15
МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ! Башти головного собору видно ще за 5 км від міста і це дуже додає сил. Після невеликих сіл і містечок Сантьяго здається Нью-Йорком: великі магазини, сувеніри, смачна їжа, всюди щасливі пілігрими — багато уже без рюкзаків і у пам’ятних футболках з жовтими стрілками. Уявляю, яким фантастично прекрасним місто здавалося середньовічним мандрівникам!
Марокканський султан Алі-ібн-юсуф, який приїхав в Сантьяго для зустрічі з королевою Кастилії, вигукнув: «Хто цей муж, настільки великий і славний, що християни приходять поклонитися йому аж від Піреней та й з далеких країн? Їх настільки багато, що не побачити вільне місце на дорозі, яка веде на Захід».
Ми вливаємося в радісний натовп і швидко доходимо до головної площі — настрій дуже піднесений; на площі неймовірна енергетика — це флюїди всіх пілігримів, які нарешті дійшли, а тепер лежать на бруківці і релаксують.
Якби я прилетіла в Сантьяго, то це був би один із тисяч звичайних соборів, просто велика площа і якісь дивні люди. Але я два тижні уявляла це місце, шукала вказівники, часто промовляла назву і так хотіла його побачити, тому цей собор — величний і прекрасний! Із задоволенням йду туди на кілька богослужінь (вони там майже щогодини) — байдуже, що іспанською, і звісно, спускаюся в крипту до святого Якова — там енергетика взагалі зашкалює: в крипті надзвичайно добре, радісно і легко молитися! В венеційському соборі святого Марка, де знаходяться мощі апостола, теж дуже піднесена атмосфера, хоч тисячі туристів, загорожі та охоронці.
В тій крипті під вівтарем я розумію, що хочу знову повернутися саме в це місце, а одже хочу знову пройти Каміно, тільки іншим маршрутом. І що кінець однієї дороги — це лише початок іншої. Тому — бон Каміно!
ПРОЩАННЯ. В наших руках іменні посвідки про здійснене паломництво. На латині! Щоб засвідчити пройдені кілометри, всю дорогу в спеціальний паспорт паломника ми ставили печатки.
Це на Каміно така гра для дорослих — збирати печатки. По 2-3 щодня — в альбергах, церквах, кафе і магазинах по дорозі. Я збирала не аби які, а тільки найцікавіші і різнокольорові 🙂
За посвідкою завжди стоїть черга — деколи на кілька годин, хоча їх одночасно видають 10-15 працівників Центру пілігримів. Ми прийшли ще до обіду і стояли лише 40 хвилин. На моє прохання працівниця Центру рахує українців, які у 2017 році прийшли пішки в Сантьяго-де-Компостелла і каже, що я стала 372-ю!
А ще це наше останнє фото разом. Багато було пілігримів, які вирушили в дорогу наодинці — і дійшли до Сантьяго самостійно. А ми ж так здружилися, що прощалися з міцними обіймами і мокрими очима. Адьйос, амігос, я так скучатиму! Роз’іхалися — в Ріо-де-Жанейро, Кіото, Баварію і Київ — і тепер у цих містах у нас є ще один дім!
ОСТАННІ МИЛІ. Дивовижно, як Шлях затягує. Після Сантьяго-де-Компостелла пілігрими йдуть далі: ще три дні промаркованої жовтими стрілками дороги і ти — на краю світу. Так це місце назвали римляни: «фініс»+«терра»=Фістерра, «кінець світу». Це не найзахідніша точка материка, але одна з. І наче ж всі в курсі, що там не побачиш ні трьох слонів, ні черепаху, на якій вони стоять, ні навіть Америки не видно, а все одно пруться (в прямому і переносному значенні). А ще там починається Шлях святого Якова — є стовпчик з нульовим кілометром. І є вежа, на якій пілігрими залишають старий одяг.
І от тут, на краю землі і високо, аж посередині тієї вежі, хтось повісив український прапор. Йшов дощ, був сильний вітер, але жодного дощовика і раптом — цей жовтий і блакитний: високо і переможно! Це був один з тих моментів, коли побачити прапор України — особливо радісно! Це якраз, коли він і виконує свою функцію — об’єднувати: свої були тут і кажуть прийдешнім опісля не «бон каміно», а «гарної дороги»! Вже вдома я дізналася, що прапор повісив ветеран АТО Віктор Ананьєв, який пройшов 1800 км до Фістерри цього серпня. Вікторе, дякую вам!
Взагалі українців на Шляху Якова багатенько. В одному альберге українцями були половина пілігримів. «Україна ринулась по Каміно», — розчаровано сказала тоді тітонька з Києва. Вона, мабуть, сподівалася сама здійснити цей подвиг. Іди, Україно, по Каміно! І хай буде хода твоя легкою і безмозольною!
P.s. Хто піде, беріть з собою символіку (особливо наклейки). На Шляху багато місць, де весь світ залишає щось від себе — хай і від нас буде!
LOVEIS... Насправді Шлях святого Якова був в планах лише наступного року, і я уже майже купила квитки в протилежному напрямку. Але раптом він покликав. Бувалі пілігрими постійно говорили: «Шлях покличе тебе, коли час настане». А я думала: «Ну що за метафізика? Як якась там звичайна дорога може кудись покликати?». З’ясувалося: може, і дорога ця — не звичайна.
Спочатку Гугл показував рекламу про тури на Каміно, хоча схожу інфо я не шукала, Фейсбук — про презентації книжки про Каміно, хоча уже давно не ходжу на презентації. Потім я всюди почала зустрічати мушлі: йду по полю, in the middle of nowhere, а на дорожньому знаку на узбіччі — жовта мушля наклеєна. Заходжу в душ, піднімаю очі — мушлі намальовані, ніколи не помічала. Останньою краплею стало, коли мій син прийшов з прогулянки і каже: «От тобі подарунок — ціла жменя мушель!»
«Ну якщо подарунок — значить, треба їхати», — подумала я і купила квиток в Португалію. А через місяць стало ясно, що та інша поїздка не вдалася б все одно, і пазл склався.
Слоган Шляху святого Якова — «Ти повернешся додому іншою людиною». І тепер я розумію, як же влучно! Всі ті плюси, за які так ціную дороги, на Шляху проявилися швидше, об’ємніше, збільшилися стократно і на фото з Фістерри — уже інша Дарка.
Найцінніше на Каміно — це люди. Люди — це і є Каміно. Ти точно знаєш, що коли будеш падати, тебе підхоплять сотні рук і піднімуть вгору. Як мало є місць на Землі, де ще можна це відчути; і як рідко ми отримуємо в житті таку колосальну підтримку! На Майдані, наприклад, так було. Але на відміну від Майдану, Шлях Якова можна повторити скільки завгодно разів, аж поки не затямиш назавжди його головне послання: у світі так багато любові! Аж поки не навчишся її бачити у всьому і ділитися нею з усіма!
P.S. Часто питають, що почитати і подивитися про Шлях святого Якова і загалом про хороші тревелоги. То передусім рекомендую книгу Дзвінки Матіяш "Дорога святого Якова". Назва нехитра, але це найкраще, що я читала по темі (і безвідносно до неї — теж дуже добре). Краще за Паоло Коельо, а його за популяризацію Каміно в "Щоденник мага" уряд Іспанії нагородив медалькою.
Писала Дзвінка, як ішла: спокійно, розмірено, а найцінніше — думала і осмислювала. Це не просто опис туристичної поїздки, а про Подорож вглиб (себе) протягом подорожі вздовж (Іспанії). Це хороший текст і його безсумнівно перекладуть іншими мовами. Після книги Паоло Коельо по Каміно пішла Бразилія, зараз на Дорозі багато корейців і німців — в їхніх країнах теж вийшли тревелоги. Після презентації "Дороги святого Якова" цієї осені в багатьох українських містах на Шляху однозначно стане більше наших, та й взагалі — тема ого-го як набирає обертів! І я вітаю сучукрлітру з появою першого якісного тревелогу!
А щодо подивитися — фільм "Шлях" з Мартином Шином в головній ролі, а режисером став його син Еміліо Естевез.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/neformat/69340/
