9
Ця подія стала, за словами православного священика й богослова Георгія Коваленка, клірика УПЦ, виявом обміну дарами, іще одним доказом того, як важливо виходити поза свою територію.
Зустріч розпочалася з лекції отця Войцеха Сурувки про «відкритий католицизм» – поняття для опису Церкви в її соціальному вимірі, тобто у стосунках зі світом. Відкритість передбачає вихід до інших, взаємини з ними; також у цьому терміні міститься прагнення запропонувати кращу версію того, що людей не влаштовує в земних структурах Церкви. Як наголошувалося, йдеться не про те, чи відкритий католицизм (протестантизм, православ’я тощо) – адже стосунки зі світом є завжди – а про те, як відкриватись і не втратити ідентичності. З цією проблемою Христові учні зіткнулися ще під час Єрусалимського Собору.
Отець Войцех розповів про чотири принципи відкритості, які можна знайти у працях теолога Іва Конгара. Ці принципи випливають із чотирьох спокус, не піддаватися яким буває тяжко і світським вірянам, і духовенству. Перша – це спокуса системи: витворення струнких структур і відкидання тих, хто в них не вписується. Щодо відкритості ця спокуса виявляється у відриві реформи від пасторального контексту, реального досвіду життя Церкви, який насправді важливіший за будь-яку систему. Боротися з цим допомагає примат пасторального фактора. Друга спокуса – ексклюзивізму, тобто зосередження на одній ідеї, нехай якій хорошій, і сліпота до всього поза нею; їй протистоїть принцип повсякчасного спілкування з цілим. Третя – це спокуса нетерплячості, яку можна описати фразою «легше зробити й перепросити, ніж попросити дозволу й отримати відмову». Щоб не піддаватися їй, потрібно довіряти розпізнавальній здатності еклезіальної влади й дії Духа Святого в очільниках Церкви. Нарешті, четверта спокуса – інновації – підштовхує вводити нові елементи силоміць, тимчасом як істинне оновлення відбувається не через революцію, а завдяки розвиткові традиції.
Відкритість до інших потребує також відкритості всередині своєї конфесії, зокрема розуміння того, що не все в Церкві має робити духовенство. Наступні двоє доповідачів – світські особи – підкреслювали й доводили цю тезу отця Войцеха.
Олексій Браславець розповів про книжку, яка нещодавно вийшла у видавництві «Кайрос», – «Святий Тома Аквінський. Учитель істини» британського католика Френсіса Селмена. За його словами, теологія Аквіната та його спосіб мислення – це та частина церковної традиції, яка заслуговує великої уваги й сьогодні, особливо на наших теренах, де на світ – і на окремі його аспекти, такі, як, наприклад, церковна доктрина, – досі дивляться через марксистську призму. Якщо не збагнути, про що і як думав святий Тома, неможливо зрозуміти, як працює доктрина, наголошував доповідач.
Книжка Френсіса Селмена складається з 12 невеличких розділів, у яких читач може простежити історію спасіння – від прологу до повернення єдності з Творцем. У ній стисло викладені погляди, які Аквінат висловив, зокрема, в «Сумі теології», і навіть структура цих текстів доволі близька: перша третина праці британського теолога стосується питань фундаментальної теології, друга – догматичної, третя – моральної. І нехай «Святий Тома Аквінський. Учитель істини» – це книжка не для легкого читання, учасники зустрічі зійшлися на тому, що томізм у ній викладений доволі просто.
Юлія Карпицька, редакторка «Кайросу», розповіла про саме видавництво. Воно пов’язане з Інститутом святого Томи Аквінського й католицьким Орденом проповідників, тому природно відповідає на потреби середовища. «Святий Тома Аквінський. Учитель істини» – це подвійне влучання: з одного боку, книжка, видана для студентів у рамах програми, а з іншого – перша перекладена українською праця про покровителя Інституту. Загалом же видавництво працює у трьох напрямах, публікуючи праці Томи, томістів і про Тому. Книжка Френсіса Селмена – це своєрідний бліц, вступ до теології Аквіната, і видавництво сподівається, що вона стане першим текстом у серії «Просто про складне», покликаної ознайомити широку публіку з важливими ідеями католицької теології.
Зустріч завершилася діалогом зі слухачами, які цікавилися досвідом Католицької Церкви, зокрема, у протистоянні чотирьом спокусам. «Ця розмова показала, що відкритість і вихід поза рідні стіни здатні збагатити й тих, до кого ми йдемо, і нас самих», – підсумували католицькі учасники заходу.
