6
Використовуючи характерні принципи роботи з концептом та варіативністю його репрезентації, які пропонує сучасне мистецтво, як мова, артикулюється ряд ідей, джерелом яких є власні релігійні переконання автора.
Два домінантні статуси – художник (що є актором в системі сучасного мистецтва) та віруючий (православний християнин) – постійно конфліктують, зважаючи на екзистенційний запит кожного з них. З одного боку канонічний іконопис (задоволення релігії), як професійний вектор – не задовольняє можливості та уявлення про художню практику. З іншого боку – витіснення конфесійної позиції (задоволення художніх амбіцій), з урахуванням явного ігнорування та серйозності сприйняття релігії, як предмету дослідження художньої практики, є віровідступництвом та не може бути прийнятним.
Не спостерігаючи в сучасному художньому контексті подібних практик та відчувши, що з’ясування цього питання є критичним для його особистої художньої практики, автор даним проектом стверджує власну позицію та ініціює лонгітюдне (довготривале) дослідження.
"Чи придатна мова сучасного мистецтва для транслювання християнських (православних) істин? Чи можлива інструменталізація сучасного мистецтва для потреб вірян? Чи воно перетворилося у всепоглинаючу мову, яка є тотальним апропріатором? Що в свою чергу свідчитиме про його імперський статус та гегемонну потенцію", - такі питання ставить автор проекту.
В межах системи сучасного мистецтва публіка часто характеризується, як цинічна, індиферентна, вибаглива й упереджена, що ускладнює місіонерську діяльність. Саме тому автор вважає за необхідне зробити перші кроки в напрямку цієї спільноти. Не зважаючи на те, що характер та форма висловлювання є притаманними для даного контексту (місіонер повинен знати мову тих, кому він проповідує), все ж певна тонка символіка потребує подальшого детального аналізу.
Проект побудований на аналогії з іменами та діяннями трьох святих отців Церкви – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, які вважаються заступниками віри, борцями з єрессю та красномовними поетами. Апеляція до спадку цих богословів є закономірною, зважаючи на беззаперечний авторитет отців та місіонерський характер проекту.
