0"Ракурс", 23 вересня 2019
Розібравши по кісточках політичний та економічний устрій недодержави, яку пропонують створити на місці окупованих територій Донбасу депутат Новинський і компанія, ми підходимо до найцікавішого — гуманітарної політики створюваного Донбаського царства. У законопроекті №1099 «Про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської областей», у ст. 5 сказано: «Органи влади та місцевого самоврядування МТО Донбас <…> вирішують питання в сферах економічного та соціального розвитку, зокрема гуманітарні питання — культури, мови та самобутності, свободи віросповідання», а також ухвалюють «рішення про надання спеціального статусу нарівні з державною мовою російській та іншим мовам національних меншин».
Ясна річ, що «інші мови» тут присутні для проформи, а насправді йдеться винятково про російську.
27 років в Україні з мовною політикою коїлося казна-що, і лише 25 квітня нинішнього року Верховна Рада ухвалила нарешті закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Цей документ, м'яко кажучи, не дуже сподобався любителям «русского мира», і вже у травні панове Новинський і Вілкул-молодший, який був тоді депутатом ВР, зареєстрували проект закону «Про мови в Україні».
Вілкул на останніх виборах до Ради пролетів, а ось Новинський у парламент пройшов — але не від «Опоблоку», а як мажоритарник. І знову дістав свій законопроект про мови. Читаєш його і розумієш: це просто симфонія! Отже, оркестр вступає найніжнішим піанісимо: «Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову». Дуже демократично. Хочеш — говори хоч ескімоською, хоч суахілі. Щоправда, фраза про «суспільне життя» трохи насторожує: піди знайди перекладача з ескімоської.
І пояснюється: мовляв, обов'язковість української не повинна «зменшувати права на користування мовами меншин». Але раптом — раз! — гримнули литаври: за рішенням місцевої ради, якщо на території проживає понад 10% населення, що говорить «іншою мовою», можна зібрати підписи, і ось, будь ласка — регіональна мова отримує вельми широкі права. Нагадаємо, що горезвісні 10% вже були прописані у скандальному законі Ківалова-Колесніченка.
Не будемо вкотре доводити очевидний факт, що російська мова в Україні — не просто «регіональна», а мова країни-агресора, і будь-яке офіційне закріплення її статусу може стати приводом для «захисту прав російськомовних». Люди при здоровому глузді це і так знають. Краще поговорімо про конкретні пропозиції законопроекту Новинського.
Отже, «мову меншини», згідно із законопроектом Новинського, можна використовувати в роботі місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування. Офіційні акти можуть публікуватися як українською, так і «мовою меншини». Ба більше — чиновники і працівники органів місцевого самоврядування повинні гарантувати надання послуг мовою, яку визнано в регіоні другою. Це навіть стає однією з вимог при влаштуванні на роботу в держоргани.
В роботі державних і приватних підприємств, громадських організацій — скрізь знову-таки вільно використовується «мова меншини». І навіть заборонено перешкоджати її вільному використанню. Під це правило, якщо розібратися, можна буде підігнати, скажімо, прохання висловлюватися українською: «Ах, ви перешкоджаєте моєму вільному використанню моєї мови меншини!»
Один із пунктів законопроекту Новинського стосується, ні багато ні мало, засідань Верховної Ради. Вже в найвищому державному органі, здавалося б, і питань не повинно виникнути щодо пріоритету державної мови. Але ні: «Промовець може вільно обирати мову виступу, в тому числі виступати мовою меншини. Переклад його виступу на державну мову, у разі необхідності, забезпечує Апарат Верховної Ради України. За звичайних обставин виступ промовця не переривається».
Законопроект Новинського ще навіть не розглядали, а дехто з депутатів уже радісно починає користуватися цим правом просто з першого засідання парламенту IX скликання.
Та пес із ними, з депутатами: вони люди, в більшості своїй, зрілі. Ну важко панам Новинському, Тищенку або, скажімо, Королівській здолати українську орфографію і фонетику й вивчити незнайомі слова. А ось пункти, що стосуються дітей, в законопроекті — ключові.
Досвід показав, що за грамотної українізації навчального процесу в багатьох переважно російськомовних сім'ях вже виросло ціле покоління білінгвальних дітей, які спокійно переходять з однієї мови на іншу й не затинаються на слові «паляниця». Тому автори законопроекту Новинського пропонують ввести «мову меншини» на всіх рівнях освіти — від дитячих садків до університетів. Спасибі, що українську не скасовують зовсім: «У закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами — державною мовою, мовою меншин, іншими офіційними мовами Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій». Яким є співвідношення мов — про це не сказано ані слова.
До речі, основними мовами інформатики в законопроекті Новинського названо українську, російську та англійську, а програмне забезпечення в держустановах має давати можливість обробляти російськомовні тексти. Тож російську розкладку клавіатури, яку ставили виключно для особистого вживання, держчиновники будуть зобов'язані встановлювати.
А тепер про культуру в законопроекті Новинського. Дамо спокій літературі: вона завдяки електронним носіям зараз доступна хоч російською, хоч китайською, хоч тією ж самою суахілі. Дивною вбачається хіба що ультимативна вимога «забезпечити переклад <...> державною мовою або мовою меншин».
Конферанс концертів — будь-якою мовою! (Здивували, можна подумати. «Дитячі» концерти, наприклад, на «Інтері» давно ведуть «мовою нацменшини».)
Як казав Володимир Ленін, «найважливішим з усіх мистецтв для нас є кіно». Ну страждають автори законопроекту Новинського, коли на екрані якийсь закордонний Джек Горобець хвацько кричить: «Нумо, хлопці! Вперед, надеремо їм дупи!». Тому у проекті передбачено, що «виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або мовами меншин на замовлення дистриб'юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів».
Новинський і його законопроект про Донбаське царство. Фото: кадр з фільму «Пірати Карибського моря»
А якщо хочеться подивитися кіно по телевізору, або ось хоч ток-шоу — то телерадіоорганізації самі вирішують, що сподобається їхній цільовій аудиторії. Можна російською з українськими субтитрами. Можна без субтитрів взагалі. Аби споживач був задоволений. І жодних мовних квот. Рекламу, зрозуміло, теж можна ліпити будь-якою мовою.
Де ж, згідно із законопроектом Новинського, залишається тільки українська? «Українська мова залишиться виключно єдиною мовою Збройних сил України та інших військових формувань». Ну хоч так. Армія та мова вже якось зрослися у свідомості громадян. Саме час згадати третю складову передвиборчого гасла п'ятого президента України.
Отже, про віру. Щодо неї пан Новинський зі співавторами теж підметушився, зареєструвавши законопроект №1107 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за перешкоджання діяльності релігійних організацій».
У пояснювальній записці чітко сказано, кого має захищати цей закон. І це не магометани з юдеями, не буддисти і навіть не послідовники церкви Летючого макаронного монстра. «Останнім часом почався тиск на представників Української православної церкви Московському патріархату, зокрема, відбуваються силові вторгнення у приміщення єпархіальних управлінь задля здійснення тиску на єпископів, організовуються пікети біля її будівель, відбувається незаконний збір персональних даних з закритих баз даних державних органів влади тощо. З огляду на це, виникла необхідність у прийнятті зазначеного законопроекту, яким пропонується запровадити кримінальну відповідальність за перешкоджання діяльності релігійних організацій».
Законопроект пропонує додати в КК нову статтю. Вона дуже цікава, тому наведемо її повністю:
«Стаття 161-1. Перешкоджання діяльності релігійних організацій.
1. Перешкоджання діяльності релігійних організацій або перешкоджання проведенню богослужінь, інших релігійних обрядів і церемоній караються штрафом в розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою з використанням свого службового становища або із застосуванням насильства чи загрозою його застосування, або з самовільним захопленням, зайняттям, привласненням майна, будівель, земельних ділянок, які належать релігійним організаціям, караються штрафом від десяти до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від шести до восьми років».
Видно, що законопроект Новинського писався ще до здобуття Томосу, а зараз начебто вже пізно пити боржомі. Але тим не менш, документ зареєстрований і стоїть на порядку денному поточної сесії парламенту, а автори, судячи з усього, сподіваються на перемогу істинного православ'я. Ну хоча б на території Донбаської недодержави.
...Якщо підбити підсумок, то на окупованих територіях законопроектами Новинського пропонується будувати таку собі маленьку філію Російської імперії під гаслами «Самодержавство, православ'я, народність». Нічого нового, їй-богу. Ці гасла втратили актуальність півтора століття тому. Але буде сумно, якщо ми дозволимо провести такий експеримент у нашій країні.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/77246/
