42"Kyivtime", 26 липня 2018
Зростає напруга навколо питання надання Українській церкві автокефалії з Вселенського патріархату.
Окремі сили як в Україні, так і за її межами намагаються протидіяти цьому процесу. Зокрема, активну політику розгорнула РПЦ і всі її сателіти на зразок Сербської і Болгарської православних церков, усі колишні українські регіонали, об’єднані в численні партії і партійки, та й потужна машина російської дипломатії не спить.
У таких умовах, незважаючи на бравурні рапорти українських політиків, уже зовсім не очевидна відповідь на запитання, чи зважиться патріарх Варфоломій на надання автокефалії Українській церкві.
“Немає сумнівів, що Патріарх Варфоломій видасть томос про автокефалію Православній церкві в Україні. Зараз мова йде не про “якщо”, а про “коли”. За моїми даними це питання серпня-вересня, – каже в коментарі “Київському часу” директор Центру релігійної безпеки Дмитро Горєвой. – Річ у тому, що Вселенський Патріарх зробив стільки важливих і фундаментальних заяв, що йому просто нікуди відступати. Наприклад, твердження, що розкол не є причиною для вирішення ситуації, що склалася – це дуже серйозний меседж. Відмова надати томос буде сприйнята в усьому православному світі (не тільки в Україні чи Росії) як ознака слабкості. Подібні заяви поховають всі намагання Константинопольських ієрархів бути арбітрами в міжправославних стосунках”.
Інакше розглядає співвідношення різних чинників журналіст Михайло Андрійович.
“Хоча питання це постало разом із здобуттям незалежності в 1991 р., реально до його втілення в життя Україна наблизилася на початку цього року. Варфоломій І ніби й виступає за створення єдиної помісної церкви в Україні, а в той же час наголошує на тиск щодо надання відповідного томосу канонічності. Враховуючи те, що для прийняття такого рішення має відбутися Вселенський Собор, стає очевидним, що дива найближчим часом навряд чи слід очікувати. Варто взяти до уваги те, що подібна ситуація і в Македонії. Там Македонська православна церква в сучасному вигляді існує з 1967 р. – та йшла вона до цього дещо іншим шляхом. Перш за все, початком стало її заснування рішенням Церковно-народного собору та наступне відділення від Сербської православної церкви. Але й по нинішній час статус Македонської православної церкви не є визнаним іншими православними церквами. Потрібно врахувати те, що в разі скликання Всесвітнього синоду має бути заслухана думка всіх 14 православних церков, внесених до Диптиху автокефальних. Зрозуміло, що представники Російської та Сербської церков однозначно виступлять проти. Поведінку представництва Румунської, Болгарської, Польської, Грузинської та Фінляндської церков теж важко передбачити – як і Японської та Американської православних церков. Якщо врахувати, що досі серед Помісних Церков немає єдності в питанні про порядок започаткування нових автокефальних і автономних Церков, питання може затягуватися ще довго”, – каже пан Андрійович.
Знову ж таки, постає питання: якій саме з українських православних церков Вселенський Патріарх міг би надати автокефалію?
“Наскільки я розумію, томос буде адресований православному народу України (або в Україні). Він буде зачитаний перед початком об’єднавчого собору, який почне свою роботу в Києві. У ньому візьмуть участь усі церковні ієрархи, які підписали звернення до Вселенського Патріарха. А це єпископат Київського Патріархату, Автокефальної церкви і 10 представників Московського патріархату. Як тільки буде проголошено томос, має розпочатися собор, який обере нове керівництво Церкви (Патріарха і колегіальний орган – Синод), а також ухвалить Статут – тобто основоположний документ, за яким буде жити й функціонувати нова Церква”, – вважає Дмитро Горєвой.
Михайло Андрійович вважає, що надання томосу стане тільки початком міжцерковної боротьби.
“Наразі лише УПЦ КП та УАПЦ наважилися підтримати звернення до Вселенського Патріарха. В той же час у лоні Константинопольської Церкви існують Митрополії УПЦ в США й Канаді, Митрополії УАПЦ в діаспорі, Американська карпаторуська православна єпархія та Патріарший екзархат православних парафій російської традиції в Західній Європі. В Україні, до речі, теж кілька відгалужень православ’я. Моделювання ситуації не надто райдужне. У разі визнання Вселенським Собором Української помісної церкви слід очікувати жорсткого протистояння серед православного духовенства – в першу чергу щодо визнання підпорядкованості (старшинства) в ієрархії. Однозначно ламатиметься порядок підпорядкованості нижчих ланок до вищих, організація їх в єдину організаційну церковну структуру. Не виключно, що цей процес супроводжуватиметься “розколами” та створенням нових релігійних об’єднань з духовенства й вірних, які з тих чи інших причин незгодні з політикою керівництва майбутньої помісної церкви”, – каже Михайло Андрійович.
Окрім всього, слід очікувати, що навіть оголошення автокефалії Української церкви під крилом Константинополя не призведе до кардинальних змін в політиці РПЦ.
Так стверджує, зокрема, чорногорський журналіст Слободан Йованович, який тривалий час досліджує міжцерковні взаємини Сербської і Чорногорської церков, і прекрасно бачить подібність цих стосунків до відносин РПЦ і українських церков.
“Після розпаду СРСР і Югославії та формуванням нової політичної карти Європи почався процес створення нових і відновлення давніших автокефальних церков. Російська і Сербська церкви опираються втраті «своїх» територій, намагаючись зберегти фінансові джерела й політичний вплив у інших державах. Після розпаду СРСР дійшло й до конфлікту між Вселенською патріархією і «Третім Римом». У середині 90-х навіть дійшло до припинення молитовного спілкування між РПЦ і Константинополем. Вселенський патріарх прийняв під свою юрисдикцію православні єпархії Естонії, які вийшли зі складу РПЦ. До гострих конфліктів між Константинополем і Москвою з питань організації церков поза державними територіями дійшло в період 2002-2004 років. І хоч зрозуміло, що проблеми між православними церквами виникають через питання юрисдикції, канонічного права й зловживання ним з боку церков, які неканонічно використовують своє становище й заперечують територіальний устрій, ознак змін у поведінці РПЦ і СПЦ не видно”, – відповідає Слободан Йованович на запитання про майбутнє російсько-українських та сербсько-чорногорських міжцерковних стосунків.
“Надання Україні томосу про автокефалію кардинальним чином переформатує розстановку сил в сучасному православ’ї. Відрив українських парафій від Росії істотно послабить і поставить під сумнів її пріоритетні позиції. Для прикладу – в Росії зареєстровано 17 тисяч православних громад, в Україні православних громад в різних юрисдикціях близько 18,5 тисяч. В разі об’єднання всіх трьох церков в одну юрисдикцію ми отримуємо одну з найбільших православних інституцій в світі. Натомість Москва отримує великого, визнаного всіма, але дуже недружнього сусіда. Більш того, сучасне православ’я представляє собою біполярний світ часів Холодної війни. Є два центри впливу – Москва і Вселенська Патріархія. Кожна має свою сферу впливу у вигляді тих чи інших Помісних Церков. І зараз Москва втратить вплив на величезній території, яка стане союзної Вселенського Патріархату. Наслідки у цього процесу найсерйозніші. Саме тому РПЦ і намагається всіляко перешкоджати цьому процесу. Більш того, навіть з тими церквами, які знаходяться в зоні впливу Москви – у України хороші взаємини. Йдеться про Грузію, Болгарію та Польщу. Нейтральні відносини з Антіохійським Патріахату, паства якого живе в Сирії та Лівані. В цілому, відбудеться переформатування всього православного світу, Росія втратить свої позиції, а Україна перейде з розряду об’єкта до статусу суб’єкта”, – наголошує директор Центру релігійної безпеки Дмитро Горєвой.
У кожному разі, як бачимо, дива на ювілей Хрещення Русі не станеться. Томосу Вселенського Патріарха доведеться ще почекати.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/72036/
