0
"Духовність", 1 жовтня 2019
Продовження матеріалу про Ганнусю Косів, опублікованого в попередньому номері.
Чоловік Ганнусі Юрій Підлісний саме завершив опрацьовувати роздуми з листування своєї дружини з її духівником о. Любомиром Чину св. Василія Великого. Тому невдовзі побачить світ книга «Та, що ходить з Богом. Свідчення Ганнусі Косів».
Ганнуся читала Святе Письмо, особливо любила розважати над Старим Завітом. «“Бог твій, дасть тобі спокій від усіх ворогів довкола тебе, в землі, що її Господь, твій Бог, хоче тобі дати в наслідну власність” (Втор. 25: 19). … Знову те саме повторюється, вже вкотре (цікаво би було порахувати скільки разів це сказано). Очевидно це дуже важливі речі: що Господь – мій люблячий Тато – хоче мені дати цю прекрасну землю і що я є спадкоємцем, на мене записана спадщина. Я ніколи не буду ні сиротою, ні бездомним. Ось де впевненість у завтрашньому дні. Господь ніколи не покине своїх дітей. Але тут не написано: “в землі, що її Господь дасть тобі у власність”. Написано: “хоче дати” і наголошується на цьому багато разів. Жодного примусу. Чи я хочу мати частку у царстві мого Отця?, чи волію відчайдушно триматися за примарний егоцентричний земний благоустрій, який, оскільки є відірваним від Бога, не перестає підкидати все нові неприємні сюрпризи і розчарування? Однозначно, я вибираю спадщину в домі Господа. Думаю, межа між цими двома світами для мене все чіткіше вимальовується. Погодьтеся, тут не так легко розібратися. Бути дитиною, спадкоємцем самого Господа – Творця і Бога Вселенної. У голові не вкладається. Тут ще є над чим працювати. Дякую Тобі, Боже».
У листах до свого духівника Ганнуся часто звертала увагу на слова «ходити з Богом», «перед Богом», «за Богом». В одному з листів вона зазначила: «“...Бог, перед яким ходили мої батьки” (Бут. 48: 15) – цікаве формулювання. Не, скажімо, “якому поклонялися”... Коли Адам згрішив, він сховався від лиця Господа. Тобто тут це можна розуміти як: 1) вони жили під опікою Бога, в радіусі Його ока, як дитина в радіусі поля зору матері, та що 2) вони були праведними перед Ним, їм було нічого ховати. Але й цікаве слово “ходили” – тобто жили, функціонували, і то дуже активно, судячи з тих усіх розділів, а не статично стояли. Я теж хочу ходити перед Богом».
Водночас дуже часто листи-настанови, листи-пояснення о. Любомира закінчувалися словами «Ходімо/йдемо далі»! Ось ще кілька роздумів Ганнусі про ходіння перед Богом: «“Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом”. Не сказано, що він виконував заповіді, а саме “ходив з Богом”»; «“Ходи перед лицем моїм і будь непорочний” (Бут. 17: 1). Ходити перед лицем Божим – це велика ласка, яку постійно мали люди в раю. Тільки коли вони згрішили, то почали ховатися від Божого лиця. Для того, щоб споглядати Бога, треба жити без пороку»; «За Господом ходити і слухати Його голосу. Не ходити самому і час до часу згадувати про Бога, особливо коли важко. А ходити за Ним. Це така тайна! А, проте, цілком реальна. Ходити за Богом»; «Знову цей образ, що зустрічався раніше: робити щось перед Богом (Вих. 18: 12). Гарний образ Батька, який тримає в полі зору свою дитину. А тут ще цікаво, що вони їли перед Богом. У нас стереотип, що перед Богом ми стаємо тільки, коли ми на молитві, в Церкві. А поза тим, таке враження, що ані Він нас не бачить, ані ми Його. Натомість можна і треба жити ПЕРЕД БОГОМ».
Владика Венедикт Алексійчук добре знав Ганнусю і в прощальному слові наголосив: «Вона для мене була, є і буде взірцем та прикладом інтелігентної, освіченої християнки. Ганнуся, ти вже з Богом у вічності, а ми всі лиш в дорозі до Нього. Ми молимось за тебе, а ти ж молись за нас, що б ми якнайкраще прожили це своє життя». А сама Ганнуся писала: «Істина в тому, щоб відірвати ноги від землі, від тої хиткої “стабільності” і довіритися Богові – все своє життя, всі свої змагання, плани, надії, повірити в Бога-Любов, Бога-Батька, відвернути погляд від власного я і в покорі звернути до Нього. … Я щойно ступила на Господній шлях. Але майбутнє вже мене не лякає, навпаки захоплює. Бо ніхто і ніщо не може відлучити мене від Божої любові»; «Тепер же я розумію: Праведникові все співдіє на добро... Ніщо не може відлучити мене від любові Бога... І головне – моя батьківщина не тут, а в Небі».
Для християнина – це і є перемога! Ганнуся мріяла відвідати Святу Землю, тож віримо, що, відійшовши до дому Отця Небесного, вона перебуває врешті на Обітованій Землі.
Світлини з домашнього архіву Юрія Підлісного
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/77346/
