9
Вершиною творчості українсько-австрійського композитора Євсевія Мандичевського вважаються церковні твори. Він хотів реформувати музику у православній церкві: щоб тут звучали інструменти, відмінити румунську та старослов’янську мови, натомість співати грецькою.
Унікальний музичний проект – концерт у трьох місцях, відбувся у Чернівцях цієї суботи, 2 вересня. Він охопив три концертні зали впродовж трьох годин і присвячувався 160-річчя від дня народження видатного буковинського композитора Євсевія Мандичевського – знаного у світі, але незаслужено призабутого в Україні та рідній Буковині.
Мандичевський народився у родині православного священика, навчався у Чернівцях музиці у знаного педагога та православного священика Сидора Воробкевича. Згодом вчився у Відні, жив там, був професором Віденської музичної академії і там помер. І найголовніше – був другом Йоганнеса Брамса, видатного німецького композитора.
Проект “Два дні музики Євсевія Мандичевського у Чернівцях” розпочався у п’ятницю 1 вересня. У філармонії прозвучала кантата “Панування гармонії” – у виконані Чернівецького симфонічного оркестру, камерного хору “Чернівці” та солістів філармонії. Цей твір не звучав більше ста років!
— Кантата прославляє cвяту Цецилію – покровительку музики. І головний лейтмотив її, що весь світ і життя зародилися з гармонії, — каже диригент Чернівецького симфонічного оркестру Йосип Созанський.
А вже у суботу у трьох концертах був акцент на церковній музиці Євсевія Мандичевського. Музика звучала у залі Чернівецької філармонії, у православній церкві Святої Параскеви Сербської (УПЦ КП) та у римо-католицькій малій базиліці Воздвиження Всечесного Хреста.
Всі ці три концерти відбувалися впродовж трьох годин, кожен тривав менше години. Автор ідеї саме такого проекту у Чернівцях – Дітмар Фрізеннегер з Австрії, дослідник творчості Мандичевського.
У залі філармонії, де розпочався суботній концерт, відбувся «Фортепіанний речиталь» за участі Крістіана Ламбура (Нідерланди) та Лілії Холоменюк (Чернівці). Прозвучала зокрема «Грецька Літургія» для фортепіано в чотири руки» (вибрані частини). Це така свого роду церковна музика для камерного, домашнього вжитку.
За годину концерт продовжився у церкві св. Параскеви Сербської – за участі академічного хору «Чернівці» з філармонії та хору церкви Святої Параскеви. Звучатили окремі частини з Літургії №1, 4, 9 – румунською, грецькою та старослов’янською мовами. Деякі частини прозвучали в перекладі українською. Ще через годину о 17.00, музика Мандичевського вже лунала у малій базиліці. Академічний камерний хор «Чернівці» виконав «Месу до мажор», написану ще у 1886 році. Інша її назва – «Таттендорфська Меса». У 1886 році віденський промисловець і меценат Ніколаус Думбас, пристрастю якого була музика, замовив Мандичевському, аби той написав Месу для Служби Божої для католицьких робітників його фабрики у містечку Таттендорф, що недалеко Відня. Мандичевський дуже хотів, аби ця Меса коли-небудь була виконана і у Чернівцях. І ось це сталося – хоч і через стільки років. Камерний хор «Чернівці» проспівав «Таттендорфську Месу» латинською мовою у супроводі органа.
Мандичевський писав вокальні твори світського і духовного характеру, серед яких найвизначнішими є «Грецька меса» для соло, хору й оркестру, цикл пісенних композицій «Тосканські пісні». Вершиною творчості справедливо вважають церковні твори. Це – 12 літургій, «Херувимська» для мішаного хору, «Отче наш» для двох дитячих голосів та коляда «Тиха ніч, свята ніч», а також псалми.
І хоча з 1875 року Євсевій Мандичевський мешкав у Відні, зв’язків з Україною не поривав, часто приїжджав до Чернівців.
Австрієць Дітмар Фрізеннегер – музикант і музикознавець, почав досліджувати музичне життя Буковини австро-угорського періоду, і натрапив на ім’я Євсевія Мандичевського. Зараз він приїхав до Чернівців.
— Мандичевський залишив 12-ть Літургій для Православної Церкви і дві Меси для римо-католицької церкви, одна з яких загублена, — розповідає Дітмар. — Пишучи музику для Православної Церкви, композитор хотів прокласти нею місток до європейської музики. В одному з листів тоді 20-річний Євсевій пише своєму батькові, православному священику, що, мовляв, я реформую музику у Православній Церкві: треба привнести інструменти, скасувати румунську та старослов’янську мови і співати тільки грецькою. Але це були тільки плани, і на жаль, невідома реакція батька… Хоча, ймовірно, батько поставився негативно. Загалом Мандичевський був дуже унікальною людиною, який багато зробив для свого оточення, особливо для Брамса, який жоден свій твір не віддавав до друку, доки його не бачив Мандичевський.
Щодо походження Мандичевського, то думки фахівців різняться. Однак Дітмар зауважує, композитор був і українцем, і румуном одночасно – по лінії батьків.
Володимир Акатріні, бібліотекар Наукової бібліотеки ЧНУ ім. Ю. Федьковича, вже кілька років глибоко досліджує родину Мандичевських, працював в архівах Румунії. Ось що він розповідає:
— Іван Мандичевський, а потім і його син Василь були священиками в моєму селі Багринівка, нині це Глибоцький район. Це румуномовне село. У Василя та його дружини Вероніки народилося восьмеро дітей. І кожен з них прожив таке багатогранне життя! Уявіть: імена композиторів Євсевія та Георгія Мандичевських відомі всьому світові, а на рідній землі про них майже нічого не знають. Ераст і Катерина були колись авторитетними на Буковині педагогами. Особисто я почав свою розвідку з Костянтина – педагога, свого часу працював і директором школи, й інспектором шкіл Буковини, і директором Наукової бібліотеки ЧНУ. Батько Мандичевських, Василь, помер 7 листопада 1896-го у Чернівцях. Священик, композитор, активний учасник громадського життя, член управи культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська бесіда», член румунського товариства «Армонія». Писав твори для піаніно, дойни. Після навчання на філософсько-теологічному факультеті у Чернівцях отримав сан священика. Служінню Богу віддав 46 років, за що архієпископ нагородив його червоним поясом, а згодом присвоїв звання екзарха. Був обраний ігуменом монастиря Путна, проте смерть не дозволила вступити на цю посаду. А найзнаменитіший з його дітей - Євсевій.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/68149/
