3
"Радіо Свобода", 17 березня 2018
Удосконалити, згідно з європейськими стандартами, законодавство України, щоб дати відсіч проявам антисемітизму та ксенофобії вимагає молодь з Української спілки єврейських студентів. Її активісти звернулись до Верховної Ради України з пропозицією імплементувати у національне законодавство міжнародне визначення антисемітизму, що дозволить правоохоронцям та суддям належним чином розслідувати і карати винних у злочинах, скоєних на ґрунті ненависті до людей іншої національності та (або) релігійної належності.
Спаплюження могил на єврейських цвинтарях, розлита фарба та образливі написи на стінах синагог, статті із ксенофобськими висловами або закликами «вигнати євреїв з влади» та образливі вигуки на адресу представників національних меншин – так виявляють себе антисемітизм та ксенофобія. Відповідальність за ці злочини визначена у статті 161 Кримінального кодексу України, але на практиці такі злочини часто кваліфікують як вандалізм або хуліганство.
Тож на порядку денному не лише виконання норм Кримінального кодексу, а і впровадження у правову, юридичну практику норм і визначень, якими оперують, серед іншого, в Європейському парламенті. Як пояснює віце-президент Української спілки єврейських студентів Міла Лернер, ще 2016 року понад тридцять держав членів Міжнародного альянсу пам’яті Голокосту (створений 1998 року) запропонували визначити антисемітизм як «особливе ставлення до євреїв, яке може виражатись у ненависті до них». А у 2017 році Європейський парламент прийняв це визначення і рекомендував країнам-членам ЄС та європейським інституціям використовувати його у своїх законодавчих актах.
«Під поняття антисемітизму в ЄС, таким чином, підпадають висловлювання або застосування фізичного насильства, спрямовані проти євреїв, на їхню власність, на установи єврейських громад та релігійні об’єкти. В Україні ж, на жаль, за нецензурні висловлювання, прокльони і погрози вигнати нацменшини з України часто інкримінують статтю «хуліганство», а це вже інша філософія злочину, сказати б, це й інше покарання. І це небезпечно для всього суспільства України, яке по суті є багатонаціональним і поліконфесійним», – каже Лернер в інтерв’ю Радіо Свобода.
За словами Міли Лернер, використання в українському законодавстві міжнародного визначення антисемітизму – це лише початок, бо прояви ксенофобії та мова ненависті в Україні стосуються не лише єврейської спільноти й несуть загрозу міжетнічній злагоді та мирові в Україні.
Якщо вдасться запровадити у чинне законодавство України міжнародне визначення антисемітизму, то це ми будемо вважати «першою ластівкою», щоб у нашій країні була чітка кваліфікація злочинів, скоєних на ґрунті ненависті
«Якщо вдасться запровадити у чинне законодавство України міжнародне визначення антисемітизму, то це ми будемо вважати «першою ластівкою», щоб у нашій країні була чітка кваліфікація злочинів, скоєних на ґрунті ненависті, а винні у розпалюванні ненависті поміж людьми різних національностей або релігійних уподобань відповідали б за свої вчинки. Таким чином Україна до того ж підтвердить, що боротьба з ксенофобією є справою не лише самих національних громад, а і всієї держави та суспільства», – упевнена Лернер.
Ініціативу молоді підтримав віце-президент ПАРЄ, народний депутат України Георгій Логвінський, який вважає за необхідне удосконалити законодавство у царині боротьби з ксенофобією та антисемітизмом відповідно до європейських стандартів. Він повідомив, що найближчим часом низка депутатів Верховної Ради підготує проект парламентської постанови, ухваливши яку, український парламент імплементує визнане в Європі поняття антисемітизму.
Під час моєї зустрічі з представниками Єврокомісії вони наголосили на важливості розгляду у Верховній Раді законодавчих змін про визначення, що таке антисемітизм
«Зазначу, що під час моєї зустрічі з представниками Єврокомісії вони наголосили на важливості розгляду у Верховній Раді законодавчих змін про визначення, що таке антисемітизм, та ухвалення цих змін. На жаль, у чинній редакції того ж Кримінального кодексу немає чіткого визначення, що таке антисемітизм, ми ж пропонуємо використати те означення, яке фігурує в Європарламенті та яким користуються в європейських інституціях», – зазначив Логвинський у розмові з Радіо Свобода.
Йосип Зісельс, голова «ВААД-Україна» (Об’єднання єврейських громад України – ред.), у свою чергу, зазначає: на сьогодні злочини, скоєні на ґрунті ксенофобії, антисемітизму, підпадають під статтю 161 Кримінального кодексу України (покарання за розпалювання міжетнічної ворожнечі), і ця стаття потребує корекцій та змін. Якщо злочин кваліфікують як «хуліганство», то винуватця карають за нормами Адміністративного кодексу. Але, за словами Зісельса, часто на практиці, навіть зафіксувавши злочин, який можна пов’язати з антисемітизмом, правоохоронці не завжди можуть довести наявність лихого наміру з боку обвинуваченого.
«Людина цілком щиро може вірити у «світовий єврейський заколот» або ж звинувачувати євреїв, присутніх в органах влади, у поганому, нещасному своєму житті… По-друге, не забуваймо, що для України актуальною є проблема невиконання чинних законів тощо», – зауважує Зісельс у розмові з Радіо Свобода.
На сьогодні, за його словами, антисемітизм не є проблемою для України, де проявів антисемітизму менше, ніж у багатьох інших європейських країнах.
Історик В’ячеслав Лихачов звертає увагу на важливість використання в європейському праві нового визначення антисемітизму (від Міжнародного альянсу пам’яті Голокосту), але при цьому додає: українська практика потребує ширших змін, аніж введення у тексти законів визначення антисемітизму, яким керується Європарламент. Експерт радить змінити філософію чинного законодавства у цій царині, щоб суспільство позбулось вербального приниження національної гідності або провокативних дій, спрямованих проти українців тієї чи іншої національної спільноти.
«У Німеччині був випадок, коли молодого ізраїльтянина у кіпі побили на вулиці, уточнивши у нього, чи він ізраїльтянин. Поліція відмовилася визнати цей випадок антисемітизмом (що було б обтяжливою обставиною), пояснивши свою точку зору так: мовляв, мотивом нападників була незгода з політикою Ізраїлю, а антисемітизм тут нібито ні до чого. Нове визначення регулює цю сферу, але для того, щоб воно впливало на правову практику, його повинні запровадити на національному рівні, як це зробили, наприклад, Болгарія, Великобританія, Німеччина. В Україні статтю 161 Кримінального кодексу справді необхідно змінити, але одним лише закріпленням нового визначення антисемітизму ситуацію ми не поліпшимо: необхідні чіткі визначення не лише антисемітизму, а й, наприклад, ісламофобії, гомофобії, ксенофобії», – пояснив Лихачов в інтерв’ю Радіо Свобода.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/70479/
