0
24 березня 2020 р. у рамках XXХІ наукової сесії Наукового товариства ім. Шевченка відбудеться четверте засідання Історичної комісії НТШ спільно з програмою “Київське християнство”, кафедрою літургійних наук та кафедрою нової і новітньої історії України УКУ. Доктор історичних наук, проф. Ігор Скочиляс (УКУ) представить тему "“Біла” і “чорна” легенди Замойського собору Унійної Церкви: спроба концептуальної реінтепретації подій 1720 року".
Місце: ауд. 424, Академічний корпус УКУ, вул. Козельницька, 2а. Час: 16.30-18.00
Модератор: Андрій Фелонюк
Замойський собор, скликаний у 1720 р., був лише другим з черги провінційним зібранням Київської унійної митрополії після проголошення єдності Руської Церкви з Римом (перший відбувся у Кобрині 1626 р.). Фактично вперше з часів Берестейської унії, цей форум радикально поставив перед єрархією завдання модернізації, чи, іншими словами, пристосування організаційних і пастирських структур Церкви до нових вимог епохи, позначеної, з одного боку, поступовим занепадом Речі Посполитої на Сході, а з іншого, зростаючою експансією Російської держави та місійною активністю в українсько-білоруських землях Московського патріархату.
Докладний аналіз джерел формування замойського законодавства дає підстави суттєво скореґувати традиційні в історіографії „чорну” і „білу” леґенди собору та реконструювати його „унійну” перспективу. Не заперечуючи сильного впливу римо-католицького права (зокрема? статутів Ґнезненської архиєпархії), важливо зосередитися саме на руських джерелах постанов 1720 р., тобто розглянути канонічні й соціокультурні підстави цих рішень з перспективи внутрішнього розвитку Унійної Церкви. Останні дослідження засвідчують, що Замойський собор фактично кодифікував культурний, духовний і почасти соціальний досвід модернізації (конфесіоналізації) Київської митрополії, набутий у другій половині XVII – перші два десятиліття XVIII ст. Отже, творцями реформи 1720 р. були не Римська Апостольська столиця, сарматська Річ Посполита чи місцева Латинська Церква, як уважалося досі, а сама Унійна Церква. Про це свідчить хоча б запропоновані окремими єпархіями проекти ухвал Замойського собору.
Розповсюджений стереотип про те, що саме Замойський собор 1720 р. започаткував реформи за римськими взірцями та що унійна єрархія мало впливала на його рішення, мусить бути принципово скореґований. Конституції єпархіальних конґреґацій духовенства єпархій „старої унії” доводять, що собор значною мірою опирався на вже сформульовану унійну програму, яка функціонувала – принаймні на інституційному рівні – у більшості владицтв Київської митрополії протягом багатьох десятиліть перед 1720 р. Саме внутрішня еволюція Руської Церкви впродовж останньої третини XVII – початку XVIII ст. стала предтечею Замостя. У певному сенсі це зібрання можна розглядати як реалізацію релігійної програми Новгородоцького провінційного собору, запланованого на лютий 1684 р., – назви і послідовність більшості розділів у проекті його постанов майже буквально повторюють замойські правила.
Таким чином, основне завдання Замойської реформи полягало в тому, щоб надати універсального характеру партикулярним візіям розвитку Унійної Церкви, кодифікувати та уніфікувати їх. У цей період простежуються не цілком очевидні, але доволі амбітні й послідовні намагання вищої єрархії поступово замінити безпосередню рецепцію канонічного права в його тридентському прочитанні руським партикулярним правом. За задумом унійних єрархів, замойські правила мали заступити законодавство Латинської Церкви, й, зокрема, постанови Тридентського собору, які поширювалися тоді у владицтвах Київської митрополії. Протягом наступних десятиліть після завершення собору та публікації його постанов, відбулася досить швидка й ефективна його рецепція – і на єпархіальному рівні, і на рівні коляторської правосвідомості.
Першорядну роль у засвоєнні парафіяльним духовенством духу й букви Замойської реформи відіграли «Казуси» («Собранїє припадковъ краткоє и духовнымъ особомъ потребноє») 1722 р. та «Окружне послання» митрополита Лева (Кишки) 1725 р. З ініціативи наступника Кишки га митрополичому престолі – Атанасія (Шептицького), катехизис Замойського собору повторно побачив світ у 1732 і 1745 рр. у друкарні Унівської лаври, що сприяло їхньому розповсюдженню в більшості парафіях Руської Церкви. Видавничі репліки катехизму Лева (Кишки), під заголовком „Богословія нравоучителная”, з’явилися друком у Почаєві (1751, 1756 і 1787 рр.) та Львові (1752, 1756, 1760). Врешті, 1744 року в Унівській друкарні опубліковано канонічний компендіум постанов Замойського собору.
Певну корекцію Замойської реформи унійна єрархія намагалася здійснити на початку 60-х рр. XVIII ст. Для цього декілька владицтв (зокрема, Луцьке, Львівське і Полоцьке) підготували свої проекти постанов для Берестейського провінційного собору, який планувався на 1765 р., однак він, головно через політичні обставини, так і не відбувся. Тому рішення Замойського собору 1720 р. аж до кінця XVIII ст. визначали організаційні засади інституційного й духовного життя українсько-білоруських єпархій у Речі Посполитій. Вони стали справжньою „конституцією” для Київської митрополії, будучи також правочинним і в австрійській Галичині – до Львівського провінційного собору 1891 р. включно.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/announcements_events/79164/
