21
Повернувшись в Україну після Італії, я багато-що передумав у своєму житті: від цінностей до відносин з іншими людьми. Позбувся багатьох ілюзій та фантазій. Навчився відрізняти справжніх друзів від людей, що зловживають довірою інших.
Особливо в житті допомагають різні виклики. Час неспокою та війни витверезвлюють людину від міфів та казок. Найбільше, що навчився цінувати – це час життя, який ніхто не поверне.
Особливо, коли спілкуєшся з іншими, яким доля не раз подала сильні виклики, і які їх не зламали.
Ми живемо в досить цікавому світі, де нераз все перевернене навпаки: одні молоді хлопці воюють, втрачають здоров’я, але вірять у свій народ, захищають мир і майбутнє наших поколінь. Інші відпочивають у найт-клубах, їздять на відпочинки по всьому світу, часто насміхаються над тими, хто пішов добровольцем на фронт, або, кого призвав військкомат. В одних батьки – прості люди, що важкою працею здобувають цей хліб, батьки мажорів продовжують сидіти на корупційних схемах та “розпилювати” держбюджет, тендери чи інші схеми. Але всі ці люди різних категорій, цінностей та життєвих пріоритетів живуть в одній державі – це Україна.
Деколи так важко організовувати команду людей, писати проекти, шукати спонсорів на різні проекти по кілька тисяч доларів, і коли читаєш новини, що затримати того чи іншого суддю чи прокурора за хабарництво, і в нього готівкою на кишенькові витрати 500 тисяч доларів, чи на рахунку 20 мільйонів доларів, чи в банках у підвалі до 100 мільйонів на “чорний день”, то не маєш, що сказати… просто можна дивуватися людській жадобі чи захланності, коли людина, крадучи мільйонами думає, що це продовжить її вік…Не раз ця друга категорія людей дуже “шанована” в суспільстві, сидить на перших місцях… Для свого “безсмертя” пише якісь мемуари про політичну чи іншу діяльність, а, на практиці, нікому не потрібні небилиці…Інколи, бажаючи отримати якусь індулігенцію, то будують деколи якусь капличку, яку називають іменем-патроном своїх родичів..
Коли читаєш ці новини, то думаєш, а з чим прийти до людей і як переконати їх до важкої щоденної праці?
Тому в житті дуже важливо одне – не втрачати віру та силу волі.
Протягом року, організовуючи з партнерами курси та тренінги по кооперації та соціальному підприємництву, я зустрів багато людей та побачив різних ситуацій. Важко було відвідувати молоду сім’ю, в якої воїн АТО повернувся після війни і майже не може фізично працювати. Замість того, щоб бути годувальником та утримувати родину, то родина утримує його. Важко було дивитися в очі матері, що готувала їсти для нерухомого після війни сина…
Тому в травні група кооператорів, волонтерів та підприємців зібралися і почали планувати одне: що ми можемо зробити для воїнів АТО?
Перед собою ми поставили кілька завдань: якість, швидкість, продуктивність.
В своєму житті я бачив чимало семінарів, конференцій та інших заходів, які організовані заради них же самих: багато помпезності, але ніякої продуктивності. Ті самі люди, ті самі промови не раз про речі, що своє віджили і не відображують реальність. Чимало провідників, від політики, культури, релігії чи в різних сферах життя, бачать лише себе і свої інтереси. Вони не бачать реальної людини та її потреб. Вони визначають собі якусь певну місію, не запитуючи, чи вона правильна і комусь потрібна, і хочуть, щоб інші це визнавали і діяли в тих рамках. Народ потребує одного, а йому подають зовсім інше. Не раз цілі, які ставляться, є міфічними програмами, які зникнуть, як тільки відходять їхні ініціатори. Є мало тверезомислячих людей, що відчувають дух часу і розуміють сучасні особливості. Не раз освіта, замість того, щоб полегшити молоді життя, то ускладнює їхню реалізацію.
Тому ми опрацювали унікальну програму по кооперації та соціальному підприємництву, яка дозволяє максимум за 3 місяці перебудувати життя села, громади чи релігійної парафії, тої чи іншої соціальної групи.
Влітку, завдяки гранту Міністерству закордонних справ Польщі, Український Кооперативний Альянс спільно з партнерами розпочав школу “Соціальна апітерапія”. За два місяці навчання, комплексна програма з психологічної підготовки, економічного моделювання сімейного бізнесу, соціальної педагогіки та християнської етики. Як результат: два кооперативи воїнів АТО, два сімейних підприємства, місцева асоціація по агро-освіті для молоді. На плані: організація місцевого туризму, ресторанна справа, сироварня та пекарня.
Досліджуючи діяльність митрополита Андрея Шептицького, я прочитав про кооперативи для екс-воїнів Українського Галицької Армії (УГА). Ними турбувався славний Тит Войнаровський, який разом з митрополитом Андреєм, фінансували Українську Господарську Академію (УГА). УГА військове в час війни перейшло в УГА економічне в час перемир’я. Один з кооперативів мав назву “Рій”. Вулик був прикладом організованої продуктивної армії, в якій кожен знає свій обов’язок і права.
Саме це нас надихнуло на створення кооперативу “ФРОНТМЕД” в Шепетівці, де беруть участь 40 родин воїнів АТО. Кілька тренінгів – кілька підприємств. Нам приємно, що, коли ми в центральній Україні розказуємо про Шептицького і кооператорів, то всі відчувають гордість за спільну історію. Наша освітня програма включає як бізнес-планування, так і формування творчої особистості з моральними цінностями.
Разом ми опрацювали нову стратегію реального соціального інвестування, що є поєднанням благодійності та підприємництва за дуже простою формулою. Ти хочеш зробити добро чи благодійну справу? Ми пропонуємо зробити соціальну інвестицію для допомоги воїнам АТО: від навчання до виробництва реального продукту. Вкінці етапу після організації ринку збуту благодійник отримує повернення свого капіталу або може стати власником соціальної акції чи облігації: під його координуванням та порадами буде використано прибуток на ту чи іншу добру ціль. З одного боку, це допомога сім’ях воїнів АТО, що зараз не мають жодної праці чи не можуть працювати важко після поранень, щоб вони отримали працю, з іншого, наслідуючи поради успішних підприємців, мають змогу випускати якісний конкурентно-спроможний продукт на ринку.
Тому найкраща допомога воїнам АТО та постраждалим сім’ям – це не робити постійні конференції про їхній стан, не запрошувати іноземних експертів (за дуже високу ціну і оплату) про реформування економіки в державі, не одноразова грошова милостиня, а просто купи та споживай сертифікований продукт соціального підприємства воїнів АТО. Продукти, що так чи інакше ти будеш купувати в супермаркеті. Тут - та сама ціна, але набагато краща якість, бо зроблене з любов'ю, з українських продуктів і руками українського воїна. Він захистив твій мир та добробут, а зараз буде захищати твоє здоров'я від різної супермаркетової "отрути". Бо ж основна проблема українського економічного колоніалізму та, що ми організували Майдан та Революцію Гідності, але далі ходимо до супермаркетів, магазинів, якими володіють люди, яким байдуже до майбутнього України, які продають нам неякісні продукти, що переважно завезені, бо розглядають людей як примітивних споживачів. Ті продукти і дана схема визиску, що не має етики та цінностей, руйнують наше здоров’я та молодь. А ми самі приносимо гроші нашим колонізаторам, а потім нарікаємо про те, що ми бідні, бо не хочемо зробити і маленького кроку, щоб знайти альтернативу. Бо ж гріш створює добробут не тоді, коли його є багато, а коли ті самі гроші декілька раз працюють на нас. Шептицький показав приклад соціального інвестування та християнської ощадності та формування системи капіталу, який декілька раз працює на кожну людину та громаду. Він показав приклад, що провідник має жити реальністю сьогодення, не боятися давати відповіді на соціальні виклики, та брати відповідальність у практичних рішеннях.
Презентація ФРОНТМЕДу на каналах ТБ:
Справжню реформу суспільства в Україні може здійснити об’єктивна промоція соціальної доктрини Церкви, а не популістичні ідеологічні міфи та гасла. Ми раді, що реалізували ті моделі, що історично реалізовували наші воїни та Церква...
а мед - це тільки початок.
Зіновій Свереда,
Президент Українського Кооперативного Альянсу.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/69253/
