27
"Український Католицький Університет", 7 вересня 2017 року
“Досі ми, як наукова інституція, ставали на ноги, були, часами, по-дитячому наївними, а зараз починається активне дорослішання і 25 років – гарний час для підсумків і роздумів над майбутніми кроками, – розповідає директор Інституту Олег Турій. – Відтак, ми вирішили не робити одноразового урочистого святкування, а, натомість, запропонувати для наших гостей, працівників, студентів і друзів університету серію заходів, в рамках яких хочемо розповісти про досягнення Інституту Історії Церкви та поділитися планами. Окрім цього презентуватимемо кілька нових видань, зокрема, ілюстрований біографічний нарис та заповіт патріарха Йосифа Сліпого, збірник студентських наукових робіт, і також англомовний переклад фотоальбому “Переслідувані за Правду: українські греко-католики в умовах тоталітарних режимів ХХ століття”, українська версія якого минулого року ввійшла до переліку найкращих книг Форуму видавців”.
А вже 17 жовтня відбудеться симпозіум у форматі панельної дискусії, де особистості, котрі були причетними до становлення Інституту і відновлення церковно-історичних досліджень в Україні, такі як владика Борис Ґудзяк, історик Ярослав Грицак, проректор УКУ з наукової роботи Ігор Скочиляс обговорять виклики, що чекають на Інститут. Будуть присутніми і колеги з Києва, Полтави, Ужгорода, Запоріжжя, з Польщі та з Білорусі, які візьмуть участь у семінарі-дискусії про актуальний стан і проблемні питання церковної історії як науки та про перспективи її розвитку.
“Ми трактуємо святкування насамперед як певний етап нашої праці, з якою хочемо краще ознайомити наше найближче оточення, викладачів і студентів нашого університету, який колосально розрісся за останні два роки. І в цьому для Інституту теж виклик, адже ми можемо мати гарні професійні контакти де завгодно у цілому світі, але при цьому загубитися у самому університеті”, – додає Олег Турій.
Церковна історія – не екзотична, не банальна і не лише для вибраних
“Після емоційного і навіть романтичного захоплення церковною історією назагал, та історією УКГЦ в період підпілля, зокрема, самими працівниками Інституту, перед нами природно з’являється потреба і завдання популяризувати наші напрацювання серед тих, хто можливо взагалі не цікавився церковною тематикою. Тобто завдання – зробити церковну історію предметом зацікавлення ширшої наукової і громадянської спільноти. Пояснити, що ця історія не є екзотичною, вибраною для окремих людей, чи збаналізованою до рівня прописаних істин, які не потребують корелювання, а навпаки – стає в Україні предметом широкого неукового і суспільного дискурсу”, – переконаний Олег Турій.
На практиці це відбувалося двома основними способами. Перший – це переклади та видання кращих взірців закордонної наукової літератури про християнство в Україні і світі, що викликало довіру у світському інтелектуальному середовищі. А друга важлива форма, яка виявилася не менша благодатною на зміст, – це публічні заходи: наукові конференції, симпозіуми, публічні лекції… Одна із найважливіших серій конференцій у 1990-х роках – “Берестейські читання”, які відбувалися у вісімнадцяти містах України, а також інші семінари і симпозіуми, перший з яких відбувся під час інавгурації Інституту в 1992 році і був присвячений екзотичній тоді в Україні методології усної історії. Тобто, вже тоді, ще не знаний Інститут проводив вивчення усної історії, яка була топ-темою у США та Європі, і робив це на найсучаснішому рівні із залученням найкращих дослідників.
Виходити за рамки “комфортних” досліджень
“З таким керівником як теперішній владика Борис Ґудзяк, ми ніколи не мали камерної комфортності, яка притаманна державним дослідницькми інститутам, – наголошує Олег Турій. – Робота в Інституті – це був вічний драйв. Ми постійно їздили містами України, проводили конференції, але тоді робили це разом із запрошеними фахівцями, а тепер – своїми силами, у партнерстві з друзями, з якими налагодили роботу за цей час”.
Відтак, зараз Інститут продовжує презентувати свої напрацювання в Центральній, Східній Україні, а також за її межами. Показовим є цьогорічні святкування 125-річчя від дня народження патріарха Йосифа Сліпого, до яких є безпосердньо залучений ІІЦ. В їхньому контексті вже відбулися різноманітні заходи, зокрема, серії виїзних симпозіумів (Харків, Полтава, Запоріжжя, Вінниця, Одеса, Ужгород), літня школа у Римі, всеукраїнська конференція, яку організували для семінаристів УГКЦ з усієї України, створена й активно експонується пересувна виставка.
“Ми продовжуємо практику інтернаціоналізації, але тепер не лише ми залучаємо іноземних науковців, а уже наш Інститут запрошують бути співорганізаторами різних міжнародних заходів, – каже Олег Турій. – Це працює за принципом сполучних посудини: чим сильнішою є наша присутність в Україні, тим серйозніше нас сприймають міжнародні партнери. Тому ще один виклик для Інституту – розвивати людський ресурс, і, маючи відносно невеликий штат, шукати можливостей для реалізації багатьох масштабних проектів”.
Гарним символом нового періоду в житті Інституту історії Церкви є і відкриття оновленого приміщення, в якому вже від завтра, 8 вересня, розпочнуть активну роботу. Тепер в одній кімнаті працюватимуть наукові співробітників, а в іншій – зберігатимуть архіви, тоді як раніше для історичних документів не було окремого місця. Втім, найважливіше, за словами Олега Турія, щоб в нових стінах було більше свободи для наукової творчості, тому дизайн приміщення теж вноситиме певну атмосферу, яка стане додатковим стимулом до наукової праці.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/68202/
