3Iнновації як стратегічний виклик
Хоча церква за дві тисячі років зарекомендувала себе як організація з неймовірним потенціалом розвитку, оновлення сьогодні для неї є викликом. Які можливості Церкви в галузі інновацій? Що вона вкладає в інновації та в що вона повинна інвестувати?
Інновація буквально означає "впровадження чогось нового" або "оновлення". В економіко-організаційному контексті термін означає комплексні зміни, які супроводжуються технічними, соціальними та економічними змінами. Інновації - це активний процес, нове має бути відкритим або винайденим, вони повинно впроваджуватися, використовуватися, застосовуватися та організаційно закріплюватися. З іншого боку, його важливість у біології очевидна: організми можуть виживати в довгостроковій перспективі лише, якщо вони адаптуються до змін свого середовища в розумні терміни. Теорія еволюції описує механізм цього процесу адаптації як взаємодію "мутації" та "відбору". В той час коли мутація позначає спонтанні відхилення генетичної інформації (ДНК) в статевих клітинах, відбір є протилежний: якщо нові ознаки дадуть перевагу організмам у протистоянні з екологічними вимогами, то вони будуть переважати. Інакше вони будуть розібрані.
Те саме відбувається, коли люди навчаються. Оптимальне навчання відбувається тоді, коли навчальна інформація має достатній ступінь інновації.
Якщо відхилення занадто велике, то інформація стає неактуальною, якщо воно занадто мале, то вона асимілюється і також залишається без наслідків. Щойно здобуті знання повинні на практиці довести свою актуальність для діяльності. Таким чином, їх валідація здійснюється на основі досвіду шляхом вибору гіпотез, породжених з нього.
Загалом, застосовується наступне: Розвиток соціальних систем вимагає створення відмінностей, тобто диференціації. Якщо існуючі шаблони та процедури перериваються, можуть появитися альтернативні варіанти дій. Це єдиний спосіб генерувати новий досвід, який дозволяє краще адаптуватися. Інновація завжди носить експериментальний характер і починається в полях. З системної точки зору, це відбувається знизу та ззовні.
Iнновації в Церкві – протиріччя?
Щоб зберегти майбутнє відкритим в дуже динамічному середовищі, Церква потребує правильного розуміння та практики інновацій. Однак реальність інша. Церква була запрограмована на максимальну стабільність протягом десятиліть. Відрізнятися не бажано, відхилення санкціонуються. Навряд чи що-небудь вкладається в інновації.
Отже, інноваційних знань є замало і практично відсутня практика інновацій. Навіть більше: парадигми реформ останніх десятиліть по суті мають на меті зберегти церкву в її сьогоднішній соціальній формі, з її рольовою архітектурою та її «продуктовим асортиментом» у часі.
Навіть за оптимальних умов церква, в силу своєї історії, розміру та складності, потребує багато часу та енергії, щоб вона могла стабільно рухатись в умовах, які потребують максимальної гнучкості та інновацій. Набагато більш серйозним є питання про те, чи є взагалі теологічно можливими інновації в церкві і в якій мірі вони допустимі. Тут думки різняться.
З Ісусом Христом одкровення Боже в історії завершено. Воно буде завершено з другим пришестям Господа наприкінці днів. У той же час Ісус дав учням перед Своєю смертю завдання поширити Добру звістку про любов Бога до всіх людей (Мт. 28, 20). Вони роблять це, заново винаходячи послання - експериментально - диференційовано відповідно кожній мові і культурі.
В документах Другого Ватиканського Собору цей момент зрозумілий: Церква, як «eclesia semper reformanda» (LG 8), покликана постійно розмірковувати, повертатися назад і реформуватися, щоб залишатися відкритою на своє майбутнє, Боже майбутнє у зміненому світі. Вона в той же час свята і завжди потребує очищення, вона завжди йде по шляху покаяння і оновлення" (LG 8).
Інновації є стратегічним викликом для Церкви двома способами. Це, безперечно, повинно бути зроблено з великим наголосом та значним використанням ресурсів для того, щоб стати «сполучною ланкою». З іншого боку, вона повинна бути розміщена в біблійно-богословському контексті та виправдана, щоб підтримувати зв’язок із походженням та центром, Ісусом Христом. Тільки якщо Церква постійно оновлює себе і говорить про Бога в цьому сенсі, вона може виконати місію та гарантувати те, що Папа Іван XXIII мав на увазі під "aggiornamento": актуалізацію і, таким чином, збереження Благовісті в мінливі часи. Для цього обіцяна нам допомога Духа.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/80398/
