15
Розпочалася ця історії зі спокуси одного єромонаха з палестинського монастиря. Звали його Зосима. І його доймали думки, чи є ще хтось на світі з пустельників, хто дійшов у постах та умертвінні до більшої досконалості, ніж він. Порадили йому піти до надйорданських монастирів. Там він подвизався теж, бо зустрів ще більш аскетичних за нього, тож усмирив свою гордість. На тій землі серед монахів був звичай на Великий піст іти з монастиря у пустелю та переживати цей час віддалено один від одного.
От уже 20 днів Зосима був у пустелі, як, закінчуючи молитися шостий час, побачив «нагого чоловіка, що втікав, тіло якого почорніло і висохло від сонячної спеки і зимових дощів, а голову вкривало довге волосся». Це була Марія Єгипетська. Він хотів просити благословення в Божого чоловіка, та жіночий голос відповів: «Отче Зосиме, якщо хочеш, щоб я, грішна жінка, говорила з тобою, кинь мені свого плаща, щоб я могла накритися ним!». Дивно було монаху чути його ім’я з уст незнайомої пустельниці. Припав він до її ніг, дивуючись, а вона – до його, кажучи, що їй потрібно просити благословення у священика, а не навпаки.
Марія таки благословила Зосиму іменем Божим, і вони молилися разом. Тоді ж монах зауважив, що жінка піднеслася під час молитви над землею. Це могло бути або спокусою для Зосими, або виявом Божої благодаті на Марії. Усе стало зрозуміло, коли пустельниця почала оповідь про своє життя.
Народжена в Єгипті, у 12-літньому віці дівчина втекла з батьківського дому. «Не було гріха, яким би я не зневажила Бога, а тисячі душ через мене впали у згубу», — сповідалася Марія про 17 років свого блукання. Та одного дня випала їй нагода поплисти кораблем до Єрусалима на прощу до Хреста Господнього. Щоправда, для Марії це була не проща, а продовження її блудного способу життя. Тільки з цікавості захотіла вона зайти до храму, де знаходилася святиня. Втім, увійшла вона тільки до притвору, далі ж не пускали її гріхи. Гіркий жаль охопив Марію і, побачивши образ Богородиці у храмі, молилася:
«Пренепорочна Діво, образе всякої чистоти і невинності, я знаю, що Ти гидуєш такою грішницею, як я! Але Ти, о Мати, є єдиним прибіжи щем грішних, тож помилуй мене! Чим більші гріхи мої, тим більше молитиму Тебе, що випросила для мене ласку у свого Сина. Дозволь мені глянути на святий Хрест Господній, а я все своє життя хочу каятися у своїх гріхах і злобі, я втечу від світу, піду туди, куди ти мені скажеш іти!»
Марія вклонилася Чесному Хресту і в молитві перед ним почула: «Іди за Йордан, і там знайдеш спокій!» Підкорившись Божій волі, так і зробила. Коли ж виходила з храму, то хтось дав їй три срібняки з проханням про молитву. За ці гроші купила три хлібини, які чудесним чином годували її протягом довгих літ. Того ж дня Марія приступила до таїнств сповіді та Причастя в церкві Івана Хрестителя, після чого пішла в пустелю над Йорданом.
Дівчині було 29 років, коли вона почала свій подвиг, усього 47 років провела вона в пустелі, з яких 17 літ мучили її спокуси. Спасалася Марія розкаянням за попереднє життя та молитвою «Господи, помилуй мене». Пустельниця далі розказувала: «І Богородиця не покинула мене; спокуси відійшли, я цілком віддалася волі Отця небесного; голод, спрага, холод і спека – все це мені байдуже, як байдужі всі потреби тіла, бо знаю, що не самим хлібом чоловік живе».
Марія говорила словами з Євангелія, тому Зосима запитав, чи вона читає Святе Письмо. Це було ще одне диво, адже не вміла пустельниця ні читати, ні писати, тому ніколи не тримала в руках Біблію. Її мудрість плекала ласка Божа. Тоді Зосима отримав науку, як служать Богу неписьменні та святі.
Пустельниця просила старця, щоб той нікому не оповідав про неї за її життя та щоб наступного Великого посту прийшов на берег Йордану у Страсний четвер, щоб причастити її. Так він і зробив. Через рік Зосима чекав на Марію на березі Йордану, як побачив, що вона наближається до нього по воді, склавши руки навхрест. Після спільної молитви, Марія прийняла Причастя та промовила молитву, як Симеон: «Нині відпусти рабу Твою, Господи, бо очі мої бачили спасіння Твоє!». Далі просила старця повернутися за рік на те місце, де він вперше зустрів її. Поблагословила води Йордану і знову перейшла по них на другий берег.
Зосима повернувся до монастиря і шкодував, що так і не довідався імені святої. Та відповідь на його жаль прийшла сама. Коли за рік він повернувся до потрібного місця, то побачив тіло пустельниці зі складеними на грудях руками, він молився, після чого побачив на піску напис: «Отче Зосиме, поховай тіло грішної раби Марії, віддай землю землі».
Померла преподобна близько 421 року, тоді ж Зосима розповів про подвиг Марії Єгипетської. Довгий час передання про каянницю було усним, аж поки його записав архиєпископ Єрусалимський Софроній у VІІ столітті.
В особливий спосіб про життя преподобної Марії Єгипетської згадують у часі Великого посту як про приклад каянниці, «найбільшого грішника», який теж має шанс на спасіння та перебування у славі Божій. Житіє Марії Єгипетської зачитують під час Великого покаянного канону св. Андрея Критського на утреній четверга п’ятого тижня Посту. Цей звичай встановив сам автор канону під час Трулльського собору 692 року. Якраз у тому часі життя преподобної було записано Софронієм Єрусалимським.
Утреню з каноном св. Андрея Критського служать частинами протягом перших чотирьох днів Великого посту, а повний канон моляться у середу після вечірньої (утреня четверга) п’ятого тижня седмиці. Цей вид покаяльної молитви покликаний збудити жаль за попереднє життя та підтримати у витривалості християн, які вже за два тижні зустрінуть воскреслого Христа. Цікавою відмінністю є те, як християни різних Церков моляться під час Великого канону. У сучасній Українській Греко-Католицькій Церкві під час канону на «Помилуй мене…» роблять великий поклон чолом до землі, у Грецькій Православній Церкві чинять три поясні доземні поклони, а в Російській Православній Церкві постава під час канону отримала назву «стояння Марії Єгипетської», тобто під час молитви вірні кладуть на себе знак Чесного Хреста, не б’ючи поклони.
Оскільки життя святої пустельниці є невід’ємною частиною великопісного богослужіння, то ікона цієї праведниці має особливе значення. Існує декілька типів зображення преподобної: осібне (молільна ікона, коли зображена тільки преп. Марія у повний зріст чи до пояса, інколи на іконі можуть бути клейми зі життя святої), з єромонахом Зосимою у момент Святого Причастя, житійна ікона (містить тільки клейма з житія). Найбільш поширеними є ікони преп. Марії Єгипетської з єром. Зосимою та окремі зображення преподобної. Натомість житійні образи бачимо рідше, такі ікони зазвичай можна зустріти в монаших обителях. Якщо звертатися до сакрального мистецтва слов’янського ареалу, то розлогі житійні ікони здебільшого писали у малярських осередках на території сучасної Росії.
В українській іконописній традиції одне з найдавніших зображень преподобної збережене у мініатюрі Київського Псалтиря 1397 року. Власне життя Марії Єгипетської представлене у двох сценах: перша зустріч зі старцем Зосимою у Йорданській пустелі, та друга зустріч, коли Зосима повернувся за рік, щоб причастити Марію на березі Йордану.
У першій мініатюрі Марія нага, обидві постаті обернені одна проти одної. Тоді Зосима хотів почути духовні поради від пустельниці, та вона не могла вийти до нього, бо не мала належного вигляду, та й у смиренні своєму не вважала себе достойною давати духовні настанови єромонаху. Зосима віддав Марії свій плащ, і вона, сповідаючись, оповіла історію свого життя, яка й стала найкращим повчанням не тільки для Зосими.
Цікаво зауважити, що у мініатюрі Київського Псалтиря дві постаті стоять на фоні гір різного кольору: Марія – на фоні темної гори, Зосима – на тлі світлого рельєфу. З мистецького погляду, такий прийом просто вигідно відтіняє фігури та робить акцент на головній особі. Але якщо медитувати над життям преподобної, то можна сприймати темну гору як духовну боротьбу блудниці та каянниці, особливо, якщо пам’ятати, що гора в Старому та Новому Завітах – це місце зустрічі з Богом (пригадаймо досвід Мойсея, Іллі, Ісуса Христа).
На іконах Зосима має священичі ризи або підрясник, поверх якого єпитрахиль, а також плащ. Марія зазвичай у темному або охристо-червоному плащі. На аскетичний спосіб життя та старший вік вказує виснажене тіло пустельниці, сиво-біле вигоріле волосся. У житії описано, що Зосима спочатку не повірив очам і подумав, що перед ним промайнула якась примара, а якщо це й не був привид, то годі було зрозуміти, хто це – чоловік чи жінка.
Ще одним цікавим зразком ікони преп. Марії Єгипетської в українському сакральному мистецтві є дереворит з 1639 року, де пустельниця представлена в повний зріст, а обабіч – чотири клейми з житія: зустріч з єром. Зосимою, причастя Марії, моління преподобної та її погребіння, в якому, відповідно до передання, Зосимі допомагав лев.
Марія стоїть, смиренно схрестивши руки на грудях. Тільки на одному клеймі вона піднімає руки в молитві за типом оранти, а Зосима падає долілиць, вражений духовною силою преподобної. В житії сказано, що коли єромонах прийшов на другий рік причащати Марію до Йордану, то вона, поблагословивши ріку, перейшла по воді, щоб прийняти Святі Таїнства. Вірогідно, ця сцена й відображена на клеймі.
В українському іконописі є й зразок, коли зустріч Марії та Зосими відображена на окремих клеймах – це фрагмент з іконостасу Йова Кондзелевича для Великого Скиту в Маняві 1698-1705 років. Тут постаті вже набули більш «живих» ренесансових рис. Обидва подвижники склали руки в молитві та звернені один до одного. Вони спілкуються через молитву, сила якої здатна навіть на відстанях єднати серця людей.
Ікони Марії Єгипетської стали популярнішими в період українського бароко. У східноукраїнському іконописі ХІХ-ХХ століть вирізняють роботи школи Слободи Борисівки, якій було характерне зображення преподобної зі скуйовдженим сивим розпущеним волоссям. Напротивагу такому типу в подільському мистецтві ХІХ століття можна зустріти ікони, на яких Марія виглядає молодою дівчиною, до того ще й у дорогих шатах і тюрбаном з пір’ям.
Сьогодні ікони Марії Єгипетської можна побачити в монастирських храмах. Зокрема, у львівському храмі св. Архистратига Михаїла отців-студитів є хоругва преподобної (погрудне зображення). У церкві монастиря Введення у храм Пресвятої Богородиці у Великих Бірках (Тернопільська обл.) ікона пустельниці розміщена в намісному ряді й зображає сцену причастя Марії на річці Йордан.
Джерела та література:
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/icon/holyday_iconografy/maria_egypt/70423/
