0
кандидатка наук з богослов’я,
доцентка кафедри біблійних наук
Філософсько-богословський факультет УКУ
Біблійні тексти відображають як релігійні переконання, так і культурні цінності, ментальність, соціально-економічний світогляд, мову, літературні жанри авторів, читачів і слухачів упродовж історії передання, написання, редагування. Ставлення до жінки та її статусу, розуміння її місії і покликання, не становлять винятку і провокують (в доброму сенсі цього слова) серед сучасних читачів палкі дискусії щодо біблійного повчання про жінку. Власне саме тому документ папської біблійної комісії «Натхнення та правда Святого Письма» наголошує на необхідності тлумачити біблійні тексти беручи до уваги як історичний контекст писань, так і потреби сучасних читачів. Отож, спробуємо поглянути на життя біблійної жінки через закони і приписи, які регулювали її життя, суспільні очікування і реальність, як це описано у старозавітних та новозавітних текстах.
Розпочнемо класично від Адама і Єви, їх райської історії (Бут 1-2) і втрати раю (Бут 3), оскільки саме ці оповіді в історії інтерпретації стали аргументом для оправдання єрархічних стосунків між чоловіком і жінкою та покладення відповідальності за гріхопадіння та наслідки виключно на жінку (яскравий приклад 1 Тим 2:13-15). Зазначмо, що власне це не сам текст із книги Буття, а його рецепція спровокувала чимало стереотипів щодо статусу жінки та її суспільної ролі, які можна почути й сьогодні.
Отже, перший текст, на який звернемо увагу, розповідь про сотворення світу у Бут 1:1-2:4а, де у ст. 26-27 читаємо: «сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають на землі сотворив Бог людину (’адам) на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх». Подібна інформація міститься у Бут 5:1-2: «Ось книга родоводу Адама. Коли Бог сотворив людину, він створив її на подобу Божу. Сотворив він їх – чоловіком й жінкою, і благословив їх, і дав їм ім’я ‘людина’ (га’адам) тоді, коли сотворив їх». Цими словами біблійні автори повчають про те, що як чоловік, так і жінка, узагальнено людство, є носіями образу / подоби Бога і мають завдання управляти сотвореним світом як Божі представники (Пс 8:7). Ми ані близько не чуємо про будь-яку єрархію ані біологічну, ані соціальну, ані економічну в описі відносин між статями в цій оповіді.
У другій розповіді про створення світу (Бут 2:4б-25) увага зосереджена на створенні чоловіка й жінки, і саме ця розповідь впродовж тисячоліть й сьогодні становить біблійний «аргумент» для обґрунтування суспільної та сімейної єрархії, підпорядкування замість партнерства та спільної відповідальності за довколишній світ. В цьому описі сотворення читачі дізнаються, що людина (га’адам) створена із земного пороху (афар мін га’адама), і саме Божий вдих робить людину (га’адам) «живою істотою». Господь бачить, що людині самотньо, немає рівного їй партнера, отож наводить сон і з боку га’адам формує жінку. Жінкою (’іша) буде названа, коли взято її від чоловіка (’іш). І після цього читаємо у ст. 24: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом». Ця гра слів «іш-ішша» вказує на усвідомлення взаємозалежності між статями, а не єрархічну підпорядкованість між ними. А тілесна нагота і відсутність сорому між першим подругами в раю вказує на відсутність будь-яких таємниць, недовіри, страху, сорому, а радше описує їх гармонійні та ідеальні стосунки.
Звернімо увагу на ще одне єврейське слово – езер, яке перекладаємо «допомога», а часто трактувалося(ємо) як «помічниця», яке в історії інтерпретації тексту становило аргумент для оправдання сімейних функцій жінки. Не кажучи вже про оминання в інтерпретації прийменника / прислівника неґед «перед, навпроти, відповідно до», який означує цю «допомогу». Власне у цілій низці біблійних текстів (Вих 18:4; Втор 33:7, 29; ІН 1:14; 10:4; 2 Сам 21:17; Пс 20:3; 121:1-2; 124:8; 146:5; та ін.), де уживається цей термін, декларується усвідомлення того, що Бог є допомогою народові в усьому, або описується ситуація допомоги у складних ситуаціях (часто військових). Ішша, яко езер, допоможе зреалізувати ішеві те, що він сам не зможе. У світлі цілей та завдань даних людині у Бут 1 – наповнювати землю та управляти нею. Лише удвох, у партнерстві така місія здійснима.
Такими біблійні автори бачили райські стосунки. Однак, вже третя глави книги Буття розповідає про втрату цих відносин і пояснює причини існування єрархічних та негармонійних відносин, і не лише між чоловіком і жінкою, але й між людством і довкіллям та людством і Богом. Після споживання плоду із дерева пізнання добра і зла, іншими словами, прийняття рішення вирішувати самим, що є добро і що є зло, в людське буття приходять як фізіологічні зміни (болі під час народження дитини, важка невдячна праця в поті чола), так і зміни у стосунках. Зокрема, «жінку тягтиме до чоловіка, а він пануватиме над нею» (Бут 3:16). Тобто у людське життя входить страждання, біль; у людські взаємини входять єрархія, страх, упередження, стереотипи, таврування, сором тощо. І саме з цим потрібно буде далі жити. Власне заповіді, які були дані вибраному народові – це намагання збалансувати, скерувати, як можна відновити оці райські взаємини у суспільній площині.
Яким було життя біблійних жінок після гріхопадіння прародичів? Оповіді про матріархинь, які є радше емблематичними, ані ж історичними, із другої частини книги Буття (12-50) допоможуть відповісти на це запитання. Знаково і очікувано, саме заміжжя і материнство позначають долю цих жінок. Дівчина залишає родинний дім і переселяється до дому чоловіка. Маємо два приклади, коли жінок запитується, чи хочуть вони залишити батьківській дім. Чомусь біблійний автор підкреслює цей момент згоди і нам показує, хоч і обмежену, але суб’єктність жінок. Перший приклад стосується Ребеки, майбутньої дружини Ісаака, котра без вагань погодилася залишити власну домівку на прохання слуги Авраама наступного ранку після сватання, попри те, що мати і брати хотіли ще з нею трохи набутися. Бут 24:55-58: «Однак її брати й мати сказали: “Нехай побуде з нами дівчина ще кілька днів, з десять, а потім піде.” Він же відповів їм: “Не баріть мене. Пощастив Господь моїй дорозі, тож і ви пустіте мене, нехай піду до свого пана.” Вони ж сказали: “Прикличмо дівчину й її саму спитаймо.” Тож прикликали Ревеку й кажуть до неї: “Чи підеш ти з цим чоловіком?” А вона відповіла: “Піду!”». Інший випадок стосується двох дружин Якова, Лії та Рахилі, які також без вагання погоджуються залишити дім батька і подорожувати разом із Яковом у його край. Ба більше, ще й подають свої аргументи, чому саме вони згідні: «Тоді Рахиль і Лія відповіли йому, кажучи: “Хіба для нас є ще якась частина в домі нашого батька? Хіба не за чужих він нас уважає? Він же продав нас і зажер нашу ціну. Все багатство, що його Бог забрав від нашого батька, воно наше й наших дітей. Тож роби тепер усе, що Бог тобі каже.”» (Бут 31:14-16) Власне одруженню Якова із Лією та Рахилею передує його 14-річна бартерна робота на Лавана, батька сестер. У Бут. 29 дізнаємося про економічну складову одруження. Яків утік від переслідування Ісава і добрався до свого вуйка Лавана. Останній погодився його прийняти і після місяця перебування Якова Лаван його запитує: «Хіба тому, що ти мій родич, маєш дармо на мене працювати? Скажи мені, скільки тобі платити?» (Бут 29:18). На що Яків відповідає: «Служитиму тобі сім років за Рахиль, твою молодшу дочку», – оскільки закохався в неї, що навіть ті сім років йому здалися, наче кілька днів (Бут 29:20). На жаль, не склалося, як планувалося, бо у шлюбну ніч Лаван замість Рахилі привів до Якового намету Лію, старшу доньку, оскільки «немає в нашому краї звичаю видавати молодшу перед старшою» (Бут 29:26). Тому й довелося Якову ще інших сім років працювати на Лавана за Рахиль. Мабуть, саме через такий батьківський економічно-меркантильний підхід доньки без вагань залишили батьківській дім і подалися до краю Якова. Ця історія є знаковою, оскільки з одного боку, показує соціально-економічний бік одружень і бажання батька видати дочок заміж за будь-яких умов, з іншого – чуємо сприйняття такої об’єктивації жінок устами самих жінок.
Отож, вийшовши заміж, найбільш очікувана подія в житті жінки була стати матір’ю, ба більше, народити сина – наслідника батьківського статку. Коли жінка не народжувала довший час дитини, це ставало предметом її внутрішніх переживань, відчуття не реалізації місії і покликання згідно із суспільними очікуванням. І в історіях матріархинь маємо приклади, як жінки давали собі раду. Так от Авраам отримує обіцянку, що від нього вийде великий народ (Бут 15:1-5). Проходить час, однак Сара не вагітніє. Тому вона ініціює сповнення обіцянки: віддає свою рабиню-єгиптянку Агар Авраамові за жінку (Бут 16:1-16; 21:9-20). Такий звичай існував серед народів давнього Близького Сходу, коли дружина віддавала чоловікові свою рабиню, щоб продовжити рід чоловіка. Згідно з біблійним текстом, Агар, як тільки завагітніла, то почала зневажати свою господиню (Бут 16:4) і жінки конфліктують. Агар народжує сина, згодом і Сара народжує свого. Конфлікт між ними не вичерпується, оскільки саме на прохання Сари Авраам, хоч «вельми прикро» йому було, виганяє Агар разом з Ізмаїлом (Бут 21:9-21). Суперництво в материнстві також присутнє в розповідях про двох дружин Якова і цьому шлюбі не все було просто. Рахиль Яків любив більше (Бут 29:30), але вона була безплідна. Натомість Лія була плідна, і первенця названо «Рувимом», оскільки «Господь зглянувсь на моє горе. Тепер мій чоловік буде любити мене» (Бут 29:32). Лія народила Якову шість синів, сподіваючись з кожним наступним народженням синам здобути любов чоловіка. А Рахиль народила лише двох синів – Йосифа та Веніамина. Власне й померла Рахиль відразу ж після народження Веніамина (Бут 35:18, 20). В коментарі про іменування цього останнього сина Рахилі зафіксоване суспільне бачення єрархій: «При відході ж душі, бо вона вмирала, ще дала йому ім'я Беноні (дослівно син моєї печалі чи син мого болю): але батько назвав його Веніямин (дослівно син півдня)» (Бут 35:18). Насамкінець, подібно як Сара, чи то Лія, чи то Рахиль, коли не могли завагітніти впродовж певного часу, віддавали своїх служниць Якову – Білгу і Зілпу. Однак, в цьому випадку сини, котрих народили ці рабині, вважалися спадкоємцями Якова, як і сини від дружин, і стали прародичами 12 племен Ізраїлю. А от Ісаак та Ребека не скористалися можливістю взяти слугиню для народження спадкоємця, хоч впродовж 20-ти років Ребека не могла завагітніти. Натомість ми читаємо, що Ісаак сам молиться за дружину та її одужання (Бут 25:21) і вона таки вагітніє і народжує двійнят (Бут 25:22-23). Подібну історію про безпліддя, емоційне переживання цього стану та насміхання через це читаємо в історії Анни, матері Самуїла (1 Сам 1). Підсумовуючи, суспільна важливість материнства зафіксована також на рівні закону і передбачає однакову повагу до обидвох батьків: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих 20:12); «Кожен шануватиме матір свою й батька свого» (Лев 19:3). Теж саме стосується виховання та навчання: «Слухай, мій сину, настанови батька твого; не відкидай поучування матері твоєї» (Прип 1:8).
Чи могла жінка реалізуватися без заміжжя і материнства? Приклад Марії, сестри Мойсея, демонструє, що так. Хоча її історія належить радше до винятків, аніж норми, однак є знаковою для ролі жіноцтва в історії давнього Ізраїлю. Пророка Міхей, коли апелює до історії звільнення народу з Єгипту, каже: «Я вивів тебе з Єгипетського краю і викупив тебе з дому неволі. Послав я був перед тобою Мойсея, Арона та Марію» (6:4). В цьому тексті Марія згадується поряд зі своїми братами, як та, кого Господь послав з місією до народу. У Вих. 15:20 її титуловано пророчицею, себто вказано її релігійно-соціальну функцію. Вона не тільки ініціює врятування Мойсея і, щоб він мав належне вигодовування (Вих. 2), але й пізніше, після врятування народу від переслідування фараоновим військом, ініціює всенародну подяку Богові за порятунок. Власне, коли біблісти порівнюють пісню Мойсея (Вих. 15:1-19), то зазначають, що та містить складну поетичну мову з цілим рядом епітетів, фразеологізмів та метафор в описі Бога та Його дій. Пісня Марії (Вих. 15:20-21) коротка, є простою за структурою і містить опис того, що щойно сталося у Вих. 14 – фараонове військо (кінь і вершник) загинули у морі внаслідок Божої дії. Для рабів, котрі щойно вийшли з Єгипту, зрозумілішою найімовірніше була пісні Марії, тим більше, що її співали, повторюючи, так, щоб кожна людина зрозуміла, яка подія щойно з ними сталася. Мойсея пісня високо поетична, Марії – проста. Вона жила серед народу і відчуває, якою мовою звертатися. Повага та визнання лідерської ролі Марії можна відчитати в уривку із книги Чис. 12. У цій главі описується конфлікт між трьома, точніше Марія та Аарон критикують Мойсея і ставлять питання: «Чи тільки ж до Мойсея промовляв Господь? Хіба й до нас не говорив він?». В чому ж полягала криза чи то пак, критика? Розповідь у Чис. 11 є ключем для пояснення. Там ми читаємо, що Господь розподіляє відповідальність за народ на 70 старійшин, та ще двоє чоловіків Елдад та Медад отримують дар пророкування. Фактично Мойсей артикулює свою втому від народу, його скарг та нарікань і нарешті делегує обов’язки. А тут ще сестра і брат втручаються і дорікають. У відповідь на звинувачення Марії та Аарона, Господь кличе їх усіх трьох до Намету Зборів, виокремлює Мойсея і картає їх за нарікання. Далі ми чуємо, що Марія дістає хворобу – «стає біла». В цьому епізоді цікаво, що сім днів табір не рушає у дорогу, а чекають на Марію, коли вона стане чистою. Це свідчить про те, якою пошанованою була Марія серед людей. Зауважмо, вона – перша, про котру в Біблії не розповідається з перспективи, чия вона жінка чи мати. Вона постає перед читачами як активна ініціативна постать, котра діяла в момент створення Ізраїлю як вибраного народу. Насамкінець можна згадати ще про двох жінок, про материнство яких нічого не згадано, хоча згадано, що були дружинами – Дебора (Суд. 4-5) і Юдит (вдова). Їх історії демонструють активну суспільну роль жінок в кризових ситуаціях і, як завдяки їх втручанню, вдається вирішити проблему.
Перейдемо до Нового Завіту і жіночих історій у ньому. Без Маріїного «так», не було б спасення. Власне, коли читаємо розповідь про Благовіщення, то завше наголос ставиться на велику покору Марії. Однак, уважний читач зверне увагу також, що Марія перед прийняттям рішення «роздумувала, міркувала» над словами ангела. Себто її «так» – це також і раціонально осмислене рішення, а не лише прояв її сумирності як жінки; це приклад Маріїної суб’єктності, оскільки знала, на яку небезпеку наражає себе в контексті чітко означених тодішніх суспільних норм.
Христос своїм ставленням до жінок ламав усталені стереотипи і показував якісно інше сприйняття жінки у суспільстві. Достатньо згадати його розмову із жінкою самаритянкою, котра не тільки була чужинкою, а ще й жінкою з поганою репутацією. Після розмови з Христом вона перемінюється й біжить розповідати про нього самарянам (Йо 4:29). Власне, її проповідь є настільки переконливою, що «численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки» (Йо 4:39). Чи прийняття жінки, яка дванадцять років мала кровотечу (Лк 8:40-56), яка позначала її ритуальну нечистоту (Лев 15:25-30), і робила її соціально ізольованою. Ніхто, окрім Христа і цієї жінки не знав про момент зцілення, і це могло б залишитися їх таємницею. Однак, Ісус цей факт робить публічним, показуючи, що закони і норми, хоч і засадничо правильні, можуть таврувати особу і це не ціль законів.
Що ж до інших жінок у Новому Завіті, то слід зазначити, що від початків Ісусової проповіді вони його супроводжували. От як пише про це євангелист Лука: «По тому Ісус проходив через міста та села, проповідуючи й звіщаючи Добру Новину про Царство Боже. З ним були дванадцять і деякі жінки, що були оздоровлені ним від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалина, з якої вийшло сім бісів, Йоанна, жінка Хузи, Іродового урядовця, Сусанна та багато інших, що їм допомагали з своїх маєтків» (Лк 8:1-3). Звичайні жінки засвідчували довіру до Христа і ставали його послідовницями як до смерті на хресті, так і після воскресіння (Мк 10:42; 15:41). Цікаво, що коли Христос провіщає свою смерть, його 12 апостолів не можуть цього ані прийняти, ані зрозуміти. А саме жінка своїм вчинком показує розуміння того, що станеться, помазуючи миром його ноги (Мк 14:1-11; Мт 26:6-13). Юда зраджує, Петро відрікається, а жінки супроводжують до кінця. Саме жінкам Христос об’являється після свого Воскресіння і посилає їх ширити новину про воскресіння (Мт 28:9-10; Марії Магдалині в Мк 16:9-20; Йо 20:11-18). Однак, самі ж апостоли або «не йняли віри», тому жінки їм оповіли (Мк 16:9-11), або ці слова жінок «їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм» (Лк 23:9-11). Суспільно очікувана реакція на слова жінок, оскільки останні не мали юридичного голосу і їх свідчення не були дійсними. Тим не менше, саме жінки стали першими свідками Його воскресіння і саме вони мали засвідчити цей факт перед Його апостолами та учнями.
Ісус не цурався навчати жінок. Уривок з Євангелія від Луки свідчить: «І от, коли вони не знали, що їм про те думати, два чоловіки з'явились їм у блискучих шатах. Коли ж вони налякались і схилили до землі обличчя, ті до них сказали: “Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут: він воскрес. Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї, кажучи: Син Чоловічий має бути виданий грішникам у руки, має бути розіп'ятий і третього дня воскреснути.” І вони пригадали собі його слова; а, повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим» Лк 24:5-9.
Історія гостювання Ісуса в домі Марти і Марії також показує можливість та важливість жіночого учнівства. Марта, дуже очікувано клопочеться про гостину, і їй не подобається, що Марія сидить в ногах Ісуса і слухає Його слово. У відповідь Христос повчає Марту про єрархію цінностей. Христос показує Марті, що вона сама не бачить іншої можливості для жіноцтва, аніж того, що тодішнє суспільство визначило. Він не відкидає важливості домогосподарської роботи жінок, але показує, що можна вийти за межі суспільних очікувань щодо ролі жінки, що якщо є нагода здобути нові знання, пізнати Правду, то те, що суспільно є усталеним та очікуваним від жінки не може бути на перешкоді. І насамкінець в Євангелії від Луки зберігся короткий діалог між невідомою жінкою з натовпу та Ісусом, який йшов до Єрусалиму. Власне ця жінка, почувши Ісусову проповідь та побачивши його владу над демонами і здатність зцілювати та оздоровлювати хворих, у пориві захоплення вигукує: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк 11:27). Однак, Христос висловлює застереження щодо її слів: «Радше блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають!» (Лк 11:28). Маріїне блаженство полягає не лише у біологічному материнстві, у виборі, який вона як молода дівчина зробила, попри потенційне суспільне несприйняття. Ісус навчає жінок шукати Істину і вміти користуватися свободою їм даною.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/open_theme/79190/
