0
«Царює пекло над родом людським, але не вічно». Ці слова 6-ї пісні Канону Великої Суботи звучать напередодні Великодня. І, мабуть ще ніколи вони не були настільки повсюдно відчутні в новітній історії, причому, в рівній мірі для віруючих і невіруючих. Ми стали свідками того, як нинішня епідемія фактично «поховала» світ, не тільки фізично, закриваючи людей в обмеженому просторі, але і обриваючи мільярди людських планів , і руйнуючи долі людей. Скільки зустрічей не відбулося, і відносин, що згасли чи навіть не почалися! Скільки людей не отримали або втратили роботу! Хтось не зміг дістатися додому, і знаходиться далеко від своїх близьких або на самоті закритий у маленькій кімнаті. А скільки людей, що, не звикнувши до обмежень і не витримавши відчаю, впадуть в депресію, зійдуть з розуму чи навіть накладуть на себе руки… І зараз, кажучи словами пророка Ісаї, «розширило пекло пожадливість свою і безмірно розкрило свою пащу» (Iс. 5:14), готуючись поглинути людські душі. Ось воно, явне царство пекла, де зникли радість й надія, а на зміну їм прийшли байдужість і розпач, а дні вже не відрізняються один від одного.
Але відбувається несподіване: в такий ад-шеол, в безодню мороку і відчаю спускається Христос і руйнує темряву (1 Пет. 3:19). «Я – Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, не залишався у темряві», - говорить Спаситель (Ів. 12:46) і виводить з темряви одного, другого, третього… - будь-кого, хто бажає побачити світло. Ці красиві слова повторюються, і ми вже звикли до них. Але яким чином ця перемога світла відбувається в реальному житті? Гадаю, що відповідь двояка.
По-перше, варто згадати, що в Євангелії (Благій вісті) світло нерозривно пов'язаний з життям і радістю. Кожне з цих слів повторюється в Новому Завіті понад півсотні разів. І Євангеліє закликає всіх нас до радості. Згадаймо, що й першим закликом Христа після воскресіння був заклик до радості: «І ось, Ісус зустрів їх і сказав: "Радійте!"» (Мт. 28:9). Думаю, що порятунком для кожного в цей складний період стане бажання відгукнутися на цей заклик, розгледіти Світло і навчитися бачити радість в тому, що ми звикли не помічати, сприймаючи як належне: дорогих людей і улюблених тварин – поруч або ж в онлайн досяжності, наявність житла і роботи, світло з вікна і чудову погоду, можливість читати і слухати, можливість побути в тиші, доброту і щирість людей, які нам нічого не винні і від яких ми ніяк не залежимо. Зрештою, як добре, що карантин відбувається в період онлайн технологій – саме того прогресу, який прийнято таврувати. Навчитися радіти не тому, що порівняно з кимось у нас все добре (це завжди так), але просто навчитися цінувати світло, яке приходить в наше життя через обставини, людей, тварин і будь-які співпадіння. І не тільки побачити це світло, але, згадавши заклик Христа «Ви – світло світу» (Мт. 5:14), самим стати світлом, яке осяює все навколо з допомогою Божою: підтримувати інших, говорити правду і викривати брехню. Тоді й ми самі зможемо стати співучасниками перемоги Христової і разом вигукнути: «Пекло засмутилося, бо втратило силу. Засмутилося, бо стало осміяним!». Щиро бажаю, щоби ця винайдена здатність не тільки допомогла кожному благополучно пережити нинішню кризу, а й допомагала у майбутньому.
По-друге, ми пам'ятаємо євангельські слова «І світло в темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ів. 1:5). Згідно богословської інтерпретації, мова тут також йде про інтелектуальну неспроможність темряви осягнути світло. «Світло дня незмірно перевершує. Адже слідом за днем ніч настає, але ніяке зло не здолає мудрість» (Прем. 7:29-30). В цьому є нагадування про те, що Церква покликана нести світло не стільки лампадами і вогнями, скільки навчаючи людей самим ставати світлом, і вже точно не загашати його всіма способами. Навчити людей мислити самостійно, мислити критично і користуватися своєю свободою, як даром, а не кидати її разом з талантами під ноги усіляких «авторитетам» якими б вони не були.
Саме мудрість стає інструментом торжества правди і допомагає стати світлом самим людям. Тижні карантину явили прекрасну ілюстрацію цього. Проявили як темряву, так і світло в самій Церкві. Повторення трафаретів, підміна ними реальності і сліпий «послух» зробили багатьох не тільки жертвами, але і перетворили їх в реальних співучасників злочинів. На жаль, ніякі посилання на благочестиві наміри не здатні перетворити беззаконня і зло в добро, як не здатні вони повернути здоров'я і життя людей. Не стануть ці посилання і виправданням і в день Суду: «Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи! Господи! хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:22). В той же час, здатність самостійно мислити і сумніватися виявилася рятівною для дуже багатьох, захистила їх від зла та допомогла зберегти здоров'я і життя близьких. Микола Бердяєв колись прекрасно визначив смиренність як «розкриття душі для реальності, не самознищення людської волі, а просвітлення і вільне підпорядкування її істині». Неймовірно влучне євангельське визначення!
Нехай же світло Христове проникає в життя кожного з нас – через наші думки і відкриття, обставини і людей, нехай навіть все це здається нам випадковим. Нехай у всіх нас буде достатньо мудрості, щоби помічати це світло і вистачає бажання самим ставати світлом для інших, освітлюючи світ навколо нас, розрізняючи правд від брехні, в якому «одязі» не були вбрані. Нехай кожен день незмінно дарує нам радість і робить нас кращими, допомагаючи виявляти і примножувати наші таланти у даній Богом свободі. І нехай в серці кожного з нас незмінно буде радість про Воскресіння нашого Друга і Спасителя! 🙂
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/79820/
