48
Як йдеться у анотації до видання, у монографії істориків розглянуто вельми парадоксальний феномен останньої декади існування імперії Романових: широке долучення до українського національного життя раніше вірнопідданчої проімперської правиці – зокрема чорносотенців, православних радикалів, лоялістів-«октябристів» та інших консерваторів українського (насамперед волинського) походження – і участь цих «новонавернених» малоросів/українців у розбудові національних інститутів і творенні проукраїнського дискурсу.
«Українська мова й українська народна культура були важливими складниками національної, політичної та культурної активности малоросійського/українського монархістського і чорносотенного руху. Повсякденне побутування їх у такій ролі сприяло зміцненню масової національної самоідентифікації етнічних українців. Вдаючись у своїй діяльності до української мови та елементів культури, малоросійські/українські монархісти демонстрували свою приналежність до українського національного дискурсу та національного руху українців...», – пишуть у своїй праці дослідники.
Спираючись на широку джерельну базу, вони підважують усталені стереотипи щодо історії українського руху і демонструють, що на початку XX століття він уже не обмежувався самими тільки лібералами та соціялістами, народовцями та поступовцями, а охоплював іще й чималу частину правих націоналістів, релігійних фундаменталістів і світських консерваторів. Ретельно проаналізувавши витворені в Україні аґітаційні матеріяли монархістів, їхні політичні документи, партійні програми, відозви та гасла, автори довели, що на цих теренах праве середовище, хай навіть і чорносотенне, назагал не було супротивником у свій спосіб перетрактованого українства, а монархістськи налаштовані політики та публіцисти могли сприяти розвиткові української національної ідеології й на ділі бути її носіями.
Важливим маркером належности малоросійських/українських монархістів до українського дискурсу було, зокрема, їхнє шанобливе ставлення до Тараса Шевченка як до свого національного поета й активні намагання апроприювати його культ. Утім, такий варіянт «навернення на українство» часто не означав відмови від монархістської позиції, зокрема від питомих для неї антикатолицьких і антисемітських настанов.
