6
Образ Зішестя Святого Духа – це промислительна ікона Пресвятої Тройці, як ікона Богоявлення чи Преображення. Тут Пресвята Тройця не зображена безпосередньо, як в іконічному типі Старозавітньої Тройці, а Її присутність передана символічно через відкритий сегмент неба, промені світла та Святого Духа, який у Святому Письмі інколи являється під виглядом голуба.
Ікона Зішестя Святого Духа – це ікона народження (різдва) Церкви. У єврейській традиції на 50-й день від Пасхи (Виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі) вшановували день, коли Господь дав Мойсеєві скрижалі Закону, тобто тоді був встановлений союз Бога зі своїм народом. Щось схоже відбувається і в християнській традиції – Господь возноситься, щоб приготувати місце для своїх дітей, і встановлює невидимий, але міцніший за земний, зв’язок з учнями. Святий Дух утішає апостолів і водночас дарує їм силу бути витривалими у своїй вірі настільки, щоб могти дарувати цю віру іншим, помножуючи свій подарунок.
Іконографія свята Зішестя Святого Духа побудована на Діяннях апостолів, другий розділ. Паралельним старозавітнім текстом, який підсилює значення цієї події як такої, що була передбачена наперед, є пророцтво Йоіла (2, 28-29).
Найдавнішим збереженим зображенням вважають мініатюру в сирійського манускрипту Рабули VI століття. Сюжет П’ятидесятниці раніше використовували у стінописах куполів, частіше такі зразки можна знайти в хресто-купольних храмах, у додаткових куполах, адже в центральному зазвичай писали Христа Пантократора.
Старозавітнім прототипом свята Зішестя Святого Духа на апостолів було свято седмиць. У єврейському календарі це свято було сьомим тижнем після початку жнив. У цей день відзначали плодородність землі та дякували за перші плоди Богові, приносячи жертву з перших пожинків. Також, як вже було сказано на початку, у цей день юдеї відзначали отримання Мойсеєм скрижалів Закону. Цікаво спостерігати паралель християнського свята з юдейськими, адже Господь, встановлюючи новий союз з людством, вказує на тяглість традиції та спорідненість між Старим та Новим Завітами. Відтак, через Святого Духа апостоли отримують ласку розуміти Новий Закон, їхні уми і серця просвічуються та вони остаточно навертаються і йдуть проповідувати вже без дискусій щодо особи Христа. Апостоли отримують плоди Святого Духа і водночас самі стають плодами проповіді Ісуса Христа. Святий апостол Павло так пише про плоди Святого Духа (Гал. 5, 22-23): «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість».
З праць Отців Церкви можемо пересвідчитися, що Рання Церква кожного дня святкувала Зішестя Святого Духа і усилено очікувала повернення Господа, яке мало статися, на їхню думку, зовсім скоро. Для християн радість Зішестя нероздільно поєдналася в часі з радістю Воскресіння, тому цілком природно, що вони очікували Друге Пришестя так скоро.
Свято Зішестя Святого Духа вважають також днем, коли народилася Церква, тобто апостоли, а з ними і всі християни аж до наших часів і після нас, стали містичним Тілом Христа. Радість П’ятидесятниці закарбована в кожній літургії словами: «Ми виділи світло істинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємося, вона бо спасла нас».
Символічно (і дуже практично, зрештою), що Святий Дух дарував апостолам здібність говорити різними мовами, щоб ширити євангельську радість і звістку. Тут напрошується паралель до старозавітної історії про Вавилонську вежу (Бут. 11, 9), коли Господь перемішав людські мови і розсіяв їхніх носіїв по всій землі. У свято Зішестя Святого Духа Бог ніби знову вказує на єдність людей, об’єднуючи апостолів та наділяючи їх однаковими дарами. І ще одна деталь – розсіяння народів відбулося у величезному полісі Вавилон, а об’єднання людства на прикладі об’єднання апостолів було на горі Сіон, що за мурами старого міста Єрусалиму, у найвищій світлиці цієї гори.
Зелень та квіти, якими у цей десь особливо рясно прикрашають домівки та храми, символізують радість від нового сотворення, адже Святий Дух зійшов і відразу почав видимо діяти, творячи нове. У Старому Завіті ця зелень вказувала безпосередньо на час, бо коли Мойсей отримав закон, то вся природа перебувала в зелені
Як і в кожній іконі, яка побудована на відкритій композиції, спосіб зображення Зішестя Святого Духа дозволяє молільнику бути ніби учасником цієї події, ніби одним з тих, хто зараз перебуває з апостолами. Подібне відчуття дарують ікони Тайної Вечері чи Старозавітньої Тройці.
Ікона Зішестя Святого Духа презентує Христову Церкву, тому навіть у її головних елементах присутня така композиція, яка передає нам відчуття перебування в храмі. Центральним в іконі є зазвичай синтрон (ложе, сідалище), на якому сидять 12 апостолів. У центрі – апостоли Петро та Павло, а між ними – незаповнений простір, а переважно в українській іконі після XVI століття – Богородиця. Порожнє місце ніби приготоване для Христа, Друге Пришестя якого усилено чекали в Ранній Церкві. Богородиця, котра була безпосередньо присутня під час Зішестя Святого Духа (Ді. 1, 14), на іконі вказує на єдину Церкву. Також інша причина, чому почали писати Богородицю на цій іконі – необхідність наголосити, що на Марію теж зійшов Святий Дух, але набагато раніше – під час Благовіщення (Лк. 1, 35). Можна сказати, що ця подія відкриває Новий Завіт та уможливлює Зішестя Святого Духа на 12-тьох апостолів. Варто зауважити, що ікона ніколи не є прямою ілюстрацією євангельської чи старозавітної події, вона може містити в собі десятки конотацій та символів, щоб краще вводити молільника у споглядання, медитацію, молитву. Тому присутність Богородиці в цій іконі вказує не тільки на історичну подію, але й на тяглість дії та присутність Святого Духа в Новому Завіті. Ця іпостась не з’явилася раптово і одноразово тільки під час Зішестя на апостолів, Він не припиняв діяти тоді, як і тепер.
Щодо синтрона, то він (або його принцип) збережений у більшості церквах до сьогодні. І священики так само сідають обабіч престолу, залишаючи місце вільним для Христа. Серед людей горне сідалище може бути зайняте тільки єпископом або патріархом, які сопричасні до архисвященства Христа. Цікаво простежити, що сідалище для апостолів змінювалося в іконі відповідно до моди меблевої фурнітури конкретного часу. Особливо виразно це можна побачити на барокових іконах, які загалом відрізняються посиленою декоративністю. Якщо ж подивитися на ікони Вселенських соборів, то можна побачити подібність композиції зі способом зображення Зішестя Святого Духа – учасники соборів теж сидять півколом, відкритим до глядача. Звідси можемо зробити висновок, що іконописці при написанні ікон Вселенських соборів хотіли наголосити на тому, що учасники цих соборів наділені тією ж гідністю, що і апостоли, тобто вони теж приймають рішення завдяки Святому Духу.
Ми вже згадали, що найближче до уготованого місця Христа або до Богородиці сидять апостоли Петро і Павло, найбільш активні у своїх посланнях. Але чому іконописці зображають ап. Павла, який історично не знаходився у світлиці в момент Зішестя Святого Духа, більше того – навіть ще не увірував у Христа та переслідував Його прибічників? На його місці історично мав би бути ап. Матвій, на якого випав жереб після відступництва Юди. Але, як ми знаємо, ікона в останню чергу має на меті точно передати історичні події, у ній більшого значення набуває «божественний вимір» історії, тобто що саме конкретна подія чи діяльність певної людини означає в історії Божого провидіння. Апостола Павла зображають на цій іконі, бо його проповідь та апостольська діяльність була чи не найбільш яскравою та активною. Його шлях у християнстві є наочним прикладом євангельських слів про останніх, що стануть першими (Мт. 19,30; Мк. 10, 31; Лк. 13, 30). До того ж, на цій іконі часто можна побачити євангелистів Марка та Луку, які історично не були присутніми при цій події, але є важливими будівничими Нового Завіту.
Над головами апостолів — вогненні язики (Ді. 2, 3). Це присутність Святого Духа, яка на іконах зазвичай передана через промені з відкритого сегмента неба, або через появу білого голуба. Апостоли ніби отримали друге хрещення (Ді. 1,5) вогнем мудрості і пізнання, адже після Зішестя Святого Духа їхня віра утвердилася і сумнівів більше не було. Не дарма також ці маленькі вогні названі язиками, ніби проводячи паралель: людина має язик, щоб говорити; людина отримує язик від Бога, щоб благо вістити, говорити правду, сповіщати істину. Також глибше зрозуміти сенс цього полум’я допомагає стихира вечірні Зішестя, яка розповідає про розділення мов і народів у Вавилоні:
«Коли змішалися мови через зухвальство стовпотворіння; нині ж народи мудрістю наповнились через славу богопізнання. Там засудив Бог нечестивих за прогріх; а тут Христос просвітив рибаків Святим Духом. Тоді різномовність була на покарання, а нині відновлено співзвучність мов на спасіння душ наших».
У руках апостоли тримають сувої або кодекси, що вказують на їхню місіонерську діяльність, проповідь серед різних країн і народів, яка вже їх чекає. Отець Іванчо Іштван каже, що кодекси та сувої інколи дозволяють визначити, хто з присутніх на іконі апостолів також був євангелистом або писав послання, які дійшли до наших днів та не є апокрифами.
Варто зауважити ще одну деталь – на апостолів вогненні язики зійшли, а на старця Космоса – ні. Тобто інші народи ще очікують пришестя Духа Святого, і до цього мусять також докласти зусиль апостоли. Річ не тільки у прийнятті Святого Духа та Його дарів, а у тому, щоб ці дари не затримати, а передати іншим, тим самим помноживши їх.
Космос, що з грецької перекладаємо як «люди», «людство», – алегорична постать усіх людей на землі – тримає плахту з дванадцятьма сувоями, що вказують на дванадцять поколінь Ізраїля, які врешті-решт будуть спасенні та повернені в лоно Отця, навіть після найбрутальніших відступів. Тут пригадую слова митрополита Антонія Сурожського: «…від любові Бога не втекти…» («Духовное путешествие»). Інша інтерпретація дванадцятьох сувоїв старця Космоса стосується дванадцятьох апостолів, які мають продовжувати місію Христа, а отже – мають розділитися та йти проповідувати до інших народів, адже тепер вони «почали говорити іншими мовами» (Ді. 2, 4). Інколи в монументальному виконанні Зішестя Святого Духа в куполах храмів навіть можна побачити підпис біля кожного з апостолів, якою мовою він проповідував. Така «лінгвістична мозаїка» є в одному з куполів собору св. Марка у Венеції. Є приклади, коли замість Космосу іконописці зображали пророка Йоіла. Він сидить з короною на троні і тримає книгу, на якій дванадцять сувоїв. Такий тип пов’язаний зі словами пророка (Йоіл 3, 1-2): «Я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини і Ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитися, і ваші юнаки будуть бачити видіння. Та й на рабів та на рабинь того часу я виллю мій дух».
Інші дослідники кажуть, що Космос є уособленням володаря світу, який перебуває у темряві незнання та невірства, тому він зображений на темному тлі. Інколи царя цього світу пишуть за решіткою, яка ніби утримує людство у полоні невідання вчення Бога, що воплотився. Словом, ви зрозуміли, що Космос – це поліфункціональна фігура в цій іконі.
Унікальною за композицію є українська ікона Зішестя Святого Духа з іконописного осередку в с. Радруж. Ікону датують ХІV-ХV століттям, і вона знаходиться на постійній експозиції Національного музею ім. А. Шептицького у Львові. Подив викликає трикутний, гострий синтрон, на якому сидять апостоли. Він ніби загострює увагу до неба, до верхньої частини ікони, де небеса привідкриті на людей, щоб благодать Божа разом зі Святим Духом зійшла на них та просвітила. У відкритому сегменті неба ми бачимо не промені чи голуба, а самого Господа Нашого Ісуса Христа. Саме Його, а не іконографічний тип Ветхий Деньми, на що вказує хрещатий німб. Це знову ж таки акцент на тому, що Христос не залишив своїх учнів, вознісшись до Отця Небесного, він продовжує направляти їхні стопи, серця та ум.
Водночас на іконі присутній інший відкритий сегмент, який ніби вторить верхньому, але є протилежним за суттю – це темний простір, де знаходиться Космос, світ земний. Відтак, апостоли, які є уособленням усієї Церкви, усіх християн, ніби знаходяться в міжсвітті – між небесним і земним, тим самим повторюючи есхатологічну напругу постійного прикликання Божого імені та очікування у стилі «вже і ще ні». Апостоли вже засмакували небесної благодаті, але вони лишаються на землі, щоб послужити іншим, допомогти вже діткнутися до Царства Небесного тим, хто ще на землі, хто зарився в щоденні клопоти настільки, що не годен підняти голови до неба, не те що серце.
Дивовижно, наскільки майстер (чи майстри) з Радружа щільно розмістили апостолів на сідалищі. Учні, що розбіглися перед розп’яттям, які злякалися під час зустрічі з воскреслим Христом, які ще не цілком зрозуміли значення Вознесіння, тепер тримаються один одного так міцно, ніби бажаючи утворити стіну неприступної фортеці, за якою дозріває, остаточно міцнішає їхня віра. Усі апостоли рівні за зростом, поставою, серед них немає більшого чи меншого – усі рівні, бо всі є однаковими причасниками Христа і Духа Святого. У цьому також сила Церкви – в єдинстві, у бажанні співслужити Богові, бути сопричасними. На самому зламі, де традиційно мало б бути місце для Христа чи сиділа б Богородиця, апостоли Петро і Павло ледь не торкаються плечима та колінами, настільки сильна напруга – Христос благословляє згори, єднаючи всіх. Отець Іванчо Іштван каже, що ці апостоли вже не схожі на тих, що безпорадно жестикулювали та дивувалися на іконі Вознесіння. Ці апостоли вже отримали мудрість, вони молитовно споглядають Пресвяту Тройцю, вони перебувають у спільній молитві, що теж є життєнеобхідною складовою Церкви.
Також додає свого колориту і стилю творче мислення майстра, який у цій іконі вносить маленькі деталі. Наприклад, не всі апостоли тримають однакові сувої чи кодекси. Хтось має сувій, а хтось – кодекс, що теж може свідчити про красу у різноманітті. Адже Господь усіх своїх учнів наділив талантами, і хоч ці таланти різні, проте всі вони служать для прослави Божої величі. Звичайно, тут може буди й інше підґрунття, про яке згадував о. І. Іштван, коли кодекси вказують на євангелістів та авторів послань. Інша несподівана деталь – це поза апостола, другого праворуч внизу ікони (ймовірно Бартоломей-Натанаїл). Він фігурно заклав ногу за ногу. Сама ікона сповнена теплих, насичених тонів, що випромінюють радість свята.
Жити в єдності з Пресвятою Тройцею – це і є знак того, що людина прийняла Духа Святого. Ікона Зішестя Святого Духа не ілюструє історичну подію, а вказує на глибинну реальність – кожен християнин, хто прийняв таїнство хрещення, носить у собі Духа Святого, який довершує наш божественний образ і спонукає дорости до божественної подоби. Це завдання не з легких, зрозуміло, це і духовна радість, і водночас духовна боротьба. Проте нам у деякому сенсі легше, адже перед нами християнська історія відкриває незліченну кількість прикладів до наслідування, до аналізу та уникнення грубих помилок. Ми маємо Біблію, Новий Завіт, тисячі і десятки тисяч томів з описами життя святих, блаженних, ми маємо сотні біографій звичайних людей, які, можливо, не зараховані до лику святих, але які все одно невимовним чином, підсвідомо чи очевидно дають нам радісну надію і впевненість, що усі покликані до Царства Небесного, яке починається тут і тепер, адже Пресвята Тройця уже діє в нас і співдіє з нами. Від людини залежить крок на зустріч, який не може бути одноразовим, але повинен відбуватися щодня, щомиті. Бути зі Святим Духом – це благо-дарити і благо-словити без ліку і без очікувань, нескінченно та безустанно.
Використана література та ресурси:
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/icon/holyday_iconografy/descent/71301/
