21
Фото – Олександр Ласкін, Олег Турій
У Центрі Андрея Шептицького УКУ у Львові днями презентували книжку про єромонаха-українця, який дотепер живе в італо-албанському монастирі Гроттаферрата. Саме в цьому місці перебував Патріарх Йосиф Сліпий після звільнення з «країни ГУЛАГу» у 1963 році. «Скромний син землі Перемиської – отець Партеній Петро Павлик» — назва книжки авторства Люди Бублик, докторки філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені, перекладачки.
Під час події говорили про життєвий шлях о. Партенія та його поступ на іконописній і науковій ниві, розглянули феномен появи українського монашества в італійському монастирі східного обряду. У презентації взяли участь владика Гліб (Лончина), єпарх УГКЦ у Великій Британії, та о. Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій УКУ та колишній секретар Патріарха Йосифа.
Особа о. Партенія є непересічною тому, що він сьогодні один з небагатьох свідків доби розквіту українського монашества у підпіллі та закордоном у часи панування тоталітарного режиму з «єдино правильною» ідеологією-релігією. Це представник «старої інтелігенції», феномену, коли освіченою можна було назвати людину, котра знала кілька європейських і давніх мов. Це іконописець та реставратор, учений-мистецтвознавець, автор численних статей, рецензій до українського греко-католицького журналу «Богословія».
На прикладі життя о. Партенія Павлика можна досить виразно змалювати історію Гроттаферрати (Монастир св. Ніла) у ХХ столітті. Адже у той час чисельність братії доходила до півсотні, при монастирі діяла друкарська та реставраторська майстерні. Зокрема, ще один монах-українець Йосафат Курило був знаним в околиці реставратором книжок та стародруків. Він навіть спричинився до реставрації стародруків після повені у Флоренції, коли постраждало багато артефактів всесвітньо відомого музею Уффіці (Uffizi). За таку титанічну роботу він отримав найвищу нагороду від тогочасного італійського президента Джузеппе Сарагата.
Наразі історія українського монашества у Гроттаферраті не є вивченою, ця тема залишається відкритим полем для наукових досліджень. Непересічним є той факт, що кандидати-українці до цього монастиря приїжджали не з Львівської архиєпархії, а з Перемиської єпархії. Цьому сприяв єпископ Йосафат Коциловський, а італо-албанці, у свою чергу, радо приймали українців до монастиря.
Модератор зустрічі й директор Інституту історії Церкви УКУ Олег Турій зауважив, що ця книжка написана з любов’ю до особи та її життєвих занять і цінностей. Також п. Олег пригадав історію особистого знайомства з о. Партенієм і його здивування від вишуканої мови українця з Перемищини, який більшу частину свого життя провів у Італії, але може вільно цитувати українських літературних класиків:
«Так, як о. Партеній розмовляє українською, можливо, не розмовляють українці, які все життя провели на батьківщині. Настільки його мова лексично багата, стилістично правильна, вишукана, філігранна. Я був вражений тим, як він знає українську літературу, культуру, як він вільно цитує наших поетів, письменників. Ми в Україні часто скаржимося, як нам зле і недобре, але не цінуємо того, що є поруч з нами, не можемо осягнути цих скарбів».
Під час презентації владика Гліб (Лончина) продемонстрував присутнім кілька оригінальних видань, які були підготовлені у друкарні Гроттаферрата, зокрема – Євангеліє 1946 року видання.
«Церковнослов’янські та грецькі книги, часослови. Вони надрукували всі церковні книги, які ми сьогодні вживаємо. Цим найбільше займалися українські монахи – бр. Йосиф, бр. Юрко. Дуже добрим спеціалістом з оправи та реставрації був бр. Йосафат. Українців у цьому монастирі було кілька десятків», — зауважив владика Гліб (Лончина).
Отець Іван Дацько згадав про складання іспиту з мистецтвознавства у о. Партенія та більше розповів про історію Гроттаферрати, заснованої на початку ХІ століття св. Нілом разом зі св. Бартоломеєм. Це була обитель для монахів грецького та албанського походження. Отець Іван переповів слова одного з ченців цього монастиря: «Ми чуємося громадянами Італії, вдома говоримо по-албанськи, а молимося по-грецьки та по-албанськи».
Свого часу процес латинізації ширився у православному монастирі Гроттаферрата до тої міри, що Папа Лев XVIII заборонив монахам під страхом екскомуніки переходити на латинський обряд. У 1957 році у Гроттаферраті було до 50 монахів. Нині ж у цій обителі фактичне запустіння.
Цікавою є історія створення цієї книжки. Авторка Люда Бублик брала участь в одній з літніх шкіл у Римі, де вивчали діяльність Патріарха Йосифа Сліпого. Випала нагода поспілкуватися з о. Партенієм, який, як вже було згадано, був у монастирі Гроттаферрата, коли Патріарх Йосиф прибув туди для кількатижневого відпочинку після звільнення. На той час авторку цікавили факти, виключно пов’язані з постаттю Патріарха, проте коли за кілька років вона натрапила на аудіозапис інтерв’ю, то відкрила для себе постать самого о. Партенія і вирішила написати про нього статтю. Матеріал вийшов завеликим, тому погодилися видати брошуру, та коли с. Модеста Сеник, ЧСВВ, познайомила Люду Бублик з родиною ієромонаха, то у результаті видали книжку, багату на спогади, свідчення та фотографії. До речі, у презентації цього видання взяла участь родина о. Партенія, яка проживає у Львові.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/70202/
