18
"Голос Карпат", 28 січня 2018
Внаслідок своєрідного історичного та політичного розвитку на території Закарпаття існувала сукупність народів, що належать до різних релігійних конфесій.
Не оминули цю особливість регіону і розвідники Сполучених Штатів Америки. У секретному звіті розвідки ЦРУ “Churches in the Carpatho-Ukraine”, який був написаний в 1953 році минулого століття, йдеться про особливості існування на Закарпатті різних церков у перші роки після приєднання до СРСР.
Цей документ Центрального розвідувального управління США (СІА) розсекретили тільки в 2009 році та опублікували на сайті ЦРУ:
У період після Першої світової війни та до 1947 року, коли СРСР розпочав реорганізацію церков у Закарпатті, всі конфесії користувалися повною свободою і незалежністю, а державного втручання в релігійні справи не було.
Хоча у Закарпатській області була досить велика кількість релігійних конфесій, між різними церквами чи між їх парафіянами не було великої ворожнечі, окрім греко-католицької та православної церков, - зазначається в звіті розвідки.
Східна Православна церква активно працювала над спробами привести греко-католиків до Східної православної віри, однак, без особливого успіху. Була також певна ворожнеча всіх християнських церков до єврейської віри. За словами розвідників ЦРУ, ця ворожість була заснована на загальній неприязні до єврейського походження, яка є такою поширеною в країнах Східної Європи.
У звіті спецслужб виділялось п'ять основних релігійних груп у Закарпатті, які існували до 1947 року:
1. Греко-католицька церква (часто згадується як Уніатська церква). Ця церква була організована у XVI столітті союзом православних та римо-католицьких церков.
Члени цієї церкви були в основному українцями, старими мешканцями Карпатської України, і вони були досить вираженими українськими націоналістами та ворогами Росії та росіянами. До 1947 року Греко-Католицька Церква в Карпатській Україні перебувала під єпископом Ужгородським, який був безпосередньо підпорядкований Папі Римському, - повідомили спецагенти.
2 Римо-Католицька Церква. Члени цієї церкви були угорцями і кілька змішаних груп національних меншин, таких як словаки, німці та інші.
3 Єврейська синагога: вона була мала з точки зору кількості її прихожан, але вони були дуже заможні.
4 Протестанти: Протестанти в цій області належали переважно баптистській деномінації. Її члени в основному були угорцями. Угорці в цьому регіоні розділили половину між католицькою та протестантською церквами.
5 Східна православна церква (Православна Церква): члени були переважно поселенці з російської України, які прибули до Закарпаття після Першої світової війни та кількох українських родин, які кілька поколінь жили в Карпатській Україні. У звіті розвідки ЦРУ зазначається, що до 1947 року ця церква перебувала під сербським православним митрополитом (Патріархом Сербської православної Церкви, який знаходився в Сремському Карловці в північній Югославії). Ця церква мала єпископа для Закарпаття в місті Хуст.
Чисельне розбиття різних релігійних груп на Закарпатті представлено нижче:
Радянська армія окупувала Закарпаття наприкінці 1944 року, а 1945 р. цей регіон був офіційно включений до складу СРСР. Проте, як повідомили спецслужби США, до кінця 1946 року та початку 1947-го нічого не було зроблено для реорганізаціх церков в області, за винятком закриття та перетворення для інших цілей декількох єврейських синагог в Мукачеві та Ужгороді.
Керування Греко-Католицькою Церквою почалося після 1946 р. Тоді греко-католицький єпископ з Ужгорода (Теодор Ромжа, - ред.) пішов у село Кайданово, 10 км, на північний захід від Мукачева, щоб освятити нову церкву. На зворотному шляху його машину зупинили невідомі "злочинці", які били його майже до смерті. В Ужгороді він був поміщений у лікарню, там, за чутками, він був отруєний лікарем СРСР. Його місце зберігалось вакантним, і незабаром після цього радянська влада організувала конференцію всіх греко-католицьких священиків у Закарпатті для обговорення позиції цієї церкви в СРСР.
Радянським чиновникам прямо сказали священики, що колишня залежність Греко-Католицької Церкви від Риму не підлягає сумніву, оскільки СРСР не підтримує відносини з Ватиканом і не визнає Папу. Було дуже чітко представлено, що єдиним способом, який залишив Греко-Католицькій Церкві в цій новій ситуації, було приєднання до Російської Православної Церкви. Конференція закінчилася невдачею, оскільки греко-католицькі священики відмовилися співпрацювати з радянською владою, - йдеться у звіті ЦРУ.
Нова конференція була скликана декількома місяцями пізніше, після чого за цими сценами була виконана робота по ряду греко-католицьких священиків. Нова конференція призвела до розколу, деякі священики прийняли команду приєднатись до Російської православної церкви, а інші відмовилися. Той, хто відмовився, був звільнений негайно або як тільки їх заміни прибули з СРСР. Єпископство Ужгородське було скасоване і Російська Православна Церква в Закарпатті стала підпорядковуватись Львову. Як зазначили розвідники, врешті-решт, навіть ті греко-католицькі священики, які прийняли зміни, були або заарештовані за якийсь вигаданий злочин або просто втекли з території Закарпатської області.
Ті, хто протистояв Православній Церкві, були заарештовані під різними приводами набагато раніше, і більшість з них були поміщені в примусові трудові табори.
Перехід від Риму до Москви вплинув на церковні служби дуже мало через те, що внутрішня обстановка греко-католицьких церков була дуже схожою на російську православну і що греко-католицькі священики носили один і той ж одяг, що і російські православні священики, ці зміни церковного підпорядкування не приносять якихось помітних інновацій, - повідомляється в секретному документі. - Що було зовсім новим - тип священика, які приїхали з СРСР. Ці священики навчалися в радянських релігійних школах (Духовна Семінарія) і були під егідою Комуністичної партії. Вони проповідували про любов до Радянської держави, яка захищена Богом, і про послух, який Господь вимагає від Його вірних людей Його улюбленому радянському уряду.
Вони були радянськими чиновниками, як і будь-які інші, оскільки церква в СРСР була незалежною і не підтримувалася державою. В Закарпатті з 1947 р. всі представники духовенства, незалежно від конфесії, мали бути зайняті на додатковій роботі для заробітку.
Багато хто з них працював у державних адміністративних установах, муніципальних установах, промислових підприємствах тощо. Що вони отримували за релігійні служби для своїх парафіян, вони повністю залишали в бюджеті церкви, - інформували в донесенні спецагенти. - В деяких селах навколо Мукачева за щорічну плату в 36 рублів від кожного будинку (суму можна було виплатити як грошима, так і товарами), священик погодився виконувати двотижневі послуги в церкві (суботній вечір та неділю вранці), хрестити дітей та ховати мертвих.
Подібні угоди між священиками та парафіянами були зроблені у містах. Монастирі в Закарпатті не були витіснені або конфісковані державою, але були реорганізовані в колгосп і були залишені ченцям та черницям.
Після скасування Греко-Католицької Церкви у Мукачеві Василіянський монастир, був прийнятий православними монахами і монахинями з СРСР. Вони взяли на себе все майно і вигнали колишніх греко-католицьких ченців і черниць. Велике число цих ченців і черниць було заарештовано одночасно за антидержавну діяльність і відправлено до примусових трудових таборів в Сибір.
Радянські ченці та монахині працювали на монастирських полях і фермах, підтримували себе таким чином і сплачували податки державі. Вони могли вільно виконувати і відвідувати релігійні служби у своїх церквах. Те саме було з монастирем у Ужгороді, монастирем у Великому Березному та монастирями в декількох інших місцях, де певна кількість церков всіх конфесій була закрита в 1947 році і наступні роки.
Це було зроблено в селах, де існувало дві чи більше церков тієї ж віри. Для кожної релігійної групи була залишена лише одна, а інші були закриті та перетворені в бібліотеки, клуби тощо. Проте жодна християнська церква не була закрита в Мукачеві чи в Ужгороді.
Відразу після створення Закарпатської області в СРСР, радянська влада розпочала потужну кампанію переслідування щодо євреїв та особливо проти єврейських рабі. Було проведено кілька судових процесів, в ході яких єврейські синагоги були представлені як місця зустрічі для антирадянської діяльності, а також рабини як західні шпигуни і диверсанти. Як правило, такий судовий розгляд завершувався арештом рабина та закриттям синагоги. Нарешті, в Мукачеві залишилося лише одна синагога, а в 1950 р. навіть цей був закритий. До 1947 року в Мукачеві було 7 синагог.
У червні 1952 року в Мукачево було шість православних храмів та одна римо-католицька і одна протестантська церкви. В Мукачеві на той час майже в кожному селі була церква і священик.
“Совєтизація” Греко-Католицької церкви в Закарпатті не вплинула на кількість людей, що відвідують церкву в сільській місцевості, - зазначили в документі. - У селах та колгоспах люди продовжували відвідувати церкву, як і раніше. В містах можна помітити певне зменшення кількості учасників церкви, частково через загальний стан подібно до людей для нового священства в радянському стилі і частково через те, що Греко-Католицька Церква була піддана приєднанню до Російської Православної Церкви.
У містах ще було досить велике число церковників, і релігійні служби всіх визнаних конфесій були досить добре відвідувані.
На відміну від власне СРСР, де в основному ходили до церкви старші, а багато людей середнього та молодого віку Закарпаття все ще брали участь у церковних службах. Релігійні пожертви як такі були поставлені на чисто добровільній основі. Підтримка церков була зроблена з пожертв, проведених під час релігійних служб, - зазначили в ЦРУ.
Фото: з відкритих джерел та порталу hungaricana.hu.
Читайте також про атомні експерименти на Закарпатті: ЦРУ розсекретило документи.
Нагадаємо, раніше Голос Карпат писав про Закарпаття в 1950-х очима розвідки ЦРУ: закриті церкви, човниковий бізнес та ціни.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/69969/
