15
"НОВА Тернопільська газета", 20 вересня 2017
Якщо у школах Тернопільщини та й в Україні загалом щороку зменшується кількість учнів, а над деякими взагалі зависла загроза закриття, то в кількох селах Бучаччини через демографічне зростання школи «тріщать по швах». Потреба у навчальних площах не задовольняється, діти не тільки навчаються у дві зміни, а й туляться за партами у далеко непристосованих приміщеннях. Таку «погоду» на Бучаччині роблять місцеві аміші — представники релігійного руху, які не визнають благ цивілізації. Особливо гостро постала потреба у новій школі в селі Космирин. Минулого тижня школярі та їхні батьки вдалися до непопулярного кроку — оголосили страйк, допоки влада не візьметься за вирішення нагальних проблем. Два дні учні не ішли до школи, у понеділок, 18 вересня, чиновники все ж умовили дітей іти на уроки, пообіцявши виконати їхні вимоги, проте батьки налаштовані рішуче: не буде зрушення — страйк продовжать!
Космиринська дев’ятирічка розміщена у столітній будівлі колишньої церковної резиденції, яку в радянські часи передали освітянам. Школа має два невеличкі корпуси через дорогу один від одного. Восьмикласники цьогоріч взагалі навчаються у сільській конторі, що за півкілометра від школи, а торік їхнім «кабінетом» була шкільна їдальня: задзвенить дзвінок на перерву — учні прибирають рюкзаки на підвіконня, аби інші діти могли поїсти. Спортзалу чи актового залу в школі нема, туалет на вулиці, вода приносна — такі ось реалії у селі, а у високих кабінетах тим часом не вщухають розмови про реформи в освіті.
— Наші учні навчаються у дві зміни: з 8-ої до 13-ої і з 13.30 до 17.30, це вкрай незручно, бо молодші школярі виходять зі школи в темінь, освітлення у селі нема, не було у нас і шкільного автобуса, лише після двох днів страйку нам прислали автобус — ото діти раділи! — розповідає голова батьківського комітету Космиринської школи Надія Бубнів. — Обіцяють також встановити ліхтарі, засипати щебнем дорогу, бо ями такі, що лягай і можна у них сховатися. 308 учнів тісняться у восьми кабінетах, а щороку кількість школярів збільшується, бо у нас майже кожна родина — багатодітна. Всього у селі близько тисячі дворів. У нашій школі також навчаються 34 дітей із села Набережне. Торік, аби зустрітися з президентом Порошенком, ми їздили на відкриття школи до села Соколів на Теребовлянщині і були приємно вражені: там для 125 дітей звели триповерхову школу, тож, думаю, наші вимоги щодо більшої школи обґрунтовані. Між першою та другою змінами прибиральниці нашої школи заледве встигають прибрати у кабінетах. А коли іде дощ, котра дитина скоріше прийде до школи, не може зайти, бо коридори вузенькі, так і мокне під горіхом поруч. Через відсутність нормальної дороги діти півроку ходять до школи у гумовцях — болото по вуха.
Необхідність у новій школі в Космирині виникла ще з десяток років тому, а упродовж останніх років батьки школярів намагаються донести проблему до влади. Врешті-решт спільними зусиллями взялися за виготовлення проекту школи, проте його тричі довелося переробляти. На спорудження школи потрібно з півсотні мільйонів гривень, адже лише на проект вже витратили близько мільйона.
— У старі часи наша школа була початковою, далі діти навчалися у сусідньому селі Стінка. Але там також живуть багатодітні родини, серед яких є й аміші, тому вони вже ледве своїх дітей поміщають, — продовжує розповідь Надія Бубнів. — Третій рік просимо владу допомогти побудувати школу. На жаль, чиновники обіцяють-обіцяють, але так нічого й не роблять. Торік взялися за проект, з кожного двору збирали по 40 гривень, трохи сільська рада дала, трохи — район, але, як виявилося, накреслили занадто складний, витратили на нього 340 тисяч гривень. За тим ми почали їздити до голови ТОДА Степана Барни, була створена спеціальна комісія і вирішили спростити проект майбутньої школи. На другий проект витратили ще 300 тисяч гривень. Цьогоріч навесні до села приїжджав народний депутат від округу Микола Люшняк і таки наполіг на будівництві гарної великої школи. Отож, ми взялися за третій проект… Тоді вже виникала проблема із землею під будівництво. Оскільки у Космирині кожен клаптик землі розділений, є сім’ї, що взагалі не мають городу, тому знайти площу під школу досить проблематично. До того ж місцевість у нас горбиста, село розташоване на Дністрі, є лише одна рівна ділянка, але там людські паї. Під школу потрібно три гектари, а це — вісім паїв. Комісія попросила у власників паїв віддати свої ділянки, їм натомість обіцяли знайти уділи в селі, а також по 12 соток у райцентрі. Але як прийшлося до діла, то в Бучачі їм так і не дали землю, тому власники паїв поки що не дають згоди.
Діти з родин амішів відвідують школу разом з іншими місцевими дітьми. Якщо раніше у класах їх були одиниці, то тепер — більшість. Батьки-аміші цікавляться шкільними проблемами, активно підтримують усі починання, бо ж у них у кожному класі по дитині. У сім’ях амішів є навіть по 18 дітей!
— Аміші ходять до школи, як і звичайні діти, гарно вчаться, ніхто в селі не робить різниці через релігію. У селі є п’ять релігійних громад — аміші, євангелисти, греко-католики, православні та свідки Єгови, — каже голова батьківського комітету Космиринської школи. — Половина села — аміші. Діти-аміші співають на музиці, ходять на фізкультуру, щоправда, дівчатка не одягають спортивні штани, під спідничку беруть лосинки. Майже увесь одяг їхні матусі шиють власноруч. Найбільше їх відрізняють від інших дітей хустинки та кашкети. Батьки-аміші їздять з нами до Степана Барни, до районної адміністрації, підтримують усі акції, здають гроші на усі потреби, вони іноді більш ініціативні, ніж інші батьки. Єдине, що їх перепиняють в адміністрації через специфічний одяг і доводиться довго пояснювати хто вони. Підтримали аміші й нинішній страйк. Директор школи Володимир Кривулич — хороша людина, розуміє нашу ініціативу, але просить, аби діти відвідували уроки. Наразі учні пішли до школи, на 21 вересня ми записані на прийом до голови ТОДА, побачимо, яку дадуть відповідь, від того залежать наші подальші дії.
Школа у Космирині «тріщить по швах»
Батьки космиринських школярів — надзвичайно організовані і наполегливі. Вони навіть двічі домоглися зустрічі з Петром Порошенком під час візиту президента на Тернопільщину. Гарант пообіцяв взяти їхнє питання під особистий контроль, та наразі космиряни не відчули його допомоги.
— Якось ми дізналися, що Порошенко приїде на відкриття школи у Соколів, зібрали людей і подалися туди. Нашій голові батьківського комітету, попри суворий контроль охоронців, усе ж вдалося поспілкуватися з президентом, — зазначає мешканка Космирина Ніна Павлишин. — Охоронець просив нас не зривати захід, ми передали йому диск з інформацією про нашу проблему для президента. Згодом він зателефонував і сказав, що все передав. Після того Степан Барна запевнив, що нашою школою заопікується президент. Іншого разу Порошенко приїжджав на господарство Петра Гадза до Бучача, ми з батьками та дітьми чотирма бусами виїхали туди, хотіли перекрити дорогу, але нас знову просили не зривати зустріч. Голові батьківського комітету тоді знову дали можливість поспілкуватися з президентом. Але що з того? Обіцянки обіцянками… Розуміємо, що ні за день, ні за місяць неможливо збудувати школу, але ж були канікули — можна було хоча б із місцем під школу владнати. Можливо, ми вже набридли чиновникам, але мусимо подбати про дітей. Якось один чиновник дорікнув нам: «Навіщо народжуєте так багато, якщо нема школи?» Такі слова образили нас… Кажуть, що наше село безперспективне: мовляв, більшість дітей не продовжують навчання після школи, ніхто не воює в АТО через релігійні переконання, але ж ми — теж люди… Наразі одні батьки проти того, щоб ми припиняли страйк, інші кажуть, нехай діти ідуть до школи, а ми й надалі будемо надокучати чиновникам. До речі, на ці поїздки до чиновників усі батьки школярів здають гроші, бо ж, щоб найняти автомобіль на одну поїздку в обласну адміністрацію, потрібно близько тисячі гривень. Але нас багато і нас не подолати!
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/68372/
