0
Мар'ян ХОМЯК
"Збруч", 3 грудня 2019
Листи о. Василя Кондрацького до Олександра Чоловського: Епізод з історії церкви Пресвятої Трійці у Судовій Вишні 1907-1910 рр. – розібрання дерев’яного храму та будівництва мурованого
Дерев’яний храм Пресвятої Трійці у Судовій Вишні, на місці якого у 1910 році з’явилась мурована церква, яка стоїть і понині, був зведений 1637 року. Відомий дослідник українських дерев’яних церков Михайло Драґан описуючи його, зазначає, що він споруджений за взірцем візантійських базилік (апсидів) – церква складалася з простору нав, замкнених від сходу трьома апсидами, з яких середня (бема) була більшою від бічних (протезіс і діяконікон). Всі три апсиди займали усю ширину нав. М. Драґан, систематизуючи дерев’яні церкви XVI-XVII ст. з трьома апсидами у плані, відніс церкву у Судовій Вишні до гранчастих пресвітеріїв з прямокутними бічними апсидами. Храм мав однорідний верх з одним восьмибічником і одним заломом. Між тим, судововишнянська церква була зразком будівництва, коли усі вікна бабинця і пресвітерії є округлі¹. У 1910 році її перевезли у Шешоровичі, а документи і книги, як вказував знавець вишенської минувшини Тадей Дмитрасевич, відправили в Перемишль.
У притаманному йому стилі надмірного возвеличення пам’яток старовини і їх значення, Дмитрасевич писав: «…замість чудової поетичної дерев’яної церкви станув візантійсько-романський дивогляд проекту інж. В. Нагірного, лягли під топором предвічні величаві липи, і ледачі нащадки великих прадідів, тісні уми дрібних крамарів, догадалися на місці цих лип насадити яблінки – низькорослі, карликуваті, як ці, які їх садили»². Ситуація, як і належиться, була куди прозаїчнішою – стара дерев’яна будівля була в аварійному стані, питання було лише у тому, чи буде вона розібрана, а на її місці збудований мурований храм, чи для останнього знайдуть новий пляц.
З цього часу збереглось обмаль джерел, які проливали б світло на цей епізод. Серед таких – листи парафіяльного комітету, очолюваного місцевим настоятелем отцем Василем Кондрацьким, до Олександра Чоловського та Мостиського староства, написані 1907 року та опубліковані у зібранні урядової кореспонденції цісарсько-королівського консерватора у Львові Олександра Чоловського³.
11 лютого 1907 року о. Василь Кондрацький надіслав листа Олександру Чоловському, у якому дорікнув, що справа спорудження у Судовій Вишні нової церкви не трактується «Гроном консерваторів» у Львові серйозно – «літа минають, а ми не маємо жодного рішення». Священик звернувся із проханням, аби Чоловський дозволив розібрати стару церкву, «бо усі парафіяни про те просять і не хочуть погодитись на побудову на іншому пляцу». Він повідомляв, що у лютому комітет збирається передати спорудження храму підряднику, аби уже весною робота розпочалась. У березні планувалось привезти каміння і цеглу. Кондрацький також зауважив, що дерев’яна церква перебуває в аварійному стані, її верхня частина може завалитись. Наприкінці листа він знову зазначив, що будь-які пропозиції щодо іншого місця для нового храму парафіяни відкинуть.
Невідомо, якою була відповідь О. Чоловського, проте парафіяльний комітет направив листа і у староство, а 11 березня на ім’я Василя Кондрацького звідти надійшла відповідь. У тексті зазначено, що ще 3 серпня 1905 року з’явилася повітова резолюція, у якій було взято до уваги опінію у цій справі «Грона цісарсько-королівських консерваторів Східної Галичини» про те, що «церков тая єст цінним і типовим забитком деревляного будівництва з XVII віку і яко така узнана зістала за предмет консервації». В такій ситуації у старостві рекомендували парафіяльному комітетові, аби той направив прохання до Галицького крайового сейму про виділення субвенції на реставрацію та консервацію дерев’яного храму.
19 березня парафіяльний комітет направив лист-відповідь у староство, у якому було роз’яснено позицію судововишнянських греко-католиків. На згадану повітову резолюцію від 3 серпня 1905 року ще тоді було надіслано листа (18 жовтня 1905 р.), у якому йшлося про будову церкви на місці старої, після її розібрання. Тобто, опінію у цій справі «Грона консерваторів» у комітеті відразу відкинули. У листі вказано, що громада ще раз зверталася до консерваторів, проте минуло два роки, а жодного рішення так і не було. Стара церква валиться, тому справу потрібно вирішувати негайно.
Кондрацький зазначив, що парафіяни не пристануть на пропозицію щодо пошуку іншого місця. Стара церква не відповідає потребам, бо уміщає заледве 200 людей, а парафія налічує 3600 осіб – «понеже в старой церкви нема місця щобі згромадити ся на Богослуженє и на науку евангельску, тому вкрадає ся неморальность, розпуста і всякі злі впливи радикальних елементов знаходять послух» Ремонтувати її також недоцільно – «понеже церковь єсть деревляна и спорохнявила, отже неоплатить ся направляти и видавати грош на відновленє порохна». У Галицькому сеймі, щоправда, погодилися виділити субвенцію для реставрації старого храму і на придбання пляцу у розмірі 20 000 крон, проте комітет вперто відмовлявся покинути старе місце. Кондрацький писав: «Від тисяч літ стоіть церква на том плацу, навколо церкви був цвинтар, тут суть гроби предків наших – місце освячене, до котрого всі парохіяне прикладають велику вагу и привязанє з чистого пієтизму».
Були й інші причини, чому варіант з новим місцем був неприйнятним для місцевої греко-католицької громади. Біля старої церкви незадовго до того було вимуровано нову дзвіницю, яка обійшлася у 8000 крон. Якщо б комітет пристав на пропозицію «Грона консерваторів», то її б довелося переставляти на нове місце, що потягло б за собою нові видатки. Кондрацький вказував і на переваги старого місця – цей пляц був обсаджений столітніми деревами, створюючи окрасу і затишок довкола храму. Також на території був мурований «домок» на склад церковних речей. У комітеті зазначали, що це все залишиться без ужитку і буде підупадати, якщо цісарсько-королівські консерватори не погодяться на розібрання дерев’яного храму. Проблема була і в пошуку нового пляцу – його можна було б знайти лише за містом, в чистому полі, що було б незручно і для міщан, і для священика.
З листа довідуємось, що задум про спорудження нової мурованої церкви з’явився не пізніше 1904 року – «побожни парохіяне вже від року 1904 складали датки конкуренційні на будову нової церкви». Коли із «Грона консерваторів» надійшло повідомлення про заборону на розібрання дерев’яного храму, у громаді тимчасово припинили збір коштів. Також у листі Кондрацький зазначив, що комітет не бере на себе відповідальності у випадку обвалення дерев’яної церкви, та просить староство повідомити про це консерваторів.
Нам невідомо, яку відповідь отримав парафіяльний комітет, проте очевидно, що не дозвіл на розібрання старої церкви, бо 5 жовтня Кондрацький знову направив лист до О. Чоловського з проханням полагодити справу. Початок будівництва було перенесено уже на весну 1908 року. У наступному листі – від 16 листопада 1907 року – настоятель церкви Пр. Трійці повідомляв Чоловського, що завершуються переговори з будівничим та уже планується звіз будматеріалів. У тексті зазначено, що консерватор обіцяв дати відповідь ще на початку вересня.
Врешті такий дозвіл парафіяльний комітет отримав і будівництво почалось, хоча тут ми наразі не знаємо точного датування. Насамкінець відзначимо, що епізод із розібранням та побудовою нової церкви відображений у картині відомого польського художника Андрія Жигадла «Храм Св. Трійці. Судова Вишня, 1913», написаної у 2013-2014 рр. На полотні зображені вхідні двері та робітники, які власне розбирали стару дерев'яну церкву. Храму уже немає, залишились лише двері, які символізують перехід, не лише фізичний, але й есхатологічний – до світу з іншим ладом та моральними цінностями⁴. Картина А. Жигадла у цьому сенсі є чудовою ілюстрацією до наведеної вище Дмитрасевичевої оцінки спорудження нового храму та долі старої дерев’яної церкви.
___________________
¹ Драґан М. Українські деревляні церкви: генеза і розвій форм. Частина І. Львів, 1937. С. 51, 53, 56, 77, 98.
² Дмитрасевич Т. Благословляю вишенські стежини… Твори. Т. І / упорядник Оксана Яремчук-Петьовка. Судова Вишня – Львів, 2016. С. 134.
³ Korespondencja urzędowa Aleksandra Czołowskiego jako c. k. konserwatora we Lwowie]. [T. 2], [Łanowice-Zawałów]. З середини ХІХ ст. консерватори та урядовці, які займалися охороною історичних пам'яток у Східній Галичині, були об'єднані у «Гроно цісарсько-королівських консерваторів та кореспондентів Східної Галичини". Див.: Саламаха І. Державна охорона історичних пам’яток у Східній Галичині напередодні Першої світової війни (1910–1914) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2008. Вип. 17. С. 73-79. Олександр Чоловський працював в «Гроні цісарсько-королівських консерваторів» з 1910 року, будучи секретарем організації і членом секції історичних пам'яток в Городоцькому, Мостиському, Яворівському та Цешанівському повітах, а також Раві Руській та Кам’янці- Струмиловській (нині Кам’янка-Бузька).
⁴ Див.: А. Jankowska-Marzec. Malarstwo Andrzeja Żygadły. W «stylu retro»? // Modus. Prace z historii sztuki, XVI, 2016, s.47-60
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/78104/
