0Сьогодні рівно рік, як Верховна Рада України підтримала звернення Президента України Петра Порошенка до Вселенського Патріарха Варфоломія надати Томос про автокефалію Українській Церкві.
Напрочуд дивно, як розділені та ворогуючі між собою проукраїнські сили об'єднав Томос. Вірніше не об'єднав, а не дозволив публічно заперечувати його необхідність. Проукраїнські політичні партії, які не входять до коаліції, які є непримиренними опонентами чинного Президента, підтримали Петра Порошенка у «церковному питанні». Світські ЗМІ, які будь-яку публічну активність Церкви схильні сприймати як агресивну клерикалізацію, у своїй більшості підтримали надання Україні автокефалії.
Хоча вже у перші дні оголошеного президентом церковного курсу стало зрозуміло, що легкою ця перемога не буде. Активними противниками автокефалії виступили УПЦ (МП) та проросійські опозиційні політики.
Звичайно, що рефреном звучала підтримка з Москви ‒ як від церковної, так і світської влади. І якщо росіян можна зрозуміти ‒ вони втрачають інструмент впливу, ринок збуту церковних товарів та домінуючі позиції у світовому православ'ї, то зрозуміти логіку УПЦ (МП) було вкрай важко. Чисто математично у них більше єпископів, ніж у колишніх УАПЦ та УПЦ КП разом узятих. Тобто, підтримавши цей процес, вони би його очолили і без проблем переобрали Митрополита Онуфрія предстоятелем нової Церкви. Суто арифметично: в УПЦ (МП) 101 єпископ, в УПЦ КП ‒ 45, в УАПЦ ‒ 15. УПЦ (МП) могла би спокійно очолити процес і стати головним бенефіціаром Томосу. Однак єпископи виступили проти збільшення власних повноважень. Виглядає дивним, знаючи натуру преосвященних Московського Патріархату.
Протягом усього минулого року УПЦ (МП) та РПЦ продукували численні фейки, лякали громадянською війною та педалювали тему політичного втручання. Релігієзнавці та церковні журналісти минулого року працювали майже без відпочинку, аналізуючи інформацію, спростовуючи фейки та пояснюючи складні православні правила широким верствам суспільства. Громадянської війни, слава Богу, не відбулось, хоча окремі випадки переходів парафій з УПЦ (МП) до ПЦУ і супроводжувалися сутичками та бійками. Проте, це у більшій мірі залежало від керівництва єпархій. Там, де архиєрей Московського Патріархату був націлений на конфлікт ‒ були бійки та протистояння, там, де архиєрей давав громаді свободу вибору ‒ переходи відбувалися легко та без конфліктів.
А от тема політичного втручання заграла цікавими фарбами. Тезу про втручання політиків вигадала УПЦ (МП) для критики Верховної Ради та Президента Порошенка. Останнього навіть звинувачували, що він на Томосі хоче вибудувати передвиборчу кампанію. Однак, Президент фактично пожертвував своїм рейтингом заради важливої історичної події ‒ отриманням Україною Томосу. Він розумів, і його команда це вочевидь порахувала, що більша частина єпископату УПЦ (МП) не погодиться на автокефалію, а за гроші Росії та колишніх регіоналів (довкола)церковні ЗМІ накручуватимуть вірних проти Томосу і головного його промоутера. Це великий електоральний ресурс, який врешті-решт відійшов Зеленському. Чи розумів Порошенко, що здобуваючи важливу історичну перемогу, він кладе на іншу чашу терезів власний рейтинг? Певен, що так, але доля країни та збереження її ідентичності перемогли політичні амбіції.
Порошенко зумів вдало переробити гасло Московського Патріархату, обернувши його проти самої Москви ‒ «Держава не має права втручатися у церковні справи, тим більше – якщо це іноземна держава». І це відповідає дійсності, адже між Україною та Росією був справжній двобій за церковне питання. Дипломатичний корпус обох країн активно зустрічався з очільниками Помісних Церков, і якщо українці переконували підтримати їхню Церкву, то росіяни всіляко протестували. Діяльність Москви дійшла такого зухвальства, що їх депортували з Греції ‒ однієї з найбільш лояльних країн НАТО та ЄС. Сербський Патріарх за свою антиукраїнську позицію отримав хабара у 250 000 доларів США, а в Антіохійського Патріарха і вибору не було ‒ він знаходиться у Сирії, яка вщент набита російськими військовими.
Колосальний тиск пережив і Вселенський Патріархат. Російські хакери, яких пов'язують з Кремлем, намагалися зламати електронні скриньки митрополитів, особисто Патріарха Варфоломія звинувачували у різних гріхах: від порушення канонів до хабарництва. І це все протягом одного 2018 року.
Однак найбільше, як то кажуть «зашкварився» Патріарх Кирил. Він не тільки остаточно втратив Україну, а й явив своє правдиве обличчя у ставленні до України. Він фактично не визнає наявність українського народу та територіальну цілісність Української Держави. «Нас ніколи не полишало усвідомлення, що ми – [одна] країна та [один] народ. Неможливо відокремити Київ від нашої країни», ‒ сказав він Варфоломію під час зустрічі у Стамбулі 31 серпня.
Цей рік томосного марафону багатьом відкрив очі, він продемонстрував, що дуже часто церковними діячами рухали політичні мотиви, які вони вміло маскували під високопарні, релігійні роздуми про «канонічність» чи «традиційність». За цей період ми побачили масу яскравих прикладів подвійних стандартів від РПЦ, а іноді і відвертої брехні.
Очевидно, що без Порошенка Українське Православ'я не отримало б Томосу. Узгодити інтереси різних церковних груп, посадити їх за стіл перемовин ‒ завдання не з простих. А переконати владику Філарета віддати церковну владу ‒ це під силу тільки справжньому дипломату. Президент зміг це зробити, саме тому вороги України та її Церкви так протестували проти того, щоби Порошенко займався «церковним питанням». Рейтинги мінливі, як і президенти чи політичні сили, проте Томос про автокефалію з ім'ям його головного промоутера залишаться в історії України назавжди.
Головне зараз не опустити руки, не бути обманутим досягненнями та не розслаблятися. Ми лише у початковій точці розбудови незалежного Українського Православ'я ‒ попереду ще дуже багато роботи.
Світлини зі сайту Президента України, 5 каналу
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/authors_columns/dhorievoy_column/75496/
