3
Під час карантину переважна більшість шкіл України перейшли в дистанційний формат. У когось він обмежується переліком сторінок і параграфів підручників у батьківському вайбері, а в когось налагоджене повноцінне онлайн навчання: учителі викладають новий матеріал, опитують учнів, спілкуються на різні теми, проводять тестування і контрольні. А як щодо недільних шкіл при церквах? Швидко опанували новий формат вчителі й учні недільної школи «Чадо» при Михайлівському Золотоверхому монастирі. Уже відбулося три таких онлайн-уроки.
«Ми вчимося на ходу», — пояснює завуч цієї недільної школи, заступник голови Синодального управління ПЦУ з питань катехизації і недільних шкіл Наталя Ващенко.
Пані Наталя є авторкою багаторівневої програми недільної школи «Чадо Боже» та працює над створенням Мережі недільних шкіл ПЦУ. Каже, що усвідомила, що особисто хоче займатися з дітьми, ще під час Помаранчевої революції. Саме тоді були перші спроби загальної екуменічної молитви у важкі часи для країни. Відтоді вона, інженер за освітою і дбайлива мама, багато спілкувалася зі священством та вчилася, закінчила трирічні катехитичні курси при Києво-Печерській Лаврі та факультет релігієзнавства в Національному педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова.
— Пані Наталю, як з’явилася ідея проводити заняття недільної школи онлайн?
— Ми пропустили кілька занять. Але зрозуміли, що переривання навчального процесу в період бурхливого розвитку особистостей — дуже ризиковано. Діти переключаться на щось інше і їх доведеться знову повертати. Оскільки світ зваблює наших дітей дуже активно найрізноманітнішими заохоченнями, то навіть за умови постійних занять буває важко втримати дитину. Тому ми вирішили, що заняття слід обов’язково продовжувати, тепер онлайн. А чому ні? Наші батьки вже давно у вайбері, там величезна група – 200 осіб. Комп’ютери є сьогодні в усіх наших учнів. Ми швидко оволоділи онлайн-платформою Zoom і продовжили заняття як з дітьми, так і з батьками.
— У цьому процесі, певне, є як плюси, так і мінуси?
— Плюси такі. По-перше, навчання триває, попри обмеження в пересуванні і зустрічах. По-друге, в заняттях можуть узяти участь ті, які захворіли чи проспали. Мінус у тому, що духовні бесіди складно проводити без живого контакту. Важливо бачити очі дітей, миттєву реакцію. Коли ми збиралися у класах, це була гаряча дискусія. А зараз багато хто ховається за лаштунками. На це впливає пандемія всепланетарного масштабу – залежність від гаджетів. Навіть у класі, перш ніж почати заняття, доводиться докласти зусиль, аби відірвати дітей від мобільних телефонів. А коли викладач далеко перед своїм комп’ютером, а діти самі вдома, то часто роблять вибір на користь мобільника, а не уроку.
Також мінус – це втомлюваність дітей від онлайн-уроків. Наш відеоурок у неділю, а з понеділка по п’ятницю діти сидять у своїх загальноосвітніх, а в багатьох ще онлайн-музика чи малювання. Ми їх таким чином ще більше приковуємо до екранів. Ще один мінус – ми не можемо ставити наші театральні постановки. А в нас були такі плани! Наразі загадуємо дітям щотижня переглянути фільм і потім обговорюємо.
— Розкажіть, будь ласка, власне про вашу недільну школу.
— Програма школи викладена у вільний доступ на сайті «Чадо Боже». Матеріали уроків можна попередньо закачати, або ж запускати онлайн. За програмою «Чадо» розроблені сім рівнів: «Ясла», «Малятко» та чотири класи початкової школи. До курсів «Закон Божий» 1 та 2 класу підготовлено та видано підручники, готуються до друку наступні. Рівні містять по 30 уроків, кожен з яких проілюстровано презентацією і має тест для перевірки засвоєння матеріалу попереднього уроку. До уроків підібрані мультфільми та розмальовки.
Ми започаткували також школу для підлітків від 12 до 18 років. Зазначу, що, якщо менших дітей приводять батьки, то підлітки вже ходять самостійно. І їх мотивацію потрібно постійно підтримувати. Тому щоразу в нас є бесіда зі священником на актуальні для підлітків теми, що зачіпають проблеми дорослішання. А також перегляд фільмів. Ми підбираємо художні стрічки, в яких піднімаються моральні питання. Діти переживають разом з героями різні життєві події, приміряють на себе ролі, характери, вчинки героїв у різних ситуаціях. І ми обговорюємо – а як діяти в таких ситуаціях по-християнськи?
На сайті «Чадо» організована також система оцінювання і заохочування учнів із нагородами і призами, є учнівський, вчительський, батьківський і священицький форуми.
— Яка, на Вашу думку, мета будь-якої недільної школи? Яку роль вона відіграє і в церкві, і загалом для суспільства?
— Мета – привести дитину до Бога і познайомити з Христом. В тому сенсі, як це робили мами 2000 років тому, коли підводили своїх дітей до Нього, щоб Він благословив їх Своєю рукою. Завдяки перебування в такій школі дитина може відчути присутність живого Христа у своєму житті. Близько-близько. Не просто завчити відповіді на певні питання, а в присутності Божій почати змінюватися. Для цього мало просто «займати дітей», аби вони були «при Церкві». Треба намагатися розкрити перед ними ту картину життя Ісуса Христа, яка стане для них свідоцтвом не легенди, не переказу чи казки, а правди життя. Щоб дитина відчула Його як свого найближчого друга і потім спілкувалася з Ним уже без учителів.
Є ще один аспект. Проти нас розпочала віроломну війну потужна держава-агресор. Її збройна міць в рази перевищує нашу. Щоб встояти та перемогти, у нас є єдиний шанс – взяти собі у союзники навіть не Європу чи Америку, а Господа Бога, стати Давидом проти Голіафа і перемогти силою духу. Але для цього народ має бути духовно освіченим, керуватися Божими законами для організації суспільного устрою, застосовувати уроки Священної Історії до свого політичного буття.
— Утім часом бачимо, як у недільних школах пропонуються розмальовки, майстер-класи, заучування текстів молитов, заповідей – що теж, звісно, потрібно. Я навіть спостерігала в одній зі шкіл, як дітей навчали «бити поклони». Але при цьому дітям не пояснюють, як жити й чинити християнину поза межами церковної будівлі…
— А це ж найголовніше. Недільна школа має бути школою життя. На наших заняттях ми не просто розповідаємо про певні епізоди з життя Христа чи святих. Це для нас основа, щоб ми відштовхнулися від цього прикладу, еталону – і почали мову про наш світ, наше сучасне життя. Потрібно поєднати духовну науку з особистим життям кожної дитини. Це можна зробити на власному прикладі і на прикладі видатних осіб. Як бути християнином у будь-якій сфері – чи то медиком, чи бізнесменом, чи політиком? Ці питання ми намагаємося піднімати і з маленькими, а особливо з підлітками, які вже відчувають себе на порозі самостійного життя, важливого вибору: ким бути і як жити. І, між іншим, у цьому надзвичайно допомагають фільми, про які говорилося вище. Бо на екрані бачимо людей різних професій, у різних ситуаціях.
Ми намагалися зробити програму школи всеохопною. Де Закон Божий – це наріжний камінь для всіх сфер діяльності людини. Зокрема, творчості, як однієї з Божих властивостей у нас. Важливо знайомити дітей з видатними постатями культури. Із художниками та їхніми творами, композиторами і класичною музикою. Ми таким чином вчимо їх бачити красу. Дуже важливо її бачити, сприймати і дякувати Богові за неї. Цього також потрібно навчати. Це та закваска, що формує особистість. Якщо ми дітям цього не даємо, то чого ж ми потім від них очікуємо? Чому нарікаємо, що вони не такі, як нам хотілося б? Отже, дітям треба давати все найкраще.
— Ви започаткували ще цікавий курс — «Великі про вічне». Яка його мета?
— Це додатковий курс для дітей від 10 років. На кожному уроці розповідаємо про котрусь видатну особистість, яка своїм життям зробила своє «Я» безсмертним. Хтось сповідував християнство, а хтось просто свідчив про те, що «Хтось» є над нами. Цитати всесвітньовідомих людей, скажімо, Ейнштейна, Ньютона, для дітей є дуже цінними. Ми на прикладі конкретної людини показуємо, чому варто присвячувати життя, щоб твоє ім’я стало твоєю нагородою. Це важливо, бо зараз дітям часто не вказують шлях, мовляв, вони з віком самі розберуться. Але це не так. Їм потрібні орієнтири і позитивні, високі приклади.
— Загальноосвітня школа не дає цього. Діти в багатьох українських інтелігентних родинах часом нічого не знають про вчення Христа. Більше того – їх свідомо від цього «оберігають», як від «мракобісся».
— Якраз для того й потрібні недільні школи, щоб сіяти зерно, про яке говорив Христос у своїй притчі, у благодатну землю. Дитина – це той найкращий ґрунт, коли зерно, яке сіється, радше за все, проросте. Те, що проживається в дитинстві, залишає найглибший слід. І стає фундаментом для світогляду, життєвих принципів, цінностей. Утім часом можна почути, що до Церкви можна прийти і в дорослому віці. Так, можна. Але це вже буде твердий ґрунт, який треба розбивати. Інколи й такими подіями, які зараз відбуваються.
Ми у світському житті беремося розвивати маля буквально з пелюшок. Віддаємо в різні клуби раннього розвитку. А чому духовна освіта має відрізнятися? Це ж найвища філософія життя. І це поступовий процес, який має починатися в той час, коли дитинка починає вивчати світ. Це має стати для дитини нормою. Вона має розуміти, що це норма – коли є я, ближні і Бог. Якщо з дитинства йти до Бога – це найприродніший шлях. А якщо цей час прогавити, людина може так і не прийти до Нього. Це насправді питання спасіння людини, життя і смерті. І можна навіть сказати, що це важливіше, ніж навчання в загальноосвітній школі.
— Ви презентували програму «Чадо Боже» в різних містах України на круглих столах, конференціях – в столиці, Острозі, Львові, Тернополі. Певно по Україні є недільні школи, які також мають багатий досвід. Створюють з дітьми свої мультфільми, ставлять вистави, пишуть гарні пісні. Чи ви пробували об’єднати цей досвід?
— Кілька років тому ми започаткували Мережу недільних шкіл України. Проте для залучення багатьох потрібен певний час. Церква зазвичай традиційна, вона не поспішає щось змінювати у звичному. Має прийти розуміння, що розрізнені хаотичні спроби щось покращити в рамках своєї парафії не дадуть відчутного результату в масштабах цілої держави. Натомість освітня сфера Церкви, праця задля дітей у змозі об’єднати парафії у єдиний живий організм, що розвивається.
Наразі мережа об’єднує 40 шкіл з Києва та області, з Волині, Івано-Франківщини, Житомирщини, Львівщини, Рівненщини, Сумщини, Черкащини тощо. Технічно наш ресурс «Чадо» придатний для всіх недільних шкіл мережі і є спільною точкою дотику, і особистим кабінетом кожної окремої школи. Школа може також викладати в загальний доступ свої набутки, створювати власні фотогалереї, викладати відео та розробки занять, тексти пісень з нотами та багато іншого.
— Чи ви вивчали закордонний досвід християнських недільних шкіл? Як діаспори, так і загалом, світовий?
— Цей досвід ми, на жаль, спеціально не вивчали. Хоча це дуже потрібно. Наша мережа зовсім не має бути обмежена Україною. Було б добре, щоб до неї приєдналися недільні школи при українських церквах у різних країнах світу. Масштабного вивчення досвіду інших країн поки що бракує. З нами ділився досвідом педагог з Італії Франко Нембріні, який заснував християнську школу, він прочитав лекцію у стінах Міністерства освіти. У Михайлівському соборі на семінарі щодо недільних шкіл виступав доктор богослів'я зі Швеції Еладжа Морган. Але це точкові зустрічі. Ми, хто цим займаємося, обмежені в часі. Ми всі працюємо на своїх роботах. Це одна з причин, чому не вдається дуже швидко розвивати мережу недільних шкіл.
— Сайт «Чадо» зручно структурований. Але вражає, що чимало відеоматеріалів – російськомовні. Бракує україномовних, чи вони не настільки якісні?
— Бракує. Довгий час усе було зросійщено. А за період незалежності виникає багато різних проблем і питання забезпечення моральної освіти дітей не стоїть на першому місці, та розвивається не настільки стрімко, як того хотілося б. Натомість у Радянському Союзі, в який входила і Україна раніше, було створено багато мультфільмів та фільмів, які не просто розважають дітей, а виховують. Звісно, потрібно стимулювати, підганяти, всіляко сприяти тим, хто має стосунок до дитячої продукції. Також потрібно перекладати дитячі матеріали з інших мов. Ми просимо батьків та усіх інших допомагати нам у цьому.
— Є українські християнські письменники, митці, композитори. Видавництво «Братське» видало християнські читанки на весь рік. У греко-католицькому видавництві «Свічадо» та в протестантських видавництвах України, приміром, «Смірна», виходить чимало як класики, так і сучасної християнської літератури, як питомо української, так і перекладної. Наші греко-католики розробляють потужні освітні ресурси, створюють мультфільми та викладають в інтернет…
— Є також багато якісних протестантських мультфільмів, ми їх використовуємо. Ще в час Помаранчевої революції, а потім в час Революції гідності ми так наглядно, очевидно зблизилися Церквами. У нас була спільна молитва і спільна справа. До того ж, я завжди вважала, що саме дитячим питанням можна найкращим чином зблизити Церкви. Тому що коли ми говоримо з дітьми, то торкаємося найголовнішого – Ісуса Христа, добра, моралі, цінностей. І майже не зачіпаємо якихось богословських нюансів, які, власне, розділяють. А братнє, християнське зближення – це якраз те, чого чекає від нас Господь: «По тому я пізнаю, що ви мої учні, що ви любитимете одне одного».
— Чи реально створити міжцерковний ресурс, загальнодоступну базу матеріалів для керівників дитячих недільних шкіл, де будуть представлені матеріали Церков Київської традиції – ПЦУ та УГКЦ, а також українських протестантів?
— Цілком реально і потрібно. Маємо пам’ятати, що перемагають не армії, а свящеyники і вчителі. І для перемоги нам потрібно об’єднатися. Утім коли ми почали працювати над сайтом «Чадо», то запрошували долучатися недільні школи, поширили по церквах спеціальне звернення. Нам багато хто говорив, що в них уже є свої сайти, і їм цього достатньо. До того ж, над сайтами працюють зазвичай волонтери. Їм і свої ресурси не так просто наповнювати. Відтак, потрібна спільна платформа, з добре продуманою структурою, з участю Церков на найвищому рівні, де можна буде давати посилання на все краще, що є на сайтах різних парафій та Церков.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/79710/
