Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

20.02.2020 9:59 3

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Іван Матковський

«Українська правда», 18 лютого 2020

Слід зауважити, що геройський чин братів Шептицьких у порятунку євреїв під час Другої світової війни не був чисто ситуативним: йому передували давні глибокі взаємини з представниками юдейської культури. Окрім того, почуття відповідальності духовного пастиря, сповідуване братами, поширювалося на всіх без винятку людей різного віросповідання й походження.

У час першої більшовицької окупації, Андрей Шептицький налагоджує добрі контакти з Кальманом Хамейдесом, Великим Рабином Катовіц, який потрапив до Львова після німецької агресії на Польщу.

Рабин Кальман Хамейдес із дружиною Гертрудою. Їхніх двох синів Леона і Цві Барнеа під час Голокосту врятують брати Шептицькі. Фото із архіву The Ghetto Fighters' House Museum, Ізраїль

Рабин Хамейдес пізніше загине в гетто, а брати Шептицькі врятують двох його синів. Однак, про порятунок Митрополита Андрея вже у 1941 році проситиме інший радин — Єзекіїль Левін.

Рабин Єзекіїль Левін 1-го липня 1941 року, після захоплення Львова німецькою армією, одягнув ритуальний одяг, який використовувався під час похоронних урочистостей, і вийшов зі свого помешкання, щоби зустрітися з Митрополитом Шептицьким і просити захисту для євреїв Львова.

У Шептицьких ребе Єзекіїль зустрів іншого рабина — Лілієнфельда із Підгайців, який був не тільки давнім приятелем родини Шептицьких, але й бізнесовим партнером Львівської митрополичої курії.

Ще перед Першою світовою війною він орендував млин, який належав пізніше до студитського монастиря. Коли в часі війни згоріло все село і млин, ребе Лілієнфельд вклав у його відновлення свою велику інвестицію, закупивши у Німеччині необхідні машини й матеріяли. Крім виконання своєї основної функції, млин виробляв також електричну енергію, якою освітлювалили монастир.

Про перебіг подій знаємо із спогадів врятованого Шептицькими Курта, син рабина Левіна, який зранку переклав йому з польської українською текст звернення до Львівського митрополита. Завдяки цьому сам текст звернення дійшов до наших днів:

Прийшов я до Пана, Ексцеленціє, від імени єврейської громади Львова і майже півмільйонної спільноти євреїв, які мешкають на теренах Західної Укаїни. Свого часу висловився Ти: "Я є приятелем євреїв". Завжди Ти підкреслював своє прихильне ставлення до нас.

Прошу, аби зараз, у хвилі страшної небезпеки, Ексцеленція дав доказ своєї приязні, впливаючи на збурені маси, які розпочали погром. Прошу про порятунок для сотень тисяч євреїв. А всемогутній і всевідаючий Бог у сто раз більше Ексцеленції це винагородить.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІРабин синагоги Темпль Єзекіїль Левін, великий приятель братів Шептицьких. Загинув на початку липня 1941 року. Рік пізніше нацистами буде підірвана синагога Темпль. У Львівському гетто загинуть його дружина і найменший син. Двох старших синів – Курта і Натана – врятують брати Шептицькі

Про офіційну позицію Митрополита Шептицького щодо єврейського питання як представника Католицької Церкви, а не тільки людини доброї волі, і про те, що ця позиція була унікальною, довідуємось із розмови між Галицьким владикою і ще одним рабином —Давидом Кахане, врятованим Шептицькими під час Шоа:

Митрополит на хвилину замислився, а потім сказав: "Мені хотілося б відповісти на ваше запитання у світлі теперішнього становища народу Ізраїлю. Ви повинні знати, що церква виражає людяне, дружнє ставлення до єврейського народу. Офіційна церква різко й рішуче засуджує нападки на євреїв.

Ми проти звірств, учинених нацистами, і зробимо все можливе, щоб обвинуватити їх у нелюдськості й святотатстві. Пастирське послання німецького кардинала Фаулхабера, як і моє власне пастирське послання в листопаді 1942 року, є незаперечним доказом позиції церкви стосовно нацизму і його ставлення до єврейського питання.

Публікація мого пастирського послання була пов'язана з рядом труднощів, воно кілька разів піддавалося цензурі. Нещодавно мене відвідала офіційна делегація міністерства закордонних справ Німеччини. Я відкрито засудив їхні дії та заявив протест проти жорстокого, звірячого ставлення до євреїв.

Ми, як людські створіння, зобов'язані заявити свій протест і найсуворішим чином засудити переслідування євреїв та всі види расової дискримінації.

Я знаю, що християнський світ сторіччями вчиняв гріх проти євреїв. Мене це пригнічує, глибоко пригнічує, і я роблю все можливе, щоби протистояти смертельному гріху переслідування євреїв. Саме на цьому я робив наголос у своєму листі до Гіммлера.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Рабин Давід Кахане із дружиною Нехамою та дочками Рут Кагане-Геєр та Яель.Це була одна із чотирьох повноцінних єврейських сімей, яка врятувалася у Львові в часи Шоа завдяки старанням братів Шептицьких

Перш ніж представимо коротко дії братів Шептицьких, спрямовані на порятунок євреїв, прагнемо подати читачеві фрагменти кількох документів, які вийшли з-під пера Митрополита, аналогів яким не дав жоден тодішній християнський ієрарх.

Одним із перших документів є послання Андрея Шептицького "Про злочин чоловікоубійства". Уже склалася навіть така наукова традиція, згідно з якою багато дослідників заявляють, що український душпастир Шептицький тільки 1942 року відреагував на вбивства, у тому числі на національному ґрунті.

Ця думка є не тільки суперечливою, але й неправдивою, позаяк, оминаючи численні нагадування про гріхи ненависти та вбивства у 30-х роках, першим документом, приготовленим як настанову для вірних, було послання на цю тему, підписане Митрополитом 5-го жовтня 1941 року.

Ще одні важливі докази на користь того, що брати Шептицькі в часи Другої світової війни своєю мужньою позицією вчинили подвиг, є два листи Митрополита Андрея до Папи Пія ХІІ.

Один з них, відомий історикам, написаний у кінці серпня 1942 року — після т. зв. "Серпневої акції" у Львові. Тоді 40 000 євреїв було вислано на смерть також за активної участи української допоміжної поліції.

Проте, є ще один лист, написаний до Папи Пія ХІІ за півроку до цих подій, у кінці березня. Публічний протест Митрополита Шептицького проти звірств Голокосту був винятковим у Європі.

Львів, 28 березня 1942 р.

In Pace

Святіший Отче,

Скоро ось уже десять місяців, як ми живемо під режимом Гітлера (…) В міру просування на схід німці стають усе більш волюнтаристськими і зовсім безоглядними у проявах національного егоїзму, що не знає ніяких меж.

Вони вважають усіх євреїв воєнними противниками і влаштовують побоїща, в яких тисячі євреїв гинуть разом зі своїми жінками й дітьми, наприклад, в усіх великих містах України вони винищили всіх євреїв, що не втекли перед їхньою армією — у Києві майже 130 000, за описами, які видаються достовірними; аналогічна кількість — в інших містах.

Спочатку у нашій країні вони ще не увійшли в раж настільки, аби влаштовувати подібні видовища перед населенням; хотіли, мабуть, звалити на нього відповідальність за ті вбивства; вони часто наказували місцевій міліції страчувати без суду сотні євреїв і фотографували страти.

У Львові, таким способом, за даними Ізраїльської Громади, було страчено 15 000 євреїв, а чиновників тієї Громади змушували давати властям офіційні свідчення, що євреїв перебили українці.

Уже з самого початку війни юрби молоді записувалися в місцеву міліцію, і видається незаперечним [факт] (il semble certain), що цю міліцію використовували для таких кривавих справ.

У листі до Гіммлера я, як і слід було зробити, висловив протест проти цього — та, здається, нічого не добився. У єдино можливий на той час спосіб я опублікував пастирський лист про злочин людиновбивства та спробував через духовенство попередити молодих, щоби вони не записувалися в міліцію чи інші організації, де їхні душі могли б наражатися на небезпеку.

Євреї були не єдиними, кого арештовували й страчували — без суду загинуло сотні, а може, й тисячі людей з числа інтелігенції тільки за те, що їх вважали ворогами (…)

Окремо хочемо згадати про лист Митрополита до Генріха Гіммлера, Рейхсфюрера СС, у якому висловив свій протест проти знищення євреїв. Текст листа донині не вдалося знайти, але його читав рабин Кахане:

Митрополит не витримав: він постійно отирав сльозу, що раз у раз стікала його щокою. Він був глибоко схвильований.

У відповідь я одержав від митрополита повний текст листа, якого він надіслав Гіммлеру, і пастирське послання, опубліковане у "Львівських архиєпархіальних відомостях" (№11 за листопад 1942 року, том 50, с. 177-183) під назвою "Не убий". Із цими двома документами в руках я повернувся до свого укриття.

Кость Панківський (1897–1973), український громадський діяч, генеральний секретар Української Національної Ради, у спогадах стверджував, що Альфред Кольф, німецький чиновник служби безпеки (Sicherheitsdienst), показував йому цього листа і він його читав.

У своїй праці "Роки німецької окупаці" Паньківський так охарактеризував цей документ: "Утриманий в дипломатичному стилі, у вишуканих словах, змістом цей лист був надзвичайно гострий.

Митрополит писав, що, не сміючи втручатися в справи, які веде і за які відповідає німецьке державне правління, як священик не може не боліти над поведінкою німецьких збройних сил і німецької поліції супроти мешканців краю, в першу чергу євреїв, над знущаннями і розстрілами людей без суду.

Тому дозволяє собі звернути на це увагу, бо не знає, чи ці речі в Берліні дійсно відомі. Зате, як голова Церкви і духовний провідник своїх вірних, вважає своїм обов`язком просити, щоб української поліції, яка без винятку складається з його вірних, не вживали в акції проти євреїв".

До переліку текстів Шептицького, у яких "Голокост став основним предметом митрополитових роздумів і діяльності", науковці називають такі документи:

1. Лист до Гіммлера (лютий 1942)(не зберігся).

2. Лист до духовенства та вірних про вбивство (27 березня 1942).

3. Лист до Папи Пія ХІІ (28 березня 1942).

4. Пастирське послання "Марія-Мати" (14-15 квітня 1942).

5. Пастирське послання "Єпископський ювілей Папи" (17 квітня 1942).

6. Пастирське послання "Про милосердя" (червень 1942).

7. Лист до Папи Пія ХІІ (29-30 серпня 1942).

8. Лист до кардинала Е. Тіссерана (вересень 1942).

9. Пастирське послання "Не убий!" (21 листопада 1942).

10. Правила до декрету "Про П'яту заповідь" (кінець листопада – початок грудня 1942

11. Послання до духовенства "Мир о Господі і благословенство" (26 лютого 1943).

12. Промова на відкритті Архиєпархіяльного Собору (мабуть, травень 1943).

13. Лист до кардинала Луїджі Мальоне (12 червня 1943).

14. Розмова з Рене Мартелем, як її записано у звіті Доктора Фредерика (19 вересня 1943). Опублікована у "Mémorial de la Shoah, Paris, Musée, Centre de documentation juive contemporaine, CXLVa-60: Dr Frédéric, 'Abschrift, Übersetzung' of report of 19 Sept. 1943, 4".

Рабин Давид Кахане у своїх спогадах пише, що саме його зустріч із Митрополитом у серпні 1942 року спричинилася до початку великої акції з порятунку євреїв Галичини.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Довідка видана рабином Давідом Кагане, в якій він засвідчує, що Курт Левін і Роман Матковський – одна особа. Для порятунку в часи Шоа, Курт Левін переховувався під іменем Роман Матковський

Можливо, що й так, але рабин Кахане не був єдиним, із ким Андрей Шептицький контактував у єврейському світі. Згадаймо хоч би рабина Лілієнфельда з Підгайців, якого застав у Митрополичих палатах рабин Левін 1-го липня 1941 року.

Саме у цей період Андрей Шептицький пише листа про нищення євреїв до Папи Пія ХІІ, але не забуваймо, що ще один подібний лист написаний Митрополитом Шептицьким ще у березні 1942 року.

Дійсно, між Митрополитом і рабинами Кахане та Хамайдесом були певні домовленості. Про це свідчить факт того, що коли рабин Кахане прийшов у Митрополичі палати, де був поміщений у схованку, то Андрей Шептицький сказав йому так:

Ви, звичайно, знаєте, що протягом вашого перебування в таборі нам передали багато дітей. Я можу назвати вам імена священиків, які взяли їх під свій захист. Діти знаходяться в добрих руках і одержують гарне виховання. А зараз я готовий допомогти вам.

В іншому фрагменті Давид Кахане дає підтвердження думці, що порятунок євреїв не був спонтанною акцією, а планованою. Рятували не тільки тих, хто зголошувався до Митрополита.

До греко-католицьких священиків були розіслані інструкції, про зміст яких можемо тільки здогадуватись, де йшлося про виривання євреїв із "лап смерти" та передання їх під опіку цілої системи, яка забезпечувала їх фальшивими документами, шукала місце їхнього дальшого перебування й спостерігала за тим, чи поблизу не зачаїлася небезпека, яка зведе нанівець старання.

Про це свідчать перевезення одних і тих же євреїв з одних місць у інші. Очевидно, це було швидке реагування на небезпеку, про яку хтось мусив повідомляти.

Із розповіді Давида Кахане також дізнаємося, що керівником акції був отець Климентій Шептицький, нині блаженний католицької Церкви та Праведник народів світу.

Як Шептицькі рятували євреїв свідчить приклад Марка Вайнтраупа, синаЯкуба Вайнтраупа, який прийняв рішення звернутися за допомогою до Митрополита Андрея Шептицького.

До війни він часто зустрічався з ним, і вони добре зналися. Він зателефонував до канцелярії Митрополита та попросив владику допомогти його єдиному синові.

Митрополит відповів йому, що Марк Вайнтрауп має прийти до церкви св. Юра. Той прийшов до архикатедрального собору увечері, перед "серпневою" акцією. Його завели до першого поверху Митрополичих палат. Там зібралося близько сімнадцяти євреїв.

Митрополита Андрея Шептицького привезли на інвалідному візку. Марка Вайнтраупа привели до владики, він представився, і той поклав обидві руки на його голову та благословив. Потім Марка Вайнтраупа завели до укриття в підвалі.

Він бачив Митрополита тоді лише раз, хоча перебував там сімнадцять днів. Властиво, саме Марк Вайнтрауп свідчить, що переховування сімнадцяти-вісімнадцяти осіб у підвалах Святоюрського комплексу під час "серпневої" акції 1942 р. не було поодиноким випадком рятування євреїв чи щасливим винятком, а систематичним порятунком переслідуваних нацистами людей.

Підтвердженням цього є також історія з порятунком євреїв, яку організували монахи Студійського Уставу, використовуючи для цього підвали взуттєвої фабрики "Солід" на вул. Трибунальській, 16 у Львові (сучасна вул. Шевська). Зазначимо, що тут йдеться про порятунок шістнадцяти євреїв.

Слід додати, що метою візиту рабинів було також прохання сховати кілька сотень сувоїв Тори, які вдалося врятувати, і вони були сховані у пивниці будинку, де проживав рабин Кахане, на вул. Бернштейна, 12 (сучасна львівська вулиця Шолом-Алейхема).

Іншим проханням було звернення про порятунок. Знаряддям для виконання цієї місії стало найближче оточення Митрополита Андрея, включно з його особистим водієм та писарем, а також все згромадження монахів-студитів.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІКурт Левін, син рабина Єзекіїля Левіна (другий зліва) у монастирі на Бойківщині біля Підлютого. Для порятунку Курта було видумано легенду, що він Роман Митка, монах-студит

Восени 1942 року до Митрополита Шептицького в опіку потрапили сини двох рабинів: Курт Левін – Єзекіїля Левіна, вбитого на той час, і Леон (Цві Барнеа) – Кальмана Хамайдеса, якому залишилося жити ще кілька місяців у гетто.

Діти були врятовані, і їх свідчення для нас є важливим та цінним джерелом. Праця Курта Левіна, видана українською мовою, вже була тут згадана. Свідчення Цві Барнеа є доступні за адресою: Свідчення Цві Барнеа // Архів Святоуспенської Унівської Лаври, с. Унів. — Ф. 15. — Спр. 14. — Т. 2. — Арк. 21-22.

Ще один приятель Митрополита Андрея, рабин д-р Іцхак Бартфельд, восени 1942 року віддав під його опіку свого небожа Одеда Амаранта (Одед Амарант, свідчення під присягою, 2 трав. 1996 р., архів американського Музею пам'яти про Голокост, колекція Митрополита графа Шептицького).

У архівах Святоуспенської Унівської Лаври є свідчення ще двох важливих осіб, врятованих братами Шептицькими: монахині-студитки Марії (Фаїни Ляхер) та Лілі Польман-Штерн, які є доступні за адресою: Свідчення Лілі Польман. Додаток I / Архів Святоуспенської Унівської Лаври, с. Унів. — Ф. 15. — Спр. 14. — Т. 2. — Арк. 23-26.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Врятовані братами Шептицькими – Митрополитом Андреєм та бл. свщмч. Климентієм – Лілі Штерн Польман та її мама Цецилія

Географія розселення євреїв, яких переховували, виглядала вражаюче. У Львові — це Митрополичі палати й монастир святого Йосифа на вул. Петра Скарги (нині вул. Озаркевича, 4).

Поряд розташований Український шпиталь "Народна лічниця" Імени Митрополита А. Шептицького, що був місцем не тільки переховування, але і лікування євреїв. Ще одна важлива локація — взуттєва фабрика "Солід" на вул. Трибунальській (сучасна вул. Шевська, 16).

Іншою великою групою об'єктів, де переховували євреїв, стали монастирі: Свято-Іванівська Лавра на львівському Кайзервальді (Лавру ще ідентифіковували у Кривчицях); Святоуспенська лавра в Уневі; чоловічий монастир святого Івана Хрестителя у Зарваниці; Святоандреївський скит у Підлютім на Станіславівщині (скит ще називали "у Лужках"); монаший дім у Коростові на Сколівщині; монаший осередок студитів у Дорі на Гуцульщині; жіночий монастир Покрови Пресвятої Богородиці у Якторові з дочірніми домами у Брюховичах коло Львова, Гаях коло Тернополя, у Львові (вул. Убоче, 4), у Перемишлянах, Підгайцях і Уневі.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Праведник народів світу монах-Студит Даниїл Тимчина і єврейські діти, яких переховували у Свято-Успенській Унівській Лаврі Студійського Уставу в Уневі біля Львова. У першому ряді: Нестор, Нестор, Тарас. У другому ряді: монах Даниїл (Тимчина), Павло, Іван, Данило (Адам Ротфельд), Дорко і Андрій. У третьому ряду: Іван, Мирослав, Левко (Натан Левін) і Мирон. У четвертому ряді: Іван, Іван, Дмитро. Фото 1942-го р.

Більшість згаданих місць постало та було організовано заходами отця Климентія Шептицького, згідно з задумом Митрополита Андрея. Про те, що у цих місцях переховували євреїв, пише також рабин Давид Кахане, звертаючи, власне, увагу на особливу роль о. Климентія Шептицького в організації своєрідного "Ноєвого Ковчегу", яким стали монастирі Студитів.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Митрополит Андрей Шептицький, Праведник народів світу бл. свщмч. Климентій Шептицький, монахи-студити та діти, яких виховували у сиротинці в Уневі під Львовом. Серед дітей сиріт є єврейські діти, яких замасковано під українських і польських дітей-сиріт. Адам Ротфельд тут як Адам Червінський

Врятований Шептицькими Курт Левін пізніше так напише про Митрополита Андрея Шептицького:

"Гігант духу. Відіграв він важливу роль у історії єврейства, що жило, а точніше, гинуло на теренах Східної Малопольщі (східної частини Галичини — І. М.).

Помагав сам, але передовсім зміг надихнути своє оточення правдивим християнським духом любови до ближнього. Плодом цього було 150 людей, яких вирвано з кривавих кігтів гітлерівських поплічників.

Може, це число і не є велике, але ті, які пережили гітлерівське пекло, добре знають, як важко було вирвати з німецьких рук одну людину…

І якщо мова про Митрополита Шептицького і його оточення, то євреїв рятували цілком безкорисливо. Митрополит Шептицький був не тільки приятелем євреїв у добрих часах, але й задокументував це, власне, у важких і трагічних хвилях гітлерівської окупації".

Далі буде

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/78949/

Следующая новость
Предыдущая новость

Комфорт і затишок – і опалення, і кондиціонер Лучшие курсы английского языка в Донецке В Херсоне при участии властей открыли мемориал рабби Гилеля из Парича Честность онлайн-казино — в лучшей версии рунета Вячеслав Кантор - современный общественный деятель

Публикации