24
За останні кілька тижнів суспільство почуло сотню новин про діяльність церкви в час карантину. Хтось висвітлював лише «негативні» історії недотримання карантину, або поширення хвороби через священнослужителів. Поза увагою часто залишалося те, як створюються та провадяться сотні позитивних ініціатив соціального служіння: виготовлення засобів захисту, піклування про осіб з категорії ризику та провадження онлайн-зустрічей з підлітками, молоддю та інформування населення в цілому.
Виникає запитання: «Як стати частиною позитивних новин і ні в якому разі не негативних?» Протоєрей Андрій Нагірняк, заступник голови відділу соціального служіння УГКЦ, нещодавно на онлайн-зустрічі поділився своїми думками яких принципів варто дотримуватися священникам, здійснюючи соціальне служіння в час пандемії. Він розповів про 3 принципи, які варто взяти на озброєння, коли плануєш своє служіння в цей час: максимізацію захисту, потребу стати глибшими духовно та «проблема-виклик-можливості».
Нестача масок, рукавичок чи небажання одягати халат – автоматична причина, щоб не здійснювати служіння в цих умовах. Особливість COVID-19 в тому, що ви не завжди можете знати точно інфіковані ви, чи ні. Більше того, ви не знаєте як відреагує та перенесе захворювання ваш організм. Здійснюючи соціальне служіння нами рухає глибоке бажання допомогти, зарадити. Першим кроком, щоб зарадити — є потреба подбати про безпеку іншого та безпеку себе.
Безпека іншого полягає в тому, що той, кому ви служите, побачить свідоме та відповідальне ставлення до поширення пандемії. Миття рук, одягнені рукавички та маска – це те, що точно побачать люди довкола. Критично важливо подбати і про свою безпеку, бо завдяки цьому ви зможете продовжувати служити та допомагати іншим. Про це варто пам’ятати, коли ми розносимо продукти, коли починаємо шити маски чи готуємо їжу для соціальної кухні. Будь-яка «халатність» в цей час може коштувати дуже дорого – репутації Церкви, вашого служіння та вашої репутації. Більше того, вона може коштувати життя та здоров’я когось із людей.
Ваші громади багато часу проводять поруч з вами, беруть участь у Літургіях, молитвах та реколекціях. Все це є повноцінне та глибоке духовне життя. Проте, з часом настання пандемії – наша духовність почала піддаватися глибокій перевірці. Чи я боюся? Чим я керуюся, коли я починаю ранок з новин, а не з Божого слова? В цей час, люди як ніколи потребують духівника, людини, яка проведе через сумніви та страхи, зможе послужити молитвою чи просто послухати тебе в будь-який доступний спосіб.
Для священників – це можливість говорити з людьми ще більш глибоко, допомогти побачити і пізнати Христа у складних обставинах, стати провідником до Бога. Будь-яка створена група у Viber чи онлайн-зв’язок у Zoom – стане підбадьоренням та знаком того, що священник поруч, коли важко. Особливо, в цей час, коли люди самі переживають страх, втрачають роботу, їм критично важливо почути, що Господь поруч. Їм важливо знати, що Господеві – не все одно. Бо Христос і справді поруч! А священник стає своєрідним провідником, гідом на шляху зустрічі з живим Богом.
В обставинах, в яких ми насправді не знаємо як діяти, до і так величезної кількості щоденних викликів додались ще й виклики пандемії. Ми більше переживаємо, стаємо схильними до паніки та страху, з'являється більше питань, ніж відповідей. Проте, давайте спробуємо зупинитися та подивитися на загальносвітові практики. Все, що ми бачимо довкола, колись стало відповіддю на якусь проблему: електронні засоби, наші будинки, навіть форми служінь.
Варто лише зупинитися на мить та замість страху спробувати поміркувати креативно – а як можна вийти з цієї ситуації, а що може стати відповіддю на цю потребу? Саме громади, які вирішили не залишатися на першій стадії «проблема», а перейти до другої, змогли втілити такі ідеї як: вигадати акцію з пошиття масок, підтримати сім’ї у важких обставинах та створити цілі недільні школи у онлайн-форматі і т.п. Ми поширюємо їхні успіхи на свої сторінки у facebook, але самі продовжуємо жити на першій сходинці «проблема». Якщо вам важко щось вигадати, то спробуйте окреслити свої проблеми ще більш конкретніше, а потім зателефонувати, щоб обговорити їх з активними парафіянами. Можливо, саме у дискусії – ви знайдете відповіді.
І пам’ятайте, що це час нових викликів, на котрі варто знаходити нові відповіді. Ці відповіді стануть дороговказами, допоможуть подивитися на наше звичне життя в новий спосіб. Лише пам'ятайте, що будь-яке служіння повинно завжди здійснюватися, дбаючи про всі засоби особистого захисту та пам’ятаючи про важливу мету – підтримувати глибоке духовне життя.
Публікація здійснюється у партнерстві з Відділом розвитку громад Львівської освітньої фундації.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/80032/
