18
"Радіо Свобода", 5 березня 2020
Американський економіст українського походження Адріан Сливоцький – автор світових бестселерів із питань стратегічного управління «Чи є ваш бізнес цифровим?», «Зразки отримання прибутків», «Зона прибутку», «Міграція капіталу», а «Давид перемагає» вийшла спершу українською мовою, а не англійською. Фахівець сучасного менеджменту Адріан Сливоцький входить у перелік топових бізнес-консультантів. Він здобував освіту у Гарвардській юридичній школі та Гарвардській школі бізнесу, читає лекції в Українському католицькому університеті.
– Українці не вміють використовувати свій потенціал, говорив ще понад 100 років тому митрополит Греко-католицької церкви Андрей Шептицький, який зумів об’єднати українців у кооперативи і навчив їх підприємництву. А духовність, освіту, інтелект, продуктивність називав капіталом. Чи навчились українці використовувати свій потенціал? Чи засади митрополита, який вмів вести підприємницьку діяльність, досі актуальні?
– Українці починають використовувати свій потенціал. Назву кілька вартісних і важливих виявів. Перше, це розвиток аутсорсинг індустрії, яка сьогодні творить понад 100 тисяч високоякісних робочих місць. Це мале чудо, тому що ніхто не допомагав розвинути галузь, вона постала самотужки. Одна з основних засад митрополита Шептицького – це економічний розвиток знизу догори. Ця галузь допомогла багатьом молодим людям суттєво поліпшити свої технічні знання і навички, змусила їх вивчати англійську мову. Це один із важливих виявів цього потенціалу і його використання.
Друга галузь значно молодша, яка зростає і має навіть більший потенціал. В Україні система побудована так, щоб не допомагати стартапам – молодим технічним підприємствам. 9-11 років тому молоді люди розпочинали світового масштабу підприємства, їх є десятки, а ми потребуємо їх тисячі. І це є знову за засадами митрополита, бо ніхто не очікував зовнішній капітал і це економічний розвиток знизу догори. Наразі це невеликі двигуни економічного розвитку, з огляду на чисельність населення в Україні. Однак це показує важливі речі: духовність, освіту, інтелект, продуктивність. Що стартапи навчилися? Працювати за дуже низькі кошти, бо тут ринок ще не масштабний, те, що вони повинні діяти глобально, працювати в таких осередках, як у США, де є доступ до ідей, покупців і, коли буде потрібно, до капіталу. Тішусь, що молоді люди довели, що це є можливо.
Ще є третій вияв. За останні 15 років в Україні створився прошарок малих і середньомасштабних бізнесів – у виробництві, роздрібній торгівлі. Студенти надто мало знають про стартапи, ми всі мало знаємо і про цю групу середньомасштабних підприємств, але вона існує з ініціативи людей. Наше завдання – вивчити це і зрозуміти, прискорити цю еволюцію.
– Ваші книжки популярні серед українців. А «Давид перемагає: Дисципліна неспівмірної перемоги» спершу вийшла українською мовою і згодом очікуємо англійською. Чому так?
– Я вже кілька років тут працюю і навчаю студентів. Прошу всіх – вивчайте англійську мову досконало: писати, читати, розмовляти. Це дуже важко, але у цьому є колосальний успіх. Зростає число, тих, хто вивчає мову, вдосконалює її, але ми в перехідному періоді. Більшість усе ж ще не володіє добре англійською. Ця книжка написана для них. Я закликаю їх не лише вивчити англійську, але досконало нею володіти. Але це група від 16 до 30 років перебуває у перехідному етапі, їхнє знання англійською покращується, але їхня рідна мова українська і тому книжка написана українською мовою, щоб мотивувати їх вивчити англійську. Для мене найважливіша та частина суспільства, якій від 16 до 30-31 років, яка виросла у постсовєтський час і мислить по-іншому. Вони не бачать стільки бар’єрів, як інші.
Розмова з Адріаном Сливоцьким
– Ви кажете, що покладаєте надію на тих, кому 16-31 рік. Але маємо таку частину в українському суспільстві людей, яким поза 30 до 42-43 років, чиї батьки у 90-роках виїхали на заробітки за кордон і ці люди звикли, що їм мають допомогти фінансово батьки, що зобов’язані, десь звикли до слова «дай». Чи таке покоління може собі дати самостійно раду у сучасних викликах?
– Абсолютно. Це наслідок не лише український, але загалом совєтський. Якщо у США, Нью-Йорку зустрічаєш людей цього віку, що виростали у радянській системі, у них мислення однакове, як в українців, та інших народів.Чи можна цих людей залучити до цього економічного розвитку? Так. Чим більше зростає і поширюється ділянка аутсорсинг і стартапів, люди почнуть частіше запитувати себе, як вони можуть брати участь у цьому економічному процесі.Перший двигун творення середнього класу – це аутсорсинг, наступний – стартапи, третій – торгівля, тобто підприємства середнього рівня. Але чим швидше дві перші галузі будуть зростати, показувати, що ви можете виробити свої технологічні навички, вивчити англійську, навчитися продавати чи керувати проєктами, займатися маркетингом, тоді успіх притягатиме людей. Бо від того залежить ваше майбутнє.
У США 1, 1 мільйон студентів зі світу. З них третина – з Китаю, 180 тисяч – з Індії,Південна Корея , яка має населення на 15% більше, аніж Україна, відсилає у США 58 тисяч своїх молодих людей на навчання. А з України у США навчаються 1900 студентів. Чому я про це говорю? Це стратегія країн, які хочуть економічно піднятися. Є подвійна стратегія: навчаймося у найкращих університетах і екосистемах. 90% студентів повертаються. Бо не кожен може отримати візу на працю. 10% залишаються і це є дуже потрібна мережа для країни. Україна цього ще не використала. Стенфордський університет, Гарвардський,Університет Чикаго, Техніон та інші це не тільки університети, це екосистеми, які є побудовані і зорганізовані, щоб уможливити творення нових підприємств. Це найкращий, найшвидший і найбільш економний спосіб, щоб здобути знання і привезти сюди. А ті що залишаються, відіграють дуже важливу роль. Молода жінка з України закінчила Стенфордську бізнес-школу у 2001 році і створила маленьке підприємство. Сьогодні воно в Україні надає 900 високооплачуваних робочих місць у Львові, Києві, Одесі. Сьогодні в Сан-Франциско є близько 20 таких людей. А ми потребуємо кілька тисяч. Якщо це розвинути, то покоління, якому по 33-45 років побачить, де є потенціал, можливості для особистого і економічного зростання. Сьогодні у людей є запитання, до чого вони можуть долучитися ? Важке питання, але за 3-5 років це може ґрунтовно змінитись.
– Який образ України повинен транслюватись на Захід, Азію, Близький Схід для знаходження і налагодження партнерських відносин між інноваційними компаніями?
– Це частково вже почалося, але наразі це невеликий відсоток, який зростатиме. Якщо українську талановиту молодь відсилатимуть на навчання у світові кращі університети, тоді це буде природній наступний крок, тому що більшість студентів повертатимуться в Україну. Деякі залишаться, але між ними буде спілкування,десятки контактів. 15 років тому було значно менше взаємозв’язків між українськими підприємствами і глобальними, аніж сьогодні. Якщо існуватиме студентська мережа, то це означає доступ до професорів, ровесників, які також будуть творити бізнеси чи працюватимуть у великих компаніях, доступ до найновіших методологій і капіталу. Інші це вже створили – Китай, Індія, Сінгапур, Ізраїль. Українці мусять це розуміти і хотіти.
– Великі українські ІТ-компанії поволі переходять від аутстафінгових моделей (продаючи людиногодини), до продажу сервісів і експертизи, розвиваючи ту чи іншу доменну експертизу (як штучний інтелект, машинне навчання, чи технології для автономних автомобілів). Чи коректно вважати, що це те, чого очікує західний клієнт? Чи все ж таки варто націлюватися на розробку інноваційних продуктів?
– Західний клієнт чи східний, Китай, Японія, покупець хоче кожного року щось краще, тобто більше вартості від долара. Треба творити інноваційний товар, але паралельно з тим,потрібно еволюціонувати цю основну модель чи аутсорсинг,щоб вони з кожним роком ставали більш софістиковані (витончені – ред.) і додавали більшу вартість і це стається. Якщо це зробити і паралельно вкладати час і енергію у творення інноваційного товару, це шлях до успіху. Маленька пересторога. Індія відіслала 3 мільйона своїх найкращих талантів в аутсорсинг і це колосальний позитив для країн. Вони створили галузь, річний оборот якої понад 150 мільярдів доларів.
Для України є можливість працювати паралельно, розвивати ту галузь аутсорсинг, яка доказала якого рівня софістикованості вона може досягти і далі розвивається, і паралельно творити інноваційний товар.
– Чи може український бізнес повторити прорив китайської Didi, що вирішує у Китаї проблеми постійних заторів і перейняла на себе основну функцію громадських перевезень, чи швидше Uber, з диверсифікованим портфоліо і високою оцінкою на ринку? Чого бракує українським інноваторам?
– Люди питають, як знайти добру ідею. Багато є різних способів. Перший – подивіться на власний досвід. Uber почався з того, що два хлопці у Парижі пізно ввечері не могли знайти таксі. Так само почався Netflix, Amazon. Вони створили цікаву модель. Що створили Didi? Вони подивились на цю модель і запитали, чи можуть розвинути кращу. Водночас Шанхай не є Лондон, в Україні інша ситуація щодо транспорту. Два запитання: прекрасна модель чи можемо створити кращу? Чи наша ситуація така чи інша? Сьогодні Didi у Китаї має другу найбільшу інформаційну платформу після Alibaba.
З української перспективи треба подивитись на Uber і докорінно зрозуміти ті моделі, а також подивитись на Didi. І створити найкращу розв’язку для своєї ситуації. Це найкращий спосіб мислення.
– Як малий бізнес має діяти в Україні, коли посилюється олігархат?
– У багатьох країнах є така ситуація. Не так гостра, як тут. Це ризик і малі підприємства це розуміють, що ризики можуть бути від занепаду ринку, валютних проблем і вони налаштовують себе, що хочуть розвинути бізнес у цій країні, що багато чого вміють, але мусять забезпечити себе і діяти глобально. Друге, шукайте ті галузі економіки, де існують ще можливості. Думати глобально, діяти глобально і шукати ті галузі господарства, які не є монополізовані, заблоковані. Це важка річ, але потрібна, пов’язана з ширшою засадою.
Запитують, чи я повинен займатися, тим, що я знаю, чи займатися проблемами клієнта. У найближчому часі вигідніше робити те, що вмієш. Щоб бути успішним десятиліттями, треба починати з покупця, які є у покупця, замовника проблеми і зуміти зорганізувати ресурси і навички так, щоб це розв’язати. Найбільш успішні компанії розуміють, що починати слід із чогось, що добре вмієш робити, але мусиш виробити ту гнучкість, щоб слідкувати за розвитком клієнта, вміти притягнути до себе і своєї компанії ту технологію і вправності, що їм допоможуть.
– Про глобальну економічну кризу сьогодні говорить багато експертів. Виглядає на те, що вона неминуча у цьому році. Які джерела цієї кризи?
– Ми маємо сьогодні справу з біологічним вірусом. Але існують віруси технологічні. Те, що діється з коронавірусом, одного дня буде у цифрових мережах. Тому що світ не тільки більш глобальний, взаємопов’язаний, у деяких аспектах більш крихкий, що наочно бачимо за останні 6 тижнів.Бізнесмени мислять по-іншому, що криза завжди буде і несподіванка буде. У 2008 році можна було дуже чітко бачити, чому криза буде і якою за масштабами. Але люди не хотіли про це думати.
Сьогодні складніше знайти джерело наступної кризи. Є не тільки біологічні проблеми, але й фінансові. За останні 30 років, скільки було біржових крахів, крахів щодо валют, біологічних криз? Вони завжди будуть, ця подія відбувається що два-три роки і треба будувати свій бізнес, думаючи про те, як себе застрахувати. Є 9-10 років економічного циклу, то це є час підвищити резерви готівки, бо будуть 2-3 важкі роки. Біржа впала у 2001, 2008 роках і буде цього року падати. Серед стартапів був великий крах у 2000 роки, коли вклади впали на 80%. Це знову станеться. Це є таке, за чим маємо пильнувати. Є менші кризи, що два-три роки, є кризи по галузях що кілька років, загальні – 8-12 років. Парадокс у тому, що для 80% людей економічна криза – несподіванка. Чому? Ми не маємо амнезії, можемо подивитись на історію. Тому гнучкість і пружність у бізнесі – це одна з найважливіших рис, коли на десятиліття будуєте кампанію.
– Чи можна спрогнозувати, як ситуація з коронавірусом вплине на світову економіку?
– Про вірус знали наприкінці грудня, але не повідомили уряди інших країн, щоб можна було підготуватися і зменшити ризики. Уряди країн йдуть позаду вірусу, відстаючи на три тижні, замість того, щоб запобігти йому і бути готовими. Не було інформації, до сьогодні неготовність і несподіваний вибух у Кореї, Італії. Якщо це далі поширюватиметься, люди перестануть літати, поселятись у готелях, їхати на відпочинок і так далі, ланцюги постачальників будуть перервані і це будуть немислимі кошти.
Чи це буде виправлено? Так, але запізно. Це те, що можна запобігти, бо за долар платитимемо 50. Запобігти легше, аніж наздоганяти. Так, як ми маємо тепер.
– Зміна уряду в Україні. Нині мовиться, що Україні не уникнути серйозних економічних проблем, є дефіцит бюджету. Прогнози невтішні.
– Ситуація дуже погана і вона не полегшиться. До неї можна підходити у дусі «зволікання» і в дусі «надіємося на краще». Або можна підійти, реально оцінюючи ситуацію, яка перетвориться на катастрофу, якщо не будемо діяти рішуче і в такий спосіб, що це може створити біль у найближчому часі, але дасть Україні можливість здорового розвитку. Чи люди мають чітке розуміння цього, чи мають відвагу так зробити? Не знаю.
– Чи зрозуміло вам, куди сьогодні рухається Україна?
– Ні, мені незрозуміло, я не розумію. 12 місяців тому я запитував, що і як буде далі в Україні. Мені казали, що слід дати 9 місяців, щоб побачити. Але і 9 місяців тому важко було говорити на цю тему, не знаючи, яка програма української влади, що хочуть осягнути, у що вірять і не вірять. Дивлячись на ситуацію тоді, можна було зробити один висновок: або не віримо в ніщо, або віримо в імпровізацію без підготовки.
– Чому ви, людина, яка народжена у США, з американською освітою, відповідним статусом зберегли рідну мову своїх батьків – українську? Чому українська мова, традиції важливі для вас? Що вам це дає у житті?
– Люди, які живуть в Україні, можливо, їм важко зрозуміти унікальність своєї держави. Валуївський циркуляр і Емський указ, 33-й рік, 38-й рік, 60-роки, де в історії світу, окрім Ізраїлю, бачили групу людей, яку мали знищити, нейтралізувати, а сьогодні Оксана Забужко, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, прекрасна українська література. Як це можливо після всіх цих зусиль різних сторін це знищити? Перший великий прозаїком українським був Гоголь, писав російською. Чому? Тому що тоді ще не виникла українська мова міста. За менше аніж півстоліття Валер'ян Підмогильний пише «Місто». Підмогильний цією мовою міг висловити, що завгодно, незважаючи, що мова еволюціонувала пізніше, аніж інші. Не знаю, чи був в історії світу такий період 15-16 років, щоб за такий короткий час стався культурний вибух. Мало того, що українці існують, вони ще й борються.Незважаючи на всі наступи, живуть і відроджуються. Як можна не бути гордим, що належиш до української нації?
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/79187/
