціонує у Румунії. Вікаріат створений для етнічної меншини для зберігання своїх культурних та етнічних традицій (календар, мова богослужіння тощо). Фактично це була єдина умова Бухаресту стосовно визнання. У ПЦУ її виконали і тепер можна очікувати на визнання.
Болгарська Патріархія пройшла внутрішню еволюцію та істотно відрейфувала з відверто проросійського табору у 2016 р. (вони тоді проігнорували Всеправославний Собор на Криті) до проукраїнської Церкви у 2018. Останньою краплею був скандальний візит Патріарха Кирила до Болгарії у березні минулого року, де він вчив патріарха Неофіта та вище політичне керівництво країни «Родіну любіть».
Давня Грузинська Церква теж продемонструвала за остатні три роки вихід з проросійського табору. Тепер все частіше можна почути сильні проукраїнські заяви її єрархів, а також критику на адресу Московського Патріархату. Росіяни шантажували грузинів, що у разі визнання української автокефалії, Москва визнає автокефалію Абхазії. Проте, схоже на Тбілісі більше не діють ці погрози. Принаймні вони не бояться відкрито критикувати росіян.
***
Елладська Церква впритул підійшла до оформлення юридичних стосунків з ПЦУ. Пара вже спробувала спільне життя, побутових претензій не виникло, і ось, нарешті, готується штамп у паспорті. З встановленням дипломатичних відносин з Афінами «канонічна завіса» для Києва остаточно впаде і відкриються двері для контактів з іншим православним світом. «Комуністичне православ’я» повторить долю соцтабору і остаточно перестане кошмарити віруючих... принаймні у Східній Європі.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/77007/
