«Іноді мій підхід не був достатньо душпастирським»

16.07.2019 19:50

Упорядкувала Клеманс Удай

"Збруч", 11 липня 2019

Переклала Катерина Черакаєва

"Півтора року тому архиєпископ Парижа кардинал Андре Ван-Труа вийшов на пенсію. На цій позиції він служив 12 років. До того був архиєпископом в Турі. Cвященником був секретарем і близьким помічником кардинала Люстіже — єврея, що став католиком і був одним з найвизначніших церковних лідерів ХХ століття. За переданням, кардинал Люстіже особисто просив папу Івана Павла ІІ, з яким мав добрі стосунки, щоб його наступником був саме Андре Вен-Труа.

Період його служіння як архиєпископа Парижа (з 2005 до 2017) був не надто простим, але кардинал Вен-Труа відзначався тонким і обережним висловом і вмів дуже точно, навіть хірургічно, аналізувати ситуацію. Його шанували співбрати, тому він два терміни поспіль був головою Конференції єпископів Франції. З вдячністю хочу згадати його прихильність до нашої Церкви і до всіх східних католиків. Кардинал Вен-Труа віддавав нам собор Нотр-дам де Парі під час поминань жертв Голодомору, він сприяв тому, щоб діти суботньої української школи, а їх тепер 350, яка не має свого приміщення, могли користати з будинку римо-католицької школи.

Сьогодні нашій Церкві варто прислуховуватися до голосів, які досвідчили непросту зустріч з радикально секуляризованим світом. Франція належить до тих країн, де є найгостріше розділення не лише між Церквою і державою, але й релігією і суспільством, на відміну від Сполучених Штатів. Надіюся, що в нашій пресі буде подаватися більше матеріалів з різних країн, зокрема з Франції, де тепер архиєпископом Реймсу і головою Конференції єпископів є наш великий друг архиєпископ Ерік де Мулан-Бофор, прониклива стаття якого з’явилася на “Збручі” рік тому.»

Архиєпископ Борис Ґудзяк

— Вас висвятили у 1969 році, відразу після травня 1968 року. За ці п’ятдесят років яку найбільшу зміну в Церкві Ви бачите?

— Змінилося суспільство, а отже, місце Церкви та християн у цьому суспільстві. Нашим сучасникам дедалі важче асоціювати себе зі спільними цілями, які не є простою сумою індивідуальних сподівань. Спостерігається швидке зростання рівня особистих вимог, у всіх, і перевага надається особистим бажанням, а не поступкам, потрібним для життя у колективі. Стає дедалі складніше бути частиною суспільного життя та поділяти солідарність.

— Церква вписана в цей контекст, вона розвивається водночас із руйнуванням засобів передачі знань від одного покоління до іншого. Звідси питання, яке собі ставить багато людей: чи ми маємо повне право передавати норму життя? Які це має наслідки?

— Результатом є руйнування християнських звичаїв та відповідне руйнування елементів християнської культури. П’ятдесят років тому, коли ми готувалися до шлюбу чи хрещення, ми часто мали справу з людьми, які, хоч і не дуже ходили до церкви, але дотримувалися певних елементів християнської культури. Сьогодні ситуація змінилась. Найбідніші в культурному сенсі люди більше не мають засобів, щоб навернутися до практики християнства. Це спонукає сьогоднішніх християн до чіткішого усвідомлення, що християнське життя – це особисте рішення.

Бенедикт XVI казав, що ми перейшли від соціологічного християнства до християнства за вибором. Із цим пов’язаний один ризик – що ми створимо Церкву еліти, яка залишає обабіч тих, хто не мають здатності висловити свій вибір. Християни стали свідомішими, але їх набагато менше. Отже, приймаючи своє рішення, вони повинні прийняти цю меншість як місіонерське завдання.

— Церква зіткнулася сьогодні з хвилею скандалів щодо сексуального насилля з боку священників. Коли Ви чуєте про страждання жертв, чи змінюється Ваше бачення ситуацій, з якими Ви могли стикатись?

— Сьогодні є гостра увага до сексуальності, що сприяє усвідомленню певних ситуацій, які відбулися, коли рівень цієї уваги було не порівняти з теперішнім. Жертви мають сьогодні можливість бути почутими зовсім інакше, ніж двадцять чи тридцять років тому. Потрібно бути вдячними за те, що це дозволяє нам покращувати наш спосіб судження та життя. Однією з помилок було оцінювати ситуації лише з моральної точки зору. Сьогодні наші засоби пізнання й аналізу дозволяють нам зрозуміти, що у випадку збочень йдеться не тільки про моральну проблему.

— Що Ви вбачаєте в клерикалізмі, який викриває папа Франциск?

— Питання полягає в тому, як нам працювати, щоб функціонування Церкви не було позначене цим клерикалізмом; як зорганізувати навчання мирян, щоб вони брали на себе відповідальність. Серед священнослужителів також постає питання, щоби не використовувати своє сакраментальне служіння як знаряддя соціального тиску. Це складно, оскільки священники, як провідники, несуть відповідальність. Однак це не включає управління життям кожного!

— Що Вас особливо вразило за останні п’ятдесят років?

— Мене найбільше вражає сила благодаті, яка дає особі можливість втішатися довірою людей, до яких її послали, і своєю здатністю щось їм дати через дуже просту дію. Це ситуації, в яких я побачив, що результат був не просто ефектом того, що я міг дати людині з точки зору знань, а й справжньою Божою благодаттю в дії.

— Чи шкодуєте Ви про щось?

— Я шкодую, що опирався співчуттю, яке в мене було щодо певних ситуацій, людей, коли я дистанціювався. Можливо, через те, що я не міг прийняти ситуацію і займав позицію захисту. Все ж таки, характерна ознака священного служіння – це бути пастирем для всіх. Я визнаю, що для певних людей я був пастирем недостатньо.