18Передусім хочеться подякувати усій групі підписантів за приязну й плідну співпрацю. Має рацію о. Кирило Говорун, що цей документ «залишає зону комфорту конфесійного богослов’я». Я дуже високо ціную цю українську спробу спільно подумати над темою, яке не має конфесійної прив’язки і травмує нас усіх – я маю на увазі навальний наступ брехні.
Цей документ з’явився тому, що низка підписантів цього документу задалися кількома важливими запитаннями, з яких я виділю три:
1. Що коїться в цьому світі з правдою?
Мене особисто вразило одне речення пророка Єремії: «Жахливе й страшне сталось у цім краї. Пророки пророкують іменем неправди… Народ же мій це любить!» (Єр. 5:30–31). Ну ніби сказано про наш час! Бо якщо народ починає любити неправду, то під цей запит з’являються політичні лідери, які й несуть зло.
Хтось скаже: народ не винен – це політики баламутять його. Але насправді залежність прямо протилежна: політики прагнуть успіху, а їхній успіх можливий лише тоді, коли політики підігрують людським очікуванням. Ця закономірність діє на благо, якщо народ вірний духовним цінностям. Але якщо народ втрачає розуміння добра і зла і хоче бути обманутим, то брехливі політики обов’язково знайдуться.
Отже справжньою передумовою суспільного одужання є відновлення тієї одвічної ціннісної матриці, якю є Декалог і яка входить в ДНК людської цивілізації.
2. А що робити нам, християнам, коли ми бачимо, якою переможною є хода Облуди в цьому світі? Як витримати нам, коли усі неправдомовці торжествують?
У документі згадується, що тут може бути кілька відповідей. Одну начебто сформулював св. Августин: «Істина — як лев; не треба її захищати. Відпустіть її; вона захистить себе сама». Тобто, будьте спокійні: брехня врешті-решт розсипиться під вагою своїх власних вигадок.
Друга відповідь: брехню знищить Бог, і в документі подано чимало біблійних цитат на підтвердження цього.
Проте обидві відповіді не означають нашої пасивності. Я вже не раз згадував про мою улюблену метафору. Так, блискавка падає з неба. Але сповільнена зйомка показала, що перш ніж з’явиться головний стовбур блискавки з неба, має з’явитися невеликий стовбур із землі вгору, в який якраз і влучає згодом головна блискавка. Тобто людські зусилля мають значення. Тому в брехливому світі і мають знайтися свідки правди, щоб брехню було увиразнено. Це обов’язок християнина.
3. А як свідчити про правду?
Автори документу знайшли відповідь в Одкровенні св. Йоана Богослова: «І вони [брати наші] перемогли його [облудника] кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого до смерти» (Од. 12:11). Ці слова можна переформулювати іншою мовою, а саме: перемогу над сатаною можна здобути троякою «зброєю» – Христовим словом Правди, особистим свідченням і готовністю піти на жертву.
Зосереджуся на двох аспектах цієї формули перемоги.
Всі ми добре знаємо кінцівку відомої Ісусової фрази: «…І спізнаєте правду, і правда визволить вас». Але важливим є початок: «Коли ви перебуватимете в Моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8:31–32). Тобто передумовою пізнання правди є постійне звертання до Ісусового слова, бо лише так можна досягти визволення.
Далі, пізнавши правду, треба про неї свідчити. Висновок авторів документу: правду слід стверджувати мовою любові, бо лише тоді правда визволяє. Тобто християни мають вибирати не між тим, говорити правду чи ні, а між тим, як її говорити: з ненавистю до облудника чи з любові до правди.
До речі, про цю взаємозалежність правди і любові промовисто засвідчила цьогорічна Хресна дорога у Ватикані. Серед описаних там історій була історія несправедливо звинуваченого священика, який десять літ домагався правди – і переміг, тобто був виправданий. І це вивільнило його серце до любові до його кривдників. Тому і з’явився в нашому документі запис: «Брак любові творить простір для обману й брехні, які унеможливлюють порозуміння. І навпаки – блокування чи ігнорування правди не дає вивільнитися любові, яка веде до прощення. В обох випадках неможливим стає справжнє примирення».
Згадаймо і третю передумову успішної боротьби з брехнею: пізнавши правду і даючи їй своє свідчення, треба бути готовим до саможертви. Бо свідчення про правду веде не до царських палат, а через особисту Голготу до Царства Небесного. Але цю формулу успіху ніяк не можуть зрозуміти ті, що женуться за славою і високими постами. Бо їхній життєвий успіх – прямо протилежний.
На завершення хочу згадати про нинішній «час сатани», коли облуда й цинічне знущання над правдою, здавалося б, безкарно торжествують. Саме в нинішній пасхальний час ми маємо згадати про інший «час сатани», коли Зло на короткий час отримало владу навіть над Сином Божим. Розбіглися в страхові апостоли, зреклися навіть найвірніші. Здавалося б, кінець – а виявилося, що це був початок. До цього висновку і підводять нас дивні слова ап. Павла, які містять у собі велику надію: «А де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5:20).
Отож не впадаймо у відчай, що зло начебто таке всесильне. Як сказано у документі, «за теперішнім розгульним «часом Сатани» стоїть творення Богом у якомусь невидимому місці нової розгадки для світу — нової, тобто відродженої, правди, яка стає основою нового порядку. Наше завдання як християн — узяти в цьому творенні посильну участь».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/79994/
