18
Є на світі місто, мандруючи в яке, люди купують лише зворотній квиток — додому. А туди вони з різних кінців світу прийшли пішки. На запилених лісових дорогах Португалії, Великобританії, Франції та різних провінцій Іспанії сліди мільйонів ніг і всі — в одному напрямку. Якщо подивитися на карту, то ці дороги сходяться в одній точці — в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела. І це дуже нагадує мушлю. І звісно, не випадковість, що мушля — це також символ одного із найшанованіших святих християнства — апостола Якова. Його мощі знаходяться в Сантьяго-де-Компостела і паломництво туди — сьогодні найпопулярніший релігійний маршрут і найвідоміша дорога Європи: Шлях святого Якова або з іспанської — Каміно де Сантьяго-де-Компостелла.
З 1993 р. Шлях святого Якова перестав бути лише релігійною пам'яткою, а став загальносвітовим надбанням — по Каміно ідуть люди з усіх континентів, тепер він знаходиться в Списку ЮНЕСКО. І це одна з його найдивовижніших пам'яток, тому що вона нематеріальна.
Неможливо прилетіти в Сантьяго-де-Компостелла і зрозуміти, що таке Шлях. Ні, треба йти з рюкзаком по 20-30км щодня протягом 2-5 тижнів, натерти не один болючий мозоль, мокнути під дощем і страждати під палючим іспанським сонцем, мало спати, несмачно їсти, незручно митися, щодня облаштовувати побут і врешті сказати: «Я такий/-а щасливий/-а!». Нелогічно, але правда — це однозначно найкрутіший пункт в спадщині ЮНЕСКО! Він живий і тепер я теж його частина — я теж влилася в один із цих людських потоків і пішла в двотижневу подорож за жовтими стрілками. І це один із найнеймовірніших маршрутів у моєму житті!
ДЕНЬ ПЕРШИЙ. У мене небагато часу, тому я вибираю йти в Іспанію з Португалії — 280 км за 12 днів. Перший етап дороги — мальовничий і пахучий. Початок в Порто і 25 км вздовж Атлантичного океану.
Берег дуже нагадує Балтику: піщані дюни, рослини-сухостої, багато чайок, маяки, ресторанчики зі столиками повернутими до води.
Я йду зручним дерев'яним настилом, одне рибацьке селище перетікає в інше, сьорфери сидять на дошках і чекають хвилю. Дорога вздовж океану — один з улюблених прогулянкових маршрутів місцевих, вони бажають мені «Бом каміньйо» (Гарної дороги), і це перші з мільйона таких побажань на Шляху — дуже радісні і натхненні.
В перший день я пропускаю вказівник і, повернувшись на Шлях, зустрічаю німця Яніка. Поки ми ще не знаємо, що станемо хорошими друзями і пройдемо Каміно разом.
ДОРОГА З ЖОВТИМИ СТРІЛКАМИ. Одне з найдивовижнішого на Дорозі — це маркування: жовті стрілки і мушлі морського гребінця. Дорога святого Якова змінила архітектуру цілого регіону. Мушлі всюди: це декор на парканах і будинках, ручки-мушлі, плитки на асфальті-мушлі, свічники в церквах у формі мушель, мушлі зі святою водою для благословення. На моєму рюкзаку теж висить мушля. Я купила її в церкві Діви Марії-Паломниці, храм якої має форму мушлі.
Жовті стрілки теж реально всюди — кожні 5-10 м, на розвилках завжди в кількох місцях — на асфальті, на паркані, на стовпі — а там, куди йти не треба, хрестик. Жовтий колір видно навіть у сутінках і легко помітити в темряві з ліхтариком. А коли ти, знесилений, волочишся останні кілометри до притулку, життєдайний жовтий наче дає сил. І це так приємно: хтось потурбувався про тебе, дбайливо все розмітив, наставив стовпчиків з кілометражем, навісив мушель. Я відчуваю його послання: «Все підготовано для тебе — ти тільки йди, не спиняйся йти! Йди, не зважаючи ні на що».
Цим кимось був іспанський священик Еліас Сампедро. Спочатку він захистив дисертацію про Каміно, а у 84-му разом з однодумцями відновив та обладнав закинуті ділянки Шляху, переміряв кілометраж і найважливіше — зробив маркування.
Одного разу священика допитували в поліції: жовті стрілки нагадували знаки забороненої організації басків. «Так, я готую велике вторгнення», — сказав Сампедро. І справді — прийшла багатотисячна армія паломників. Щороку восени ЗМІ Іспанії пишуть, що кількість пілігримів ще в розпал сезону перевищує ту, що була попереднього року на кілька тисяч. У 2017 дорогою пройшли більше 300 тис паломників.
ПОБУТ ПІЛІГРИМІВ. Уже на початку XII ст Дорогу святого Якова обладнали остаточно. На Каміно з'явилися заїжджі двори, церкви, лікарні і навіть цвинтарі для паломників. З новими дорогами росла інфраструктура для пілігримів, на шляху навіть виникали цілі міста, життя яких залежало і досі залежить від Дороги.
Зараз на Шляху св. Якова 15 маршрутів, майже всі вони добре промарковані і побут пілігримів на них досить гарно організований. На ніч паломники зупиняються в альбергах — дешевих, але добре обладнаних хостелах. Правила муніципальних альберге: тільки для паломників, тільки на одну ніч, бронювання заборонене — хто перший прийшов, той місце і отримав. Ціна 5-7€. В приватних дорожче 10-15€, хоча і комфортніше. Деколи трапляються дуже хороші притулки за пожертви. Часто доводиться спати на двоярусних ліжках, але Каміно — це не про комфорт чи 5 зірок.
На фото — декілька інших, а також найбільший і найкращий альберге, в якому я зупинялася. Він знаходиться в старовинній будівлі семінарії з прекрасним видом і привітним персоналом. Паломники розташовуються на трьох поверхах, є величезна їдальня, кухня, навіть власний супермаркет та банкомат. Ліжка, на щастя, одноповерхові, ціна 11-13€ за ніч.
Постіль дають одноразову, плюс всі сплять в спальниках. Випрати речі можна самостійно у спеціальних місцях, або ж за 1-3€ в пралці і за таку ж ціну автоматично посушити.
Більшість ресторанів на Шляху пропонують меню пілігрима. Це комплексний обід за 6-10€: перше, друге, напої/вино і кава. Порції великі і є можливість вибрати з кількох варіантів. Плюс в супермаркетах сонячної Іспанії багато дешевих та смачних манго, авокадо та іншої екзотики.
ДЕНЬ 3. Півтора роки я жила в Німеччині і прекрасно розмовляла німецькою. Але це було так давно, що уже стало складно скласти докупи навіть кілька звичайних слів. І якою ж радістю було зустріти на Каміно коханих німців і вилікуватися від амнезії! Приблизно 70% усіх пілігримів на Шляху святого Якова приїхали з Німеччини. Взагалі, за моїми спостереженнями, вони — найактивніша нація у світі. Куди б ти не поїхав, там завжди буде хтось з Німеччини.
Третього дня я ледь повзу — надзвичайно болить кістка в п’яті і купа мозолів. І врешті чудом знаходжу місце в невеликому приватному альберге, де майже всі пілігрими — німці. Вони оточують мене турботою та увагою: Отто приносить чудодійний крем для ніг, Бернадет ділиться особливим пластирем, хтось дає порошок магнезії, щоб не боліли м’язи, льодяник від кашлю, щоб освіжити горло, хтось наливає молодого вина і всі розпитують, розпитують, розпитують — про Україну, про мене, про сім’ю.
Португалка Фернанда готує для всіх поїсти і того вечора я розумію, що насправді означає «розділити з кимось хліб» — стати дуже близьким, майже родиною. Як, виявляється, зближує спільний прийом їжі за одним столом! Всі міряються мозолями, показують фото своїх дітей та онуків, розказують, хто скільки разів уже ходив Каміно, багато жартують: найсмішніші веселощі, які ми згадуємо потім всі дні — це говорити німецькі слова в гавкаючій манері, гримаючи кулаком по столу.
А коли всі в захопленні розходяться, я раптом розумію, що анітрохи не втомлена, що уже думаю німецькою, що заіржавілі коліщатка знову крутяться, і що я легко видобуваю німецькі слова з найдальших закутків свого мозку, а вони, виявляється, сиділи там весь цей час і чекали, коли покличуть. Який дивовижний механізм — людська голова! І який неймовірно прекрасний орган — людське серце!
Далі буде...
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/neformat/69303/
