36
"Укрінформ", 28 лютого 2018
Ми знаємо Хортицю як колиску запорізького козацтва, символ волелюбності і військової доблесті наших предків. При цьому слові перед очима постають знамениті картини Іллі Рєпіна і Юзефа Брандта, «Тарас Бульба» і чубаті лицарі у шароварах, що мчать безкраїм степом.
Про європейську цивілізацію, яка змінила на берегах Дніпра козацьку вольницю, відомо набагато менше.
"МУДРІ НІМЦІ"
Роль менонітів, які задовго до зведення ДніпроГЕСу та будівництва проммайданчика Запоріжжя заснували поблизу Дніпровських порогів понад 100 металургійних, машинобудівних і сільськогосподарських підприємств, була на довгі роки викреслена з історії під впливом ідеології. Мабуть, в імперії під назвою СРСР якось ніяково було говорити про те, що флагман українського машинобудування - відомий «ЗАЗ», заснував як завод сільгоспмашин «німець» Абрахам Копп. А славою житниці Європи, яка дісталася радянській державі у спадок від Російської імперії, Запоріжжя в значній мірі зобов'язане Герману Нібуру - нащадку протестантів-менонітів, що переселилися на землю Верхньої Хортиці зі Східної Пруссії.
Не прийнято було в країні, де Німеччину довгі роки сприймали як головного ворога, говорити про долю нащадків менонітів, які вважалися німцями.
Сьогодні в Запоріжжі про людей, які більше 150 років створювали тут європейську цивілізацію, зметену потрясіннями ХХ століття, нагадують лише будівлі, зовнішній вигляд яких разюче відрізняється від навколишніх споруд.
І кілька рядків Великого Кобзаря, написаних під враженням від відвідування Хортиці в 1843 році:
«І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте, їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить -
Вам байдуже...»
Як багато хто до і після нього, «німцями» Тарас Шевченко назвав менонітів.
Ці представники протестантської церкви, що з'явилася в XVI столітті в ході Реформації, були за походженням голландцями - фризами. І свою сьогоднішню назву «меноніти» деномінація (релігійне об'єднання) отримала від імені голландського релігійного лідера - Менно Сімонса. Сприймати і називати «німцями» менонітів стали мабуть тому, що за роки життя в Пруссії, куди пішли від гонінь на батьківщині, вони перейшли на близький до фризької нижньонімецький діалект.
ЦАРСЬКА ВЛАДА ПОМАНИЛА І ОБДУРИЛА
За словами наукового співробітника Національного заповідника Хортиця Максима Штатського, територія, відома як Верхня Хортиця, стала першим місцем поселення менонітів на берегах Дніпра. З'явилися вони в серці козацької вольниці завдяки імператриці Катерині II.
Маніфестами 1762 і 1763 років вона дозволила іноземцям в'їжджати в імперію «і селитися, де тільки побажають...» з метою якнайшвидшого освоєння «найвигідніших до населення і проживання роду людського надзвичайно цікавих місць, які досі порожніми лишаються».
«В першу чергу мова йшла про заселення південних земель, приєднаних до імперії в 1775 році, які іменувалися «Диким полем». Щоб залучити на ці території європейців, князь Потьомкін відправив Георга фон Траппа, який володів мовою менонітів, у східну Пруссію - в район міста Данциг (нині Гданськ, Польща - кор.). Тут посланник провів переговори з представниками менонітських громад, результатом чого став їхній візит на територію нинішньої України. Менонітам показали родючі землі Херсонщини, пообіцяли свободу віросповідання і вкрай важливу для них, через релігійні переконання, свободу від військової служби. Плюс - податкові пільги, гроші на переселення і допуск у лісові угіддя для заготовки будматеріалів», - розповідає Максим Штатський.
Громади на переїзд погодилися. Перша група переселенців - 228 сімей - вирушила в дорогу на Великдень 1788 року і... опинилася на запорізькій землі: поки переселенці були в дорозі, царський уряд змінив кінцевий пункт призначення на долину біля Дніпра по сусідству з островом Хортиця.
«Крім того, діставшись цієї території, колоністи виявили, що відправлене баржами майно пошкоджене або розграбоване, обіцяні урядом будматеріали не прибули, гроші не доплачені, а зимові холоди - суворіші, ніж вони очікували», - додає Штатський.
Існує легенда, що коли перші колоністи прибули до річки Верхня Хортиця, линула страшна злива, і першим надійним укриттям для обозу менонітів стала розлога крона легендарного Запорізького дуба, якому в 1789-му році було вже близько 500 років.
Скільки в цій історії правди, сказати сьогодні не може ніхто. Але те, що саме тут меноніти почали створювати свій перший острівець Європи на запорізькій землі, - факт, підтвердження якому можна знайти не тільки у письмових джерелах, а й у збережених до нашого часу будівлях.
У ВИРОБНИЦТВІ СІЛЬГОСПТЕХНІКИ ПОСТУПАЛИСЯ ТІЛЬКИ МОСКВІ І ВАРШАВІ
«Першою громадською будівлею менонітської колонії стала церква, яку поселенці звели відразу після прибуття на запорізьку землю, а в 1835 році перебудували - в глиняну двоповерхову. Вона довгі роки була головною церквою менонітів Російської імперії. Радянська влада її закрила і в 1935 році обладнала в будівлі кінотеатр. У період Другої світової війни богослужіння в церкві відновилися, але потім її будівля була знесена. Зараз про цей найважливіший для європейських переселенців об'єкт нагадує лише меморіальна табличка з коротким описом історії церкви двома мовами. Вона встановлена на будівлі районного Будинку культури (РБК), збудованого на місці, де колись був перший менонітський храм», - констатує Максим Штатський.
До речі, за його словами, меноніти, самі дуже релігійні люди, відрізнялися і надзвичайною віротерпимістю. Найстаріший зі збережених православних храмів Запоріжжя - Свято-Нікольський на Верхній Хортиці - був побудований на їхні кошти для православних працівників підприємств, створених ними на своїй новій батьківщині.
До слова, підприємств таких на початку ХХ століття в Хортицькому менонітському окрузі, що складався вже з 18 колоній по обидва береги Дніпра, налічувалося понад 130. Серед них - 8 цегельних заводів, завод годинників і механізмів, 30 водяних млинів, оцтовий завод, металургійні виробництва і 17 (!) машинобудівних заводів.
«На рубежі 19-20 століть Хортиця за обсягом випущених сільськогосподарських машин поступалася лише двом населеним пунктам Російської імперії - Москві та Варшаві!» - зазначає Штатський.
Настільки значний внесок менонітів в індустріалізацію нової батьківщини пояснювався, з одного боку, їхніми сімейними традиціями, з іншого - відношенням до освіти, яку їхня релігія вважала за необхідне.
При переселенні кожному сімейству було відведено по 65 десятин землі - це в 20 разів більше території, яку зараз на острові Хортиця займає комплекс «Запорізька січ». Але успадковував наділ у зазвичай багатодітних сім'ях менонітів тільки старший син. Інші діти отримували гроші і повинні були влаштовувати своє життя самі. Звідси - розвиток підприємництва. Від виробництва хлібного вина, яке непитущі меноніти поставляли в Олександрівську фортецю, до створення сільгоспприладдя, яке пізніше переросло у машинобудування, ковальське виробництво і металургію.
КЛЮЧ ДО УСПІХУ - ОСВІТА
«Щоб усі діти могли досягти успіху в житті, у менонітських громадах величезна увага приділялася освіті. Спочатку це було обумовлено конфесійними особливостями переселенців. Щоб стати повноправним членом менонітської громади, потрібно було вміти читати і тлумачити Біблію. Хрещення ці протестанти приймали вже в свідомому віці і тільки після іспиту на знання Святого Письма. Тому в кожному селищі переселенців була початкова школа - «дорфшуле» (сільська школа), а в окрузі - «центршуле» (центральна школа). Їх відвідування для всіх дітей менонітів у віці від 6 до 14 років було обов'язковим. А більшість навчалася і далі», - розповідає історик.
Будівля Хортицький жіночої гімназії, зведеної на кошти фабрикантів колонії, збереглася до наших днів. Зараз тут школа №81. Будинок з білої і червоної цегли в стилістиці голландського неоренесансу різко контрастує з навколишніми будівлями і, за словами Максима Штатського, може вважатися символом менонітської спадщини півдня України.
Якщо піднятися від школи трохи вгору по вулиці Розенталь (названої на честь менонітської колонії, яка фактично спліталася з колонією Хортиця), можна побачити справжній замок, який місцеві жителі досі називають «Бург» (мабуть, від німецького «Die Burg», що, власне, і означає «замок»). Виконаний в югендстилі (німецькому варіанті архітектурного модерну), він дивує, вражає і зачаровує незвичайною формою покрівлі, безліччю арочних вікон, тим, що кожна зі сторін не схожа на іншу, і якоюсь неймовірною атмосферою.
За словами Максима Штатського, зведення будівлі було розпочато в 1914 році дружиною фабриканта Андреаса Вальмана - Катариною, яка планувала організувати в триповерховому замку... дитячий садочок.
Погодьтеся, багато про що свідчить!
ПАМ'ЯТЬ ПРО МЕНОНІТІВ: "ФЛАМАНДСЬКЕ МУРУВАННЯ" І МЕМОРІАЛ
Подібних «багато про що свідчить» споруд, гуляючи Верхньою Хортицею, можна зустріти безліч: Хортицький педагогічний інститут, Центральна районна лікарня, фабрика годинників Крегера, комплекс колишнього заводу «Лепп і Вальман», який був третім за обсягами виробництва чавуну в усій Російській імперії... Невеличка акуратна будівля банку, відкритого в 1904 році главою млинарського бізнесу Германом Нібуром для кредитування підприємців. За словами Максима Штатського, у громадянську війну банк пограбували махновці, які виявили в ньому кілька мільйонів рублів - суму на ті часи космічну!
Перелік споруд і будівель Верхньої Хортиці - свідків освоєння придніпровських земель європейцями - можна продовжувати і продовжувати. Більшість із них вирізняються не тільки архітектурою, а й незвичайним так званим «фламандським муруванням», за яким менонітські споруди можна впізнати, де б вони не знаходилися: одна цеглина - уздовж, друга - впоперек. А от нащадків тих, хто їх будував, зустріти навряд чи вдасться. Перша світова, революція, громадянська війна, Голодомор, Друга світова війна і сталінські репресії практично стерли з запорізької землі тих, хто півтора століття успішно створював в українських степах нині таку привабливу для нас Європу.
Тих, хто не емігрував і не загинув, як фольксдойчів вивезли перед відступом німецьких військ на захід.
На берегах Дніпра, які так і не стали для протестантів-переселенців новою батьківщиною, про їхню долю нагадує скромний пам'ятник, відкритий в жовтні 2009 року: меморіал менонітам - жертвам сталінського терору і релігійних утисків. Він складається з трьох гранітних плит з вирізаними в них силуетами чоловіки, жінки і двох дітей. За задумом автора, канадця-меноніта Пола Еппа, пам'ятник являє собою книжкову полицю з фотографіями, з яких вирвали їх героїв.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/70298/
