3
"Тексти", 5 липня 2018
В асортименті монастирських книжкових лавок та інтернет-магазинів постійно натрапляєш на словосполучення «земля российская», «русские старцы» тощо. А ще там – неадекватно велика кількість книг, пов’язаних з історією життя останнього російського імператора Миколи ІІ. Причому, деякі видання - власного виробництва (як відомо, великі монастирі мають і свої видавництва).
Здається, монархізм та імперськість стали частиною самоідентифікації російського православ’я, яке в Україні розповсюджується релігійною організацією під брендом «Українська православна церква». Так, Микола ІІ офіційно був канонізований РПЦ після об’єднання з «зарубіжниками», і УПЦ як частина РПЦ підтримує культ останнього царя. Тобто, з формальної точки зору, все законно. Але українська філія РПЦ не зупинилась на церемоніях, звичайних для вшанування будь-яких інших святих. Під цей культ підверстують і різноманітні «пророцтва», які стосуються долі Росії, України та світу.
Те ж саме, тільки навіть в більшому обсязі – в церковних лавках монастирів УПЦ МП. Почнемо з книжкової крамниці Києво-Печерської лаври. Другий поверх магазину, розташованого перед в’їздом до монастиря (Дальніх печер) – це просто літературний осередок «русского міра». Всі книги російською мовою – за винятком буквально кількох видань.
Більшість з них надрукована в Росії та Білорусі. України в цій системі цінностей не існує в принципі. Є тільки Росія. Починаючи від дитячих розмальовок, виконаних в стилістиці початку ХХ століття Російської імперії (одяг героїв, архітектура будівель, стиль спілкування в текстах) – і закінчуючи духовною літературою з серії «вєлікіє русскіє старци». Виникає враження, що лавра досі живе в єдиному спільному дореволюційному імперському просторі з Росією.
Дуже багато книг відомого втікача з України протоієрея Андрія Ткачова. Цей «голуб міра», відомий в церковних колах тим, що прокляв Революцію Гідності. Ось що він тоді заявляв:
«Я молюсь о том, чтобы Господь вселил страх и трепет в сердца и в кости мятежников. Чтобы Бог послал им болезнь в дом и болезнь на улице, страх на улице и страх в дома. Чтобы они ни покоя не имели, чтобы они сожрали друг друга - пусть гад сожрёт гада! Я жалеть о них не буду. Это страшные враги нашего будущего и страшные враги сегодняшнего настоящего. Я их не жалею! Я о них не молюсь!»
Потім протоієрей втік до Росії і вже звідти виливав відра помиїв на Україну, яка вирішила позбутись російського впливу. Ось приклад його заяви:
«Украина — никакая не братская, я вам об этом прямо и честно говорю. На Украине живут наши братья, но сама Украина со всей своей свинской идеологией, со своим бесовским менталитетом, бытовым сатанизмом никакая не братская. Все двадцать лет после раздела Союза она была не братская, а враждебная к России страна. Это страна обиженных, которые хотят оспорить свою историческую роль. Перекроить историю и «перетянуть одеяло на себя».
В Росії Ткачов працював в гімназії, яка утримується коштом Костянтина Малофеєва – російського олігарха, який був причетний до анексії Криму. Проте, сумнівна репутація Ткачова не стала на заваді розповсюдженню його книжок в центрі Києва.
Стелаж з книгами протоієрея Андрія Ткачова в Києво-Печерській лаврі
Але головний сюрприз чекав на мене всередині цих книжок. Більшість з них надрукована… в Києві, уже після втечі їхнього автора, видавництвом «Послушнік» - «по благословению Блаженнейшего митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия».
Ось, до прикладу, книгу пана Ткачова «В присутствии Бога. Беседы о ветхом Завете». Видано її 2017 року, та ще й «рекомендовано к печати рецензионной комиссией Украинской Православной Церкви».
Аналогічна історія з книгою цього ж автора «Тебе и мне Бог письмо написал» - те ж благословіння, та ж рекомендація, видано в Києві тим же видавництвом у 2016 році.
Рецензійна комісія запроваджена 26.02.2010 р. рішенням Синоду УПЦ МП як наслідок роботи видавничого відділу цієї Церкви: «Відзначити необхідність обов’язкового проведення Видавничим відділом УПЦ богословської та літературної експертизи із наступним присвоєнням грифу «Рекомендовано до друку рецензійною комісією Української Православної Церкви» всіх видань, призначених для розповсюдження через систему церковної (єпархіальної, парафіяльної, монастирської) книготоргівлі».
Керує видавничим відділом протоієрей Володимир Савельєв. Мабуть, він і надав цей гриф знайомому видавництву. Адже засновник та керівник ТОВ «Видавництво «Послушник» (код 37327725) Володимир Андрусевич разом з протоієреєм Володимиром Савельєвим є одночасно співзасновниками іншого аналогічного підприємства - ТОВ «Видавничий центр Пролог» (код 32244215). І обидва – уродженці м.Ізяслав Хмельницької області (саме там зареєстровано видавництво «Послушник»). Свій до свого по своє.
Але на полицях все ж таки превалюють російські видання. Наприклад, впала в око книга «О воззрениях русского народа». Там розповідається не тільки про побутові звички «русского народа», але й про специфіку його віри. Зокрема, про те, що «вера формировала идеал монарха-Помазанника Божия». Чомусь для балансу аналогічної книги про погляди українського народу я на полицях лаврської крамниці не побачила. Мабуть, тому, що українського народу там в природі не існує?
А цю книжечку просто захотілось купити – щоб зрозуміти таємниці душі сербського месіанізму (до речі, сербських авторів в лаврській книгарні дуже багато). Видавництво «Паломник» (Москва), але «По благословению архиепископа Тернопольского и Кременецкого Сергия».
Нехай читач сам оцінить ці перлини:
«Русский мессианизм выше сербского, потому что он универсален: так или иначе Россия принимает на себя миссию по спасению мира. Русский народ играет роль мессии всечеловеческого, тогда как сербский «мессия», мессия национальный – это человек, который должен освободить сербский народ… у сербского мессианизма оказываются известны преимущества перед русским: он содержит в себе одновременно как распятие, так и воскресение»…
Не залишили книговидавці і діточок без уваги. Ось тільки одна книжечка гаманцевого формату з серії «Дитяча православна бібліотека» - коротка біографія Федора Ушакова. На обкладинці – його іконографічне зображення з написом: «Не отчаивайтесь! Сии грозные бури обратятся к славе России!». Ну, логічно.
І от дитинка доходить до сторінки 44, де читає:
«Мы можем гордиться своей великой державой, где просияло много таких славных полководцев, как Александр Невский, Дмитрий Донской, Александр Суворов, Федор Ушаков и другие. И независимо от того, канонизированы они или нет, имена их святы для каждого русского человека, любящего свою Родину и гордящегося своей славной историей».
Думаю, тут уже ні в кого не виникне запитань, яку країну має любити та чим буде пишатись така дитина.
Це тільки декілька вибіркових прикладів того, що можна побачити в книгарні Києво-Печерської лаври. На тлі того, що українською читати нічого, потішило тільки одне: українська мова у присутніх в крамниці – покупців, семінаристів, продавчинь.
Що цікаво: у 2009 році проводилась веб-конференція вищезгаданого голови видавничого відділу УПЦ МП Володимира Савельєва, де більшість запитань була: коли нарешті з’явиться церковна література українською мовою? Тобто, запит вірян був уже тоді. Савельєв відповів в стилі «ми наполегливо працюємо в цьому напрямку». Судячи з того, що я побачила в церковній книгарні Лаври у червні 2018 р., віз і нині там.
Трохи краще справи в Голосіївському монастирі: там здебільшого продається типова православна література, але практично усе знов-таки – російською мовою. Як тут не згадати відомий мем, витоки якого йдуть з Почаївської лаври: «Бог по-украински не понимает»? На сайті монастиря є сторінка інтернет-магазину, де пропонується купити книги власного видавництва.
На багатьох з них жодними рецензійними комісіями й не пахне. Ці ж книги є і в церковній лавці монастиря. Пару поличок на стелажі «Дитяча література» виділено під імператорську тему.
«Детство Императора Николая II» - судячи з опису, це звичайний передрук з російського видання авторства Іллі Сургучова, який спеціалізувався на династії Романових.
«Рассказ о детстве императора Николая II ведется со слов Владимира Олленгрэна, сына первой учительницы Великих Князей Николая и Георгия, воспитывавшегося вместе с ними в ранние годы. Они были для него простыми мальчишками Ники и Жоржиком, друзьями и участниками озорных проделок... И вместе с тем, он сумел очень точно уловить то главное, что составляло дух царственной семьи и что было надёжно скрыто от посторонних взоров».
«Детство, воспитание и лета юности русских Императоров».
Теж класичний копіпаст з дореволюційного видання 1915 р., присвяченого 10-річчю царського спадкоємця Алексія Миколайовича. Зміст зосереджено на дитячих роках російських імператорів та імператриць Петра І, Єлизавети, Катерини ІІ, Павла І, Александра І. «Заканчивается книга «одой» Александру III, который впервые произнес слова «Россия для русских». За великим рахунком, це звичайна історична література «на любителя», якій місце в світському книжковому магазині, а не в церковній лавці. Тим більше незрозумілий сенс її видання безпосередньо монастирем. Цікаво, що на сайті інтернет-магазину монастиря ця книга розташована у розділі «Святые».
«Житие, пророчества, акафисты и каноны святым Царственным мученикам».
Цей витвір літератури – передрук з російського видання «Русь самодержавная» та цікавий саме розділом «Пророцтва». Ось якими геополітичними прогнозами, наприклад, відзначився преподобний Серафім Саровський:
«…Но когда Земля Русская разделится и одна сторона явно останется с бунтовщиками, другая же явно станет за Государя и Отечество и Святую Церковь – а Государя и всю Царскую фамилию сохранит Господь, невидимою Александр Невский десницею Своею и даст полную победу поднявшим оружие за него, за Церковь и за благо нераздельности Земли Русской – но не столько и тут крови прольется, сколько когда правая за Государя ставшая сторона получит победу и переловит всех изменников и предаст их в руки Правосудия, тогда уже никого в Сибирь не пошлют, а всех казнят, и вот тут-то еще более прежнего крови прольется, но эта кровь будет последняя, очистительная кровь, ибо после того Господь благословит люди Свои миром и превознесет Помазанного Своего Давида, раба Своего, Мужа по сердцу Своему» (с.31).
Там же цитується святий праведний Іоанн Кронштадтський, якого теж занесло дуже далеко:
«Возвратись, Россия, к святой, непорочной, спасительной, победоносной вере своей и к святой Церкви – матери своей – и будешь победоносна и славна, как и в старое верующее время… Несомненно, что все отпадшие от веры и Церкви русские разобьются, как глиняные горшки (сосуды скудельные, — пс.2), если не обратятся и не покаются, а Церковь останется непоколебимою до скончания века… Держись же, Россия, твердо веры своей и Церкви, и царя православного, если хочешь быть непоколебимою людьми неверия и безначалия и не хочешь лишиться царства и царя православного. А если отпадешь от своей веры, как уже отпали от нее многие интеллигенты, — то не будешь уже Россией, или Русью святою, а сбродом всяких иноверцев, стремящихся истребить друг друга. Помните слова Христа неверным иудеям: отымется от вас Царство Божие и дастся языку (народу), творящему плоды его (Мф.21, 42-43).
Отче наш, Иже еси на небесех! Да святится имя Твое в России! Ты насади в ней веру истинную, животворную! Да будет она царствующею и господствующею в России, а не уравненною с иноверными исповедываниями и неверными. Да не будет сего уравнения с неверными, истинного исповедания не имеющими! Истина не может быть сравнена с ложью и правда веры с неправыми исповедываниями. «Истина Господня пребывает во век» (Пс.116, 2)» (с.45-46).
Аналогічного штибу пророцтва є на с.32: «Кто любит Царя и Россию, тот любит Бога», «Если человек не любит Царя и Россию, он никогда искренне не полюбит Бога» (о.Микола Гурьянов), с.35: «Произойдет то, чего никто не ожидает. Россия воскреснет из мертвых, и весь мир удивится. Православие в ней возродится и восторжествует» (свт.Феофан Полтавский) тощо.
Після таких пророцтв важко собі уявити вірянина УПЦ МП, який би узявся бодай якось критикувати Росію та захищати Україну.
Ще одне видання Голосіївського монастиря з цієї ж монархічної серії – «Первый мученик царственного дома» про життя великого князя Сергія Олександровича Романова, брата Миколи ІІ, який був убитий 1905 року внаслідок терористичної атаки.
Знов те саме питання – чому це видається та продається в монастирі? Тим більше що Сергій Олександрович не був офіційно канонізований РПЦ.
Там же, на дитячій полиці, продається і «Домострой». Поруч – література для майбутніх дружин та чоловіків. За великим рахунком, не секрет, якими бачать ідеальні сімейні стосунки консервативні монаші кола Московського патріархату. Але щоб так відверто…
А ця книга була хітом на початку 2000-х років: «Он выбрал крест (про мученика Евгения)».
Солдат російської армії потрапив в полон в Чечні та був вбитий в 1996 році. Щодо обставин його загибелі є запитання. Зі слів матері військового, перед його смертю чеченці вимагали зняти натільного хреста та прийняти іслам. Після відмови Родіонова обезголовили. Серед віруючих людей виник рух за канонізацію Родіонова як мученика за віру. Втім, церковна комісія з канонізації, вислухавши матір вбитого, дійшла висновку, що підстав для офіційної канонізації військового немає, адже «віросповідна» версія загибелі сина підтверджується лише словами матері, яка не була свідком події. Проте, культ «святого воїна – мученика за віру» Євгена Родіонова дуже поширений у Росії, і очевидно, що серед його адептів – також і монахи Голосіївської пустині.
Можна припустити, що, за невеликими винятками, так виглядають практично всі церковні лавки монастирів УПЦ МП. За словами одного знайомого з УПЦ МП, «хорошо, что хоть российские триколоры после скандалов с журналистами прибрали с полок». Отака вона, Українська православна церква – «русская земля», «русские старцы», «российский солдат», «возрождение России», «российский государь»… Все там є – України лише не видно.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/71733/
