3
Сайт громади УГКЦ в Неаполі, 23 березня 2020
Вчимося сьогодні до нових способів духовного життя, ходимо до церкви онлайн, приймаємо духовне Причастя, Папа Франциск уділяє повний відпуст усім, хто хворий, працює, ризикуючи своїм життям, або ж бере участь у Літургії онлайн, бережемо літніх людей, дітей і один одного. Назвімо це особливим часом для милосердя в дії та можливості його проявити. Тож розмовляємо з о. Тарасом Зубом, капеланом громади УГКЦ у м. Неаполі. Торік у нашому попередньому інтерв’ю отець ділився: «Щоб сказати добру проповідь для емігрантів, треба самому бути емігрантом». Цьогоріч він з нами і в еміграції, і на карантині…
– Поговорімо про нові виклики, що постали перед нами! Розмовляла сьогодні зі своєю 80-літньою сусідкою. Ділиться, що вік пережила, а такого не відала. Я ж її підтримую, що, бачите, як цікаво жити, от ніхто припустити не міг, а карантин для усіх по всьому світі. Отче Тарасе, як християнка розумію, що кожне випробування можна перетворити на винагороду, що кожна криза – це по суті можливості, порадьте, як вірним бачити цю нагороду, як підтримувати духовний потенціал під час карантину?
– Цей час карантину назвав би зупинкою з Богом, коли ми всі опинилися в рівних умовах, стикнулися з обставинами, до яких ніхто не був готовий. Тож варто застановитися: «До чого кличе нас ця зупинка з Богом?». Передовсім до переосмислення власного життя! Несподівані обставини, які втручаються в план нашого життя, дають змогу побачити світ з іншого боку. Епідемія, втрата величезної кількості людей є призадумою для нас, що не все відбувається за нашим планом.
Буває, що ми звикли рухатися в житті згідно зі своїм планом, і якщо щось йде не так, то нарікаємо. Ці обставини варто прийняти, змиритися з ними і разом усім християнам об’єднатися у спільній молитві в час цієї особливої зупинки з Богом. Лише Бог знає, що для нас краще, тому важливе вміння прийняти життєву ситуацію, якою б вона не склалася, доброю чи злою, за все дякувати Богу. Бо все, що стається в нашому житті, є нашим досвідом. Як вміємо приймати від Бога добрі плоди, тішимося та радіємо, так само треба навчитися приймати певні випробування, навіть якщо не були до них готовими.
Цей час також для того, щоб переглянути свої стосунки з Богом. Ким для мене є Бог? Для людей віри перешкоди, через які не можемо зібратися разом, прославляти Бога як спільнота, є великою пусткою і духовним голодом, адже також не можемо, зокрема, брати участь у святих таїнствах Покаяння (сповіді) та Пресвятої Євхаристії (Причастя Тіла та Крові Христових).
Я би радив подивитися на цей період очима віруючої людини, яка вибирає храм, а не певні розваги чи власний відпочинок. Зазвичай ми себе жаліємо в неділю, принаймні тут, в еміграції, для нас неділя – єдиний день відпочинку. Сприймаємо цю неділю як день, коли можна зустрітися біля автобусів з можливістю організувати передачу своїм рідним. Зосереджуючись лише на своїх фізичних потребах, неділя втрачає сенс для нас як день Божий. Варто подякувати Богу за прожитий тиждень, оскільки для емігранта кожен тиждень як виклик. Для людини є випробовуванням проводити увесь день у замкнутій квартирі, де не раз її недооцінюють, не враховують певні думки і де вона змушена підлаштовуватися під ту сім’ю, в якій працює.
Якщо говорити з боку людей, які є поза Церквою і не відчували спільнотної єдності у неділю, то для них цей карантин як відпустка, що не зумовлює стільки духовних переживань. Хоча в разі зустрічі зі смертю, то навіть той, хто не був християнином на практиці, телефонує і шукає священника, дає багато запитань: «Чому так стається, де є Бог?…». Людина шукає відповідей на те, що трапляється у житті.
– Отче Тарасе, навчіть, як провадити духовне життя в умовах ізоляції – як виглядає сповідь, Причастя, участь у богослужіннях?
– Сьогодні маємо багато ресурсів, де можемо єднатися – зокрема Живе телебачення з Патріаршого собору в Києві, в Італії пряма трансляція Літургії відбувається зі Собору Святої Софії. У такий спосіб можемо підтримувати спільнотний дух. Пропоную цей час прихожанам нашого храму тут, у Неаполі, використати для духовного збагачення. Головно духовний потенціал можна черпати з моління онлайн-богослужень, вервиці, хресних доріг, читання Святого Письма, духовної літератури, можливо навіть спілкування зі своїм священником по телефону, я до цього відкритий.
Думаю, невдовзі запровадимо в нашій церкві можливість для духовних запитань і відповідей. Радо також висповідаю всіх, хто цього потребує. Як священник є відкритим до людських потреб, незважаючи на небезпеку, покликаний йти зі своїми людьми. Дбаю, щоб підтримувати єдність громади в дистанційний спосіб, по телефону, через створення нашої групи WhatsApp, ведення YouTube-каналу. Роздуми над Хресною дорогою організовуємо так, щоб не відслухати все одразу, а щодня розважати по стації, роблячи ще один крок разом з Ісусом Христом, засновляючися над Його жертвою. До прикладу, стація, коли Ісус бере хрест, розуміємо, що бере заради мене; у зустрічі зі Симоном Киренеєм помічаємо, як ми зустрічаємо інших людей.
– І все ж усі ми різні і також як люди реагуємо по-різному, очевидно в деяких людей виникає паніка, атакує страх, у багатьох складні життєві обставини у зв’язку з тим, що в еміграції люди найчастіше орендують помешкання, коштами підтримують рідних вдома, а тут постає питання, як дати ради? Як мотивувати себе, отче?
– На жаль, емігранти стикнулися з цією проблемою. Сподіваюся, що в цих умовах жоден власник не буде виставляти людину надвір. У разі винайму помешкання орендар сплачує відразу двомісячний внесок, тому очевидно орендодавець може використати їх у цей період. Усі змушені залишатися вдома, втім, як-не-як ми захищені італійським законом. І зараз цього закону, вважаю, дотримуватимуться ще більше.
Страх є природним для людини. Однак багато тих, хто не ходив у неділю до храму, то зараз шукають зв’язку зі священником. Хочуть або піти до сповіді або прагнуть звичайної духовної підтримки. Священник є тим, хто має йти до кінця за своїми людьми, як у радості, так і в смутку, як це зробив Христос за свої вівці, щоб кожен віднайшовся в Бозі. Христос йшов на смерть, переживав страх, по-людськи прагнув оминути ці тортури, але Він їх пройшов, довірившись Отцеві.
– Отче, а що особисто для Вас стало викликом і як Ви його долаєте?
– По-особливому зараз переживаємо сімейну молитву, і моя навіть трирічна донька за цей час уже вивчила всі таїнства і молиться разом з нами вервицю. Спільна вервиця ще більше зміцнює сімейні стосунки. Таїнства Покаяння та Євхаристії поки що в часі карантину не уділяв вірним, але завжди готовий послужити, якщо виникне потреба. Уже два тижні молюся Божественну Літургію чи у храмі, чи навіть у своєму помешканні, оскільки правила пересування щоразу стають суворішими. Молюся Літургію в намірі всієї громади і тих медиків, які працюють у часі карантину, наражаючи своє життя на небезпеку.
Уперше за три роки мого священничого досвіду відчуваю пустку, пов’язаною з браком спілкування зі своїми вірними. Це стало для мене викликом. Зовсім інакше мати змогу бачити очі вірних під час проповіді, могти осягнути усіх зором. Кожен священник прагне бути потрібним, за нормальних умов він зажди комусь потрібний. Тепер у режимі ізоляції стикаюся з тим, що наче не вдається реалізовувати все, що можливо за нормального служіння. Але стараюся чи у ФБ, чи на нашому сайті підтримувати людей словом, молитовно, навіть через це інтерв’ю хочу звернутися до Вас, вірних нашої громади, що Ваш священник завжди молиться за Вас. Де би Ви не були, розділяю всі Ваші труднощі. Звичайно, не все у моїй силі, а в міру своїх можливостей прагну допомогти.
Боротьба з думками стала в часі карантину для мене викликом, бо незрозуміло самому для себе, як здійснити сповна своє священство. Адже ми всі разом творимо Церкву, всією спільнотою, а опинившись без неї, відчуваю наче умертвлення всередині і почуття пустки без своїх парохіян. Але, цей досвід, мабуть, для того, щоб ми зрозуміли, наскільки цінне те, що ми мали.
– Знаєте, отче, в ці часи досвідчуємо, що також шириться багато пророцтв, знаків, і людям складно особисто розпізнати правду, не вестись на маніпуляції та псевдоінформацію? Порадьте, як розпізнавати Духа Божого і духа світу цього?
– Завжди й особливо в цей час варто інформацію перевіряти, зважати, чи повідомлення з офіційних та правдивих джерел, не вестися на різні види маніпуляції через мережі інтернету.
Під час Таїнства Миропомазання ми прийняли печать Духа Святого, кожен з нас, християн, має її невидимо, тож маємо слухати власну совість, внутрішній голос, який промовляє до нас. Якщо перебуватимемо в доброму слові, поширюватимемо молитви та іншу інформацію, що стосується нашої духовності, то це підтримуватиме нас. Бо коли немає єдності, то перебуватимемо, як Ви сказали, в дусі світу цього, а не в Дусі Святому. Карантин є гарною перевіркою, як ми, християни, можемо триматися разом у молитві. Де б ми не перебували, на якому б не були континенті, разом творимо Церкву Христову! Саме зараз сприятливий час для християнського свідчення – переживати християнам разом складні моменти є добрим свідченням для нехристиян. І кожен священник, де б він тільки не був на служінні, зараз докладає максимум зусиль, щоб підтримувати єдність вірних зі своїм пастирем.
– Урешті, сьогодні ми, вірні, перетинаємо екватор щорічної духовної мандрівки до Воскресіння, дайте науку, щоб бачити цю перспективу.
– Сьогодні переживаємо половину посту, співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико!». Варто задуматися кожному, що хрест Господній означає для мене особисто? Чи це знаряддя вбивства, чи знаряддя перемоги, яке веде до Воскресіння, до життя вічного? Сьогодні варто запитати себе: «Господи, чи справді я разом з Тобою, біля хреста, біля Марії, Твоєї Матері, і переживаю разом з Тобою ці страждання, чи усвідомлюю, що все Ти зробив заради мене, що Ти мене завжди підтримуєш через цей хрест? Будь-які проблеми незрівнянні з тими муками, які Ти долав, Господи, будучи невинний!».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/79391/
