0
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ, 04 травня 2020
Впродовж останніх кількох днів засобами масової інформації активно шириться «новина» про віднайдення нового документу, який має допомогти у проголошенні митрополита Андрея Шептицького Праведником народів світу. Насправді, мова йде про давно відомий історикам документ, що був опублікований ще 53 роки тому — Лист митрополита Андрея Шептицького до папи Пія XII від 29–31 серпня 1942 року. Отож, яким чином про цей документ заговорили тільки сьогодні та чому жодної «сенсації» у справі митрополита Андрея Шептицького не має допомагає розібратися священник Едмонтонської єпархії, церковний історик та архівний пошукач о. д-р. Атанасій МакВей.
Нещодавно німецький учений Губерт Вольф дав «спойлер» до інтерв’ю, в якому розповів про знайдені документи з ватиканських архівних колекцій 1939–1958 років, які були коротко відкриті минулого березня. Я сам мав можливість переглянути деякі нещодавно доступні файли до закриття Італії та Ватикану через карантин коронавірусу.
Зокрема, Вольф виділив пам’ятку, написану функціонером Ватикану, щодо прохання американського уряду допомогти підтвердити правдивість повідомлень про нацистський Голокост проти єврейського народу. У пам’ятці також згадуються паралельні доповіді греко-католицького архиєпископа Львівського, митрополита Андрея Шептицького.
В якості передумови Вольф наводив лист, який Андрей Шептицький написав папі Пію XII в серпні 1942 року. Він також висловив здогадки про історичне значення пам’ятки. Інші журналісти підхопили його зауваження та випустили кричущі та сенсаційні замітки, представляючи теорії Вольфа як переконливі факти. Ця «фейкова новина» зараз активно ширяє в українській пресі. Деякі репортери не посилаються на первісне інтерв’ю і подали інформацію про те, що нібито Вольф також стверджував, що виявив лист Шептицького 1942 року. Однак, це не так.
Маючи понад 20-річний досвід досліджень у різних колекціях Ватикану, я зазвичай помічаю, коли щось подається не так у замітках про ці архіви. Найяскравіше пояснення контексту історичної пам’ятки пропонує Маттео Луїджі Наполетано у своїй статті про те, як слід проводити дослідження серед нововідкритих файлів Ватикану (англійський переклад — не найкращий). Наполетано подає точну архівну цитату внутрішнього допису монсеньйора Анжело дель Аква від 3 жовтня 1942 року (Архів Державного Секретаріата, Відділ про надзвичайних церковних справ [AES], п’ятий архівний період, Extracta, Germania, справа [або опис?] 742, аркуш число 25). Пропоную тут український переклад:
«Безсумнівно, новина, що міститься в листі посла Тейлора, є дуже серйозною. Але виникає потреба встановити, чи вона відповідає істині, оскільки доволі легко перебільшити навіть у справі євреїв. На мою скромну думку, недостатньо ґрунтуватись на інформації, поданій руським католицьким митрополитом-архиєпископом Львівським та паном Мальвецці (навіть східняки не є прикладом щирості). Але якщо ми приймемо цю новину як правдиву, було б доцільно з великою розсудливістю узгодити це із паном Тіттманом, оскільки я також відчуваю щось політичне (якщо не суто політичне) в ініціативі американського уряду. Це призведе до розголосу у випадку підтвердження інформації Святим Престолом. І це може спричинити неприємні наслідки не тільки для Святого Престолу, але і для самих євреїв, які перебувають у руках німців, і які можуть зазнати посилення ненависних і варварських заходів, прийнятих проти них».
Інформація, подана «руським католицьким митрополитом-архиєпископом Львівським», стосується листа Шептицького, адресованого папі Пію XII від 29–31 серпня 1942 року. Замість нещодавнього відкриття сам документ був опублікований 53 роки тому у збірці Actes et Documents du Saint-Siège [ADSS], vol. 3/2, документ ч. 406, ст. 625–629. На сторінці 628 є фотографія однієї зі сторінок рукописного документа. Хороший англійський переклад цього листа доступний тут.
Лист 29–30 серпня 1942 року, мабуть, є найбільш інформативним із близько 30 листів, які Митрополит написав до Риму під час Другої світової війни. Більшість із них була адресована кардиналу Евжену Тіссерану, голові ватиканського відділу, відповідального за Східні Церкви (Священна Конгрегація Східної Церкви, як називалася вона тоді). Шептицький також звернувся близько 7-ома листами до папи Пія XII безпосередньо, а ще кілька інших — до папського державного секретаря, кардинала Луїджі Маґліоне. Митрополит також спілкувався з трьома іншими церковниками Риму: він надіслав 30 листів своєму єпископу-помічнику Іванові Бучкові, принаймні 4 — генеральному настоятелю єзуїтів та 3 — отцю Кирилу Королевському.
У наступних листах до владики Івана Бучка митрополит Андрей пояснив, чому раніше він не надав більш відвертої та детальної інформації. Коли його кур’єри були схоплені та заарештовані, Шептицький неохоче надсилав деталі, які можуть потрапити в чужі руки, «навіть у Рим». Це посилання з листа від 3 травня 1943 року, ймовірно, стосується перехоплення фашистськими агентами, які були об’єднані з режимом Гітлера. Це також може дати певне пояснення, чому лист Папі Римському від березня 1942 року ніколи не надсилався. Ймовірно, його було замінено більш детальним серпневим звітом, розісланим, коли був знайдений надійний кур’єр.
Посилання пам’ятки на те, що «східні католики (греко-католики та православні) не є прикладами в питаннях щирості» означає, що у чиновника, що займався курією, Анжело дель Аква, були певні сумніви щодо правдивості інформації митрополита. Чому це було? Хоча більшість запитів зосереджуються на розшифровці зауважень дель Аква щодо єврейських джерел, я пропоную коротке пояснення коментарів щодо Шептицького.
У папській бюрократії (Римська курія) існує ряд відокремлених відділів. Найвпливовішим є Державний секретаріат, голова якого є немовби прем’єр-міністром Папи Римського і модератором всієї куріальної системи. Іншим відділом є Конґреґація для Східних Церков або Східна Конґреґація, як вона була широко відома майже століття тому. Кожен відділ має різноманітний набір інформації та відмінний погляд на церковні справи, а також на питання, які впливають на Церкву ззовні. Кожен департамент піклується про вухо Папи і сподівається, що їх погляд переможе і стане Ватиканою лінією.
Одним із обов’язків Державного секретаріату є присутність у політичних питаннях та відносинах із суверенними структурами. Таким чином, він дотримується певної політичної точки зору. Східна Конґреґація стосується добробуту Східних Церков. І вона дотримується погляду на християнський схід. На початку ХХ століття Державний секретаріат спирався на такі джерела інформації, як посол Польщі та польсько-латинські ієрархи. Вони обоє представляли польський погляд, що протистояв Східним Церквам. Українці тоді не мали дипломатичного представника, який би представляв свої погляди у Ватикані. Тож не дивно, що Державний секретаріат дуже підозріло ставився до Андрея Шептицького. З іншого боку, Східна Конґреґація на чолі з вченим-сходознавцем Еженом Тіссераном розуміла і високо оцінила погляди та плани Шептицького.
Коли справа заходила про Андрея Шептицького, Пій XII брав до уваги рекомендації свого дипломатичного Секретаріату, але зазвичай приймав поради свого східного експерта Тіссерана. Це було явно щодо двох найулюбленіших проєктів Шептицького: призначення його наступника (Йосифа Сліпого) та створення екзархатів на територіях, де їх придушували чи перешкоджали антагоністичні цивільні уряди (особливо Росія та Польща). В обох випадках «Папа Пачеллі» схвалив проєкти львівського митрополита незважаючи на дипломатичні заперечення від свого Державного секретаріату.
Якщо Лист від серпня 1942 року нічого не говорить про те, що ми не знали протягом 50 років, є інші листи від Шептицького, ще не оприлюднені, які посилаються на ситуацію в Україні та Голокост. Нижче наведено уривок з листа до Тіссерана від 28 грудня 1942 року:
«Терор посилюється. За останні два місяці вони стратили у Львові, навіть без суду, понад 70 000 євреїв. […] Також тривають арешти. З дня на день стає зрозумілішим, що це спрямовано на анігіляцію всієї інтелігенції, як українців, так і поляків».
І ось ще один звіт із листа митрополита Андрея Шептицького до владики Бучка від 30 січня 1943 року:
«Чимраз більше доказів на те, що вони хотять нас цільком визнищити. Наприклад, настоятель німець німец котрогось з дольмерчів [богослова], що працює на Великій Україні, признався йому довірочно, що плян держави такий: лишити в цілій Україні тільки пів міліона людей. А на його питаннє „а що з рештою“ у відповідь почув: „та, то ясне…“ І воно стає дійсно з кожним днем ясніше. Полонених і робітників ставляють у таке положеннє, що яскраво виходить намір, щоб їх якнайбілше вигинуло. Старших людей в ріжних місцевощах запрашають зголоситися о запомогу, зголошуючих арештують і до години розстрілюють.… Так згинули арештовані раз всі діди з під сватоюрської церкви у Львові. По селах та місточках безнастанно людей розстрілюють, не тільки без ніякого суду, але без ніякої причини. Вязниця на Лонцького [Lącki] у Львові безнастанно наповняється і вирожнює, автами вивозять, щоб їх десь убити. В останніх днях арештований отець Ковч і говорять деяку священики з коломиїщини, це не справжене ще. У тюрмах або в таборах (найгірший в Авфшвіц, де з многими бандерівцями наш Дяків). Про долю Жидів знаєте, у Львові від двох місяців згинуло около 60 000. Не знаю, коли той лист пішлю. Нунцій [Орсеніґо] не прийме, може, мальтанський поїзд».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/80045/
