6
Євангелист-іконописець Лука. Автор Святослав Владика
Історично доведено, що твердження про прижиттєве зображення євангелистом Лукою Богоматері на іконі – це доволі пізній сюжет, що з’являється у творах Отців Церкви з VIII століття[1]. Його поява пов’язана найімовірніше з бажанням сучасників ствердити глибоку древність та автентичність Богородичної ікони поряд з Нерукотворним Образом Христовим, почитання якого утверджувалося і поширювалося з середини VI ст. на всьому християнському Сході. У тому часі Нерукотворний Образ зберігався у місті Едесса (Сирія). З виключно історичної точки зору ми не маємо жодних доказів, щоб стверджувати, що св. Лука справді створив зображення Марії: це ані не узгоджується з тим, що ми знаємо про юдейські і ранньохристиянські традиції того часу, ані не засвідчено в церковних джерелах до VIІІ ст. Зрештою, не має пам’ятки, яка б могла бути датованою І ст. після Христа.
Богородиця Salus Populi Romani, VI ст., базиліка Санта-Марія-Маджоре, Рим. Одна з найстаріших ікон, якій приписують авторство апост.Луки
Тож з’являється закономірне питання: чи Передання Церкви помиляється, чи може нам слід навчитися розуміти його по-іншому, не буквально, а, отже, у цьому випадку, поверхово, а творчо і осмислено?
Мудрій людині належить фраза: «Передання не помиляється у тому «що», хоч може помилятись у тому «як».
Мета цього есе показати, як у даному випадку Передання не помилилося у тому «що» стосовно євангелиста Луки.
Пояснення почну з іншого подібного передання, яке не прижилося у традиції, хоча теж побутувало у свій час у деяких християнських колах. У VІІІ-ХІ ст. зустрічаємо легенду про художника, якого привезли з собою волхви зі Сходу і який також намалював образ Богоматері з Дитям[2]. Ілюстрація сюжету навіть з’явилася у деяких рукописах XІ ст. Ця розповідь виглядає природнішою і «логічнішою», аніж передання про Луку, який, якщо і знав Богородицю, то після вознесіння Ісуса. Та якщо зазирнути у суть обидвох історій, то можна зрозуміти, що Лука сильно виграє супроти незнайомця, що один раз у житті бачив Богородицю і її Божественного Сина. Чим? По-перше, Лука найбільше серед євангелистів розповідає про Богородицю і, що важливо у контексті ікони Матері з Дитям, досить багато місця відводить розповідям про дитинство Ісуса! Традиція вважала, що Лука знав Діву Марію особисто і з Її слів записав розповіді про події дитинства Христа[3].
Окрім того, Лука є безперечно найосвіченішим з чотирьох євангелистів, про що свідчить уклад і стиль його книги[4]. Саме в його версії Євангелія, єдиній з усіх, зустрічається свідоме вживання цілком різних літературних стилів як частина задуму автора. Крім того, з усіх літературних жанрів для Луки найулюбленішим є притчі, які виглядають як витончені завершені мініатюри, де має значення кожна дрібна деталь. Не важко помітити, що коли ми говоримо про Євангеліє від Луки як про літературний твір, то вживаємо терміни, ідентичні до тих, що описують твори образотворчого мистецтва. Лука не просто володіє різними літературними стилями, але перші дві глави його Євангелія, котрі саме розповідають про події, що супроводжували народження Христа, представляють високий мистецький стиль, чи не найвишуканіший у цілому Новому Завіті. Лука єдиний серед євангелистів був не ізраїльтянином, а греком, а отже – належав до нації, яка досягла висот в образотворчому мистецтві давнини[5]. Згідно з традицією він був лікарем[6]. Фрагменти тексту його книги (Лк 11, 27-28 і 10, 38-42) читаються на всі Богородичні свята літургійного року (Різдво Богородиці, Введення, Благовіщення, Стрітення та Успення), а прокімен згадуваних свят, включно з Собором Богородиці (але за винятком Благовіщення) взятий з пісні Марії, коли та прийшла до Єлизавети (Лк 1, 46-55).
Усі попередні факти були відомі століттями, але останній і дуже вражаючий аргумент з’явився у біблістиці відносно недавно[7]. В історії відвідин Марією Єлизавети Лука «підводить уважного читача до бачення Марії як Ковчегу Божого Нового Завіту»[8]. Перша паралель є з розповідями Другої книги Самуїла: Марія «зібравшись, пустилася швидко в дорогу» до юдейської гірської околиці (Лк 1, 39) так само, як колись Давид з військом «встали і пішли» в ту ж околицю, щоб перенести Ковчег (2 Сам 6, 2). Стрінувши Марію, Єлизавета сповнилась відчуттям трепету і недостойності перед Марією (Лк 1, 39), як раніше Давид перед Ковчегом (2 Сам 6, 9). Йоан у лоні матері схвильовано здригнувся (Лк 1, 41), а Давид танцював перед Ковчегом (2 Сам 6.16). Марія залишилась у домі Захарії «місяців зо три» (Лк 1.40, 56), а Ковчег Завіту тимчасово перебував у «домі Оведедома» «три місяці» (2 Сам 6, 11). Друга паралель ще більш вражаюча. Вона взята автором із Книги хронік, де стосовно Ковчегу вживається термін, який потім у Новому Завіті зустрічається лише в Лк 1, 42. Це грецьке дієслово anaphoneo, передане українським «викликнула». Воно єдиний раз зустрічається у НЗ і лише 5 разів у СЗ виключно у тих фрагментах, де мова йде про Ковчег Завіту, і належить до культової, літургійної лексики, якою можна говорити лише про Бога. Нащадок левітів, старенька Єлизавета, «з дочок Аарона» (Лк 1, 5) «викликує своїм голосом у літургійній хвалі» перед Марією, новим Ковчегом Завіту, так як колись звучали інструменти левітів, коли Давид переносив ковчег до Єрусалиму (1 Хр 15.28; 16.4-5), а пізніше Соломон до храму (2 Хр 5, 13). «Інтуіція» Передання щодо Луки знову виявилась непомильною, бо з усіх євангелистів лише він закладає у текст лексичні підстави для майбутнього культу і гімнографії Богородиці. Лише Лука показує, що і про Неї, як про Христа, «свідчили» Писання (пор. Йо 5.39).
Підсумовуючи, можемо твердити, що традиція не помилилася у тому «що», коли вона вказала на Луку як на автора «ікони-образу» Богородиці, щонайменше з перерахованих вище причин. Євангелист Лука дійсно створив першу словесну і, у додатку, високохудожню, ікону Богородиці, яка заклала основи подальшої Богородичної образності і в літургійній поезії, і в образотворчому мистецтві. Найважливіші риси Її образу, події Її життя та сповнення старозавітніх прообразів у Марії є, завдяки Луці, не лише перед очима, але і у серцях усіх християн. Без його книги ми би мали вкрай мало інформації про Діву Марію[9].
Отже, хоча людям з науковим світоглядом абсолютно очевидно, що євангелист Лука не намалював пензлем образу Богородиці, бо не міг зробити цього у силу історично-культурних обставин, та ми, християни, люди ХХІ століття, спокійно поділяємо твердження передання, яке не помилилось у суті, у тому що саме Луку можна вважати першим творцем ікони-образу Богородиці.
[1] Кондаков Н. Иконография Богоматери, т. 2, Спб., 1915 (репр. М., 1998), с. 154.
[2] Бельтинг Х. Образ и культ. История образа до эпохи искусства. М., 2002, с. 71.
[3] Підставою для цього були стихи в Лк 2, 19 і 51, де сказано, що Марія зберігає у своєму серці і роздумує над почутим від пастухів та дванадцятилітнього Ісуса, порівнюючи зі словами почутими від архангела Гавриїла (стих 19). Припускаємо, що знати про думки Богородиці, Лука міг лише від неї самої. І так думали не лише люди середньовіччя, а й освічені сучасники доби науково-критичного методу дослідження Св. Письма, для яких Передання і патристичні тексти були авторитетом. Див. Толковая Библия под ред. А. П. Лопухина. Петербург, 1904-1913.
[4] Високу освіченість Луки ілюструє багатий і різноманітний словник автора. З нього можна навіть судити про професію Луки як лікаря, оскільки замість звиклого народного слова «голка» (rafidos; як є у Мк 10, 25 і Мт 19, 24) Лука вживає термін «хірургічна голка» (veloni; Лк18, 25).
[5] Про це свідчить ім’я римського походження, що є мабуть скороченням від Луканій чи Люцилій (Lucanus, Lucilius) та свідоцтво ап. Павла, котрий відрізняє Луку від «обрізаних» (юдеїв) у посланні до Колосян (4, 11-14). Євангеліє та Діяння апостолів Лука написав для Теофіла, котрий раніше теж був язичником, а, отже, в певному сенсі можна сказати, що вони адресоване християнам із язичників.
[6] Див. посилання 4.
[7] Наукові відкриття сучасності ніскільки не виключають можливості того, що і післяапостольські покоління бачили ці паралелі між Лукою і Старим Завітом, бо інакше чому цей образ у гімнографії став таким популярним? Радше наука дійшла нарешті до того, що у давні часи було добре відомо.
[8] Ган Скотт, Мітч Куртіс. Католицька біблійна школа: Євангеліє від Луки. Івано-Франківськ: Апостол, 2017, с. 23. Видання є перекладом англомовного оригіналу «The Ignatius Catholic Study Bible», що вийшла друком у 2001 році. Уся аргументація щодо паралелей зі С. Завітом взята зі згаданого видання. Цитати у лапках походять теж із цього фрагмента (с. 23).
[9] Мова йде про два дуже важливих епізоди з Йо – розповідь про весілля у Кані (2.1-12) та стояння Марії під хрестом (19.25-27).
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/holidays_and_customs/77616/
