3
"Радіо Свобода", 19 грудня 2019
Бурцьо і Мурцьо – герої україномовного журналу «Світ дитини», який виходив у Львові в період 1919–1939 років
100 років тому у Львові почав виходити україномовний журнал «Світ дитини». Його засновником і видавцем був освітянин, дитячий письменник, меценат Михайло Таранько. Він зумів не просто створити цікавий і популярний дитячий журнал, але й об’єднати довкола нього кращих українських авторів і художників, щоб діти пізнавали світ, українське слово, історію, культуру. Цей журнал називали «вітамінами для українських дітей».
100 років тому діти просили святого Миколая принести їм передплату на журнал «Світ дитини». Часопис лише почав виходити і став одразу улюбленим для дітлахів.
Вірші, казки, п’єси, короткі нариси з історії України, численні розповіді про відомих українців – Тараса Шевченка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, а ще переклади творів іноземних авторів на українську мову, розповіді про винахідників, загадки, забави, пісні з нотами, фокуси. Друкували все те, що розвивало дитячу допитливість, знання, світогляд.
У дитячому журналі були постійні рубрики – «Казки Дідуся Тараса», «Життєписи славних людей», «Українська мова і її говірка», «Всі вчимося англійської мови», а також «Малі герої», де розповідали про дітей, чиї батьки не повернулися з війни.
Ілюстрація «Діти пишуть лист святому Миколаю»
Тексти доповнювали і підсилювали ілюстрації відомих художників Олени Кульчицької, Осипа Куриласа, Юрія Цимбала, Павла Коржуна.
Обкладинка журналу
У грудні 1919 року весь номер був присвячений улюбленому святу дітей, коли вони отримують подарунки від святого Миколая. І так відбувалось щороку. Нові вірші про святого, забави, п’єси під назвами – «Позвольте дітям прийти до мене», «У ніч на Святого Миколая», «Святий Николай».
Педагог, письменник Михайло Таранько у видавництво журналу вклав не лише свою душу, але й усі заощадження.
Він пригадував, як заснував часопис: «У холодні дощові дні діти залишалися у шкільних залах, де провідники поодиноких гуртків читали їм казки, історичні оповідання, з найстаршими дітьми підготовляли сценічну виставу. Матеріалів до читання було дуже мало тоді, прийшла мені думка про конечну потребу дитячого журналу, яку я постановив зреалізувати і почав видавати від 1 листопада 1919 року двотижневик «Світ дитини».
«Михайло Таранько у 1919 році пропонував українському педагогічному товариству видавати журнал – відмовились, потім звернувся до вчительської організації – теж відмовились, бо казали, що ця справа буде збиткова, що батьки про горнятко молока дбають для дітей, а не журнал. Відтак Михайло Таранько всі свої зароблені гроші віддав на видавництво. Весь час закладав навіть особисте майно. Казав, що була фінансова «чахотка», яка потім доконала журнал «Молода Україна», всі серії для старших дітей, і він лишився, як казав, при своїй найменшій дитині – «Світику». Тоді видавці вели статистику, не знаю, як, але знайшла це. Було близько 8 мільйонів українців, які жили в Речі Посполитій і знайшлось лише 1400 передплатників. Журнал не коштував великі гроші. Михайло Таранько говорив, що людська байдужість точить організм у чужу користь», – розповідає дослідник діяльності Михайла Таранька, науковець Леся Кусий.
«Михайло Таранько у 1919 році пропонував українському педагогічному товариству видавати журнал – відмовились, потім звернувся до вчительської організації – теж відмовились, бо казали, що ця справа буде збиткова, що батьки про горнятко молока дбають для дітей, а не журнал. Відтак Михайло Таранько всі свої зароблені гроші віддав на видавництво. Весь час закладав навіть особисте майно. Казав, що була фінансова «чахотка», яка потім доконала журнал «Молода Україна», всі серії для старших дітей, і він лишився, як казав, при своїй найменшій дитині – «Світику». Тоді видавці вели статистику, не знаю, як, але знайшла це. Було близько 8 мільйонів українців, які жили в Речі Посполитій і знайшлось лише 1400 передплатників. Журнал не коштував великі гроші. Михайло Таранько говорив, що людська байдужість точить організм у чужу користь», – розповідає дослідник діяльності Михайла Таранька, науковець Леся Кусий.
«Багато залежить від людей, які були біля нього. Він вибрав редакційний комітет «Світу дитини» з ідейних людей, як він. Працювали безкорисливо, бо розуміли: що вкладеш дитинці від 3 років, так і буде. Були твори професійних літераторів і аматорів. Михайло Таранько залучав вчителів, катехитів, священників, навіть оголошував конкурс, щоб виявляти таланти і премії видавали за кращі твори. Друкували п’єси. Але для сільських дітей подавали простіше, щоб костюми були дешевші, щоб батьки змогли дозволити сценічний костюм для дитини. Сценічним творам для дітей приділяли велику увагу», – каже Леся Кусий.
Святий Миколай – ілюстрація у журналі
«Світ дитини» називали «вітамінами для українських дітей». Батьки писали твори для своїх дітлахів чи про них і надсилали в редакцію для публікації, а ще надсилали діти свої фотографії не лише з Галичини, але й із родин українських емігрантів зі США, Канади.Так підтримувався зв’язок між українцями.
«Світ дитини» дав поштовх до видання окремих серій дитячих книжок. А на сторінках рекламували, що найкращий подарунок для дитини під ялинку – українська книжка. А ще дітей вчили допомагати сиротам і організовували благодійні заходи.
Листи дітей-сиріт до святого Миколая
До слова, сотні листів діти, які залишились без батьків, на святого Миколая надсилали на Святоюрську гору, до митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, який був не лише духовним провідником, але й великим меценатом і опікувався дітьми-сиротами.
«Я Любця. І дуже боюся чорта. Най Таточко приїдуть і мене сховають під плащ, і чорт мене не буде бачити», – писала маленька дівчинка до митрополита.
Діти звертались із різними проханнями до святого Миколая, переважно про солодощі і забавки, а також запрошували Владику Андрея в сиротинець.
У 1920 році в Галичині через війни було близько 20 тисяч дітей-сиріт. Церква створила 20 сиротинців, але їх було замало. Благодійні заходи для допомоги дітям-сиротам тоді були поширеними і ця тема присутня у дитячих журналах.
У У журналі друкували світлини дітей
«Світ дитини» виходив до 1939 року, протягом 20 років. Михайло Таранько переклав з німецької мови «Казки братів Грімм», але з використанням галицької говірки, що є унікально на сьогодні. І такий подарунок під подушечкою знаходили дітлахи на святого Миколая.
Важка доля, яка спіткала у радянський період тисячі українців, не оминула і українського видавця Михайла Таранька, який був арештований із дружиною у 1949 році. Досі невідоме місце їхнього спочинку і обставини смерти.
Є символічна могила на Личаківському цвинтарі у Львові. Були різні версії про Михайла Таранька, але як зауважує Леся Кусий, він помер із дружиною в ув’язненні на Львівщині, в селі Заклад, де радянська влада колишній «Доброчинний інститут для сиріт і убогих» перетворила в тюрму НКВС.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/78259/
