6
"Укрінформ", 1 грудня 2017
Під час учорашнього вечірнього сканування інтернету в пошуках новини з архієрейського собору про те, що РПЦ розпочинає примирювальний діалог з УПЦ КП, – сенсації, на яку я чекала й до якої внутрішньо готувалася, не відбулося. І я, не пом’якшуючи жодної крапки у своєму іронічному щодо РПЦ тексті випустила підсумковий матеріал. А за годину по тому очікувана новина таки з’явилася у російських медіа. Щоправда, вона була іншого змісту: «Розкольник Філарет попросив пробачення у РПЦ».
А ще через годину виступив один із найголовніших представників єпископату РПЦ – митрополит Іларіон, який заявив, що лист до собору від УПЦ КП був, що Інтерфакс спотворив слова предстоятеля УПЦ КП, що лист розглянули, створили комісію. Фактично він осмикнув підконтрольні медіа та оголосив, що розпочинається діалог. А ще пізніше речник УПЦ КП архієпископ Євстратій Зоря опублікував цей лист предстоятеля УПЦ КП до Собору – стриманий, без плазування, де він (цитую мовою оригіналу), «желая прекратить распри… призывал принять надлежащие решения, чтобы прекратить противостояния… в том числе и о прещении и отлучении». Патріарх просив РПЦ скасувати анафеми, але робив це з гідністю.
Сьогодні зранку ми зв’язалися з речником УПЦ КП архієпископом Євстратією Зорею та попросили прояснити ситуацію.
- Чи може патріарх Філарет простягувати руку для примирення людям, які десятиліттями знищували його репутацію?
- Так, це простягнута рука до РПЦ із бажанням, щоб ця церква знайшла вихід із замкненого кола, в яке вона завела себе зі своїми рішеннями щодо нас за останні два з половиною десятиліття.
- Ви вірите, що цей діалог, запропонований за посередництва Російської православної церкви за кордоном (а вона залишається для мене авторитетним церковним суб’єктом, хоч і увійшла до РПЦ) не буде елементарним «кидком». Бо мені спливає на думку світська історична аналогія десятилітніх переговорів росіян із українцями про Чорноморський флот, де по чотири з половиною години обговорювали один термін?
- Ми не виключаємо, що ці пропозиції мають двозначний характер. Й історія ставлення Москви до України загалом, і ставлення Московського патріархату до Київського, зокрема, дає нам підстави мати сумніви та застереження щодо щирості намірів усіх учасників пропонованого діалогу. Однак, з мого особистого враження та аналізу, я бачу, що є сили, які бажають, щоб такий діалог реально розпочався, і є сили, які цього не бажають та хочуть цьому завадити. Тому проблема – не стільки справа довіри до Російської церкви в цілому, скільки в тому, щоб зрозуміти – чи ті члени РПЦ, які свідомі вести діалог, можуть довести це до завершення. Чи візьмуть гору ті сили, що налаштовані на дискредитацію та знищення Київського патріархату.
- Я стежу за Фейсбук-акаунтами співробітників Московської патріархії довгий час. Вони захлинаються у своїй нелюбові до вас. Невже там існують ті, хто відчуває щось протилежне?
- Навіть супротивники поділяються на тих, хто висловлює свою ненависть, і тих, хто має шляхетність та поважає свого опонента. Очевидно, що у Московському патріархаті не тішаться моїй діяльності, яку я здійснюю, як речник, відбиваючи їхні атаки на Київський патріархат. Але патріарх Філарет вчить нас слухати критику, зважаючи на справедливу та не зважаючи на несправедливу.
- Кому ви передали лист предстоятеля Філарета?
- Митрополиту Іларіону Алфєєву.
- А чи не могла б Москва, яка зініціювала діалог, у якості жеста доброї волі зняти всі анафеми й відлучення без жодних листів та прохань патріарха Філарета?
- Якби Москва була здатна до таких вчинків, то вона була б здатна до такої ситуації не призводити? Зараз святкують 100-ліття інтронізації патріарха Тихона. Він хоча і не визнавав автокефалії грузинської церкви (вона в цей час відновила автокефалію), але йому вистачало мудрості та розуміння не проголошувати анафем. Якби наступне керівництво діяло таким чином, то ми б говорили про інші реалії. Але так, без відповідної формальної підстави їм було б не можливо на повному ходу розвернутися на 180 градусів у порівнянні з тим, яку лінію вони вели дотепер. Для скасування архієрейським собором РПЦ попередніх власних рішень їм потрібна була відправна точка, звернення патріарха Філарета. Це було і поясненням, і підставою, яку ми сприйняли з розумінням. Лист, що надсилався, передбачав, що вже цей архієрейський собор прийме відповідні рішення – саме як акт розуміння та доброї волі, який відкриває шлях для порозуміння для встановлення відносин між РПЦ та Українською церквою.
- Бог цінує наміри, а я ціную ваші спроби вийти на розв’язання проблеми. Але тактично ми маємо дві поразки. Перша – інформаційна (патріарха Філарета звинуватили, що він вибачається перед собором), а друге – ви не отримали всіх прощень. Це недобрий старт, признайтеся?
- Я розумію, що кращим стартом було б те, що передбачалося в попередніх контактах. Заради цього ми й ішли на дані кроки. До нас вийшли з МП з пропозиціями, з реальними кроками, які намагалися довести серйозність намірів: ми готові до скасування рішень, які перешкоджають спілкуванню. І з нашого боку було б проявом гордині та нерозумності з ходу відкинути ці пропозиції. Другий момент: ми як люди, віруючі, завжди сподіваємося на прояв кращого в інших, у тому числі на припинення ворожнечі. Тому ми пішли на цей крок, який дав би можливість РПЦ із відповідним лицем вийти з ситуації та ні в чому не відступаючи від позицій, які КП висловлює зараз. Можливо зовнішня аудиторія не дуже розуміє тонкощів, але членам собору це все має бути зрозуміло. Там вжита формула, яку промовляє кожен єпископ та священнослужитель перед Причастям: «Простіть мені, грішному, чим згрішив я в цей день та по всі дні життя мого словом, ділом, думкою і всіма почуттями моїми». Це універсальна формула: прощаю та прошу прощення. Нічого принизливого та слабкого в цьому немає. Бо по-іншому християнство взагалі можна розцінити, як слабкість.
- Я розумію вас, але ваша паства запитає – чи варто брати автокефалію та визнання з рук патріарха Кирила, так пов’язаного з Путіним. Хочемо чи не хочемо, але патріарх Кирило тоді стає стороною переговорів. Чи не зробить це тоді автокефалію надщербленою?
- Наша тверда позиція зафіксована у наших документах, йдеться ж не про те, щоб отримати автокефалію. Вона є, проголошена та утверджена. Ми говоримо лише про визнання. Визнання не тільки від Московського патріархату, а й від усіх православних помісних церков. У нашому діалозі з іншими помісними церквами, у тому числі з Константинопольським патріархатом, неодноразово звучала ця думка. Очевидно, якби Московський патріархат погодився на такий сценарій, то і Константинополю, й іншим помісним церквам було б набагато простіше зробити крок до визнання. І тому йдеться не про те, що ми очікуємо якогось дару від патріарха Кирила та РПЦ в цілому. Ми бачимо це як частину великого загально православного процесу визнання автокефалії Української православної церкви, якщо РПЦ до цього готова. Якщо не готова, то нам буде достатньо визнання матері-церкви – Константинополя.
- Я дивилася на склад комісії, з якою ви маєте сидіти за столом переговорів. Це зубри. Це або люди, глибоко пов’язані з російською владою та її спецслужбами, або ті члени УПЦ, хто беззаперечно відданий Москві. За тим столом переговорів, за який ви сідаєте, буде хоч який міжнародний гарант – хтось із тих, хто зможе робити незалежну оцінку тих переговорів? Ви не боїтеся, що вони з’їдять вас?
- Ми занадто твердий горішок, щоб нас розгризти навіть зубрам. Якби нас було легко з’їсти, то за ці 27 років це зробили б. Що стосується формату комісії, то, очевидно, що так само, як РПЦ не може диктувати, хто має бути включений з нашої сторони, так само й ми не можемо диктувати, хто має бути включений з їхньої сторони. Це їхнє суверенне право – вирішувати, хто бере учать у діалозі. Але єдина остаточна мета діалогу – щоб в Україні була визнана іншими церквами (Московським патріархатом у нашому випадку) Помісна православна церква Київський патріархат. Визнання є передумовою єднання українського православ’я. Бо якщо фактор невизнання зникне, то підстави для розділення теж зникнуть. Якщо комісія або хтось із її членів має намір вести діалог про інші речі, то наша сторона на це ані згоди, ані мандату не має. І ми про це чітко та прямо пояснили під час нашого підготовчого спілкування. Щодо іншої – третьої сторони. Ми не виключаємо участі тих авторитетних людей, хто міг би бути медіаторами та гарантами проведення діалогу, але головним гарантом цього є Господь Бог.
- Із ким ви спілкувалися під час підготовки?
- З митрополитом Іларіоном Алфєєвим, з протоієреєм Ніколаєм Балашовим та протоієреєм Ігорем Якимчуком.
- А де ви спілкувалися?
- Це були дві зустрічі у Москві.
- Ви дивилися в очі митрополиту Іларіону і вірили?
- Я вірю в Бога. І вірю, що навіть у тій людині, яка не здається комусь відвертою чи щирою, є краща сторона. У мене були підстави відчувати з його боку зацікавленість у тому, щоб цей процес був успішний. Як будуть розвиватися події далі – побачимо.
- Вони не вимагають зняти законопроект 4128 в обмін на те, що вони знімуть анафеми?
- Так мова не йшла. Попередньої вимоги, щоб ці законопроекти були не прийняті або скасовані, не звучало. А навіть якби й прозвучали, то як ми могли б це виконати? Ми не є суб’єктами законотворчого процесу. Не в наших силах закони прийняти чи скасувати.
- Коли наступна зустріч із РПЦ?
- Синод нашої церкви розгляне цю ситуацію – і хід спілкування, і їхню ініціативу вести діалог. І думаю, що буде сформована відповідна комісія, і вже в контакті з двома комісіями буде визначено місце та час проведення діалогу. У будь-якому разі, навряд чи ми будемо їздити до Москви. Під час попереднього спілкування ми запропонували для зустрічей нейтральне місце, де буде гарантована безпека учасників та невтручання зовнішніх чинників у процес. Із нашого боку звучали думки про Вільнюс чи Ригу. Наша позиція була прийнята до уваги – що подальший діалог буде на нейтральній території.
- У цей великий план входить подальший об’єднавчий процес з УПЦ МП?
- Спочатку зауважу. Для нас не розглядається жодна можливість попереднього адміністративного входження чи приєднання до Московського патріархату під будь-якими умовами. Ми готові розглядати цей процес лише в рамках того, що ми є і залишаємося автокефальною православною церквою. Приєднуватися на правах широкої та вузької автономії ми не маємо ані підстав, ані наміру. Тому якщо з боку Московського патріархату є бачення об’єднавчого процесу без того, щоб ми входили до цієї структури, то тоді переговори будуть рухатися вперед. Якщо будуть ставитися умови, що навіть для визнання автокефалії з боку МП нам треба до нього увійти – нам це не прийнятно. Жоден історичний прецедент подібного не наводить.
- Але питання про майбутнє об’єднання в повітрі присутнє?
- Ми зараз розглядаємо як перший крок зняття з боку РПЦ рішень, які перешкоджають нашому спілкуванню, – це анафематствування нашого патріарха. Другий крок – визнання нашої церкви. І наступний крок – здійснення об’єднавчого процесу. У нас є і компромісний шлях. Ми готові розглядати можливість для тих архієреїв та парафій, які категорично не бажають бути в складі української церкви, але залишаються в складі російської церкви і готові припинити вороже ставлення до КП, існування певної структури РПЦ в Україні, але вже саме як Російської православної церкви. Так само, як РПЦ визнала автокефалію Православної церкви в Америці, але зберегла за собою право існування патріарших парафій РПЦ.
- Учора ваша паства у вас у коментарях писала, що вона мала право взнати про ці процеси від вас, а не з російських медіа.
- Ми внутрішньо не один раз обговорювали всі можливі наслідки цього процесу і кроків, які в цьому процесі робилися. І нам слід було прийняти важке рішення. З одного боку, представники Московського патріархату, з яким відбувалося спілкування, наполегливо просили – не робити жодних публічних заяв до того часу, як архієрейським собором буде ухвалено рішення. Це мотивувалося тим, що єпископат має почути про це від патріарха Кирила безпосередньо на соборі – мотивацію для очікуваних рішень, і щоб не мати завчасно налаштованих проти опонентів. І оскільки це рішення про скасування анафем та рішень очікувалося вже на соборі, то ми просто зважили – що є важливішим. Чи убезпечити себе тим, що завчасно опублікувати. Чи дати можливість стороні Московського патріархату на те, про що йшла мова. Повірте, приймати рішення було непросто. Ми зважили та вирішили, що можливість розблокування того стану, який є між РПЦ та українськими церквами, є більш важливим, аніж убезпечення себе від нападок та неправильних трактувань.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/69246/
